15. Візантійська імперія: особливості історичного розвитку.

На місці давньої грецької колонії Візантія римський імператор Константин І Великий заснував 330 р. Константинополь — нову столицю Римської імперії. За назвою Візантія і дали згодом історики назву Східній Римській імперії. Проте самі візантійці називали себе ромеями (римлянами), а свою державу ромейською — спадкоємицею традицій Римської імперії.

Часом появи Східної Римської імперії, або Візантії, вважають 395 р., коли імператор Феодосій Великий переділив імперію між своїми синами. Під час варварських завоювань хитрі константинопольські імператори зуміли врятувати свої володіння і спрямувати варварів на землі Західної Римської імперії. Тоді, коли Західна Європа лежала в руїнах, Візантійська імперія міцніла і розквітала.

Візантія була багатонаціональною державою. Її населення становили греки, сирійці, євреї, єгиптяни, вірмени, грузини та інші народи. Візантію називали “країною міст”, що їх у період розквіту імперії нараховувалися сотні. Найбільшими містами були Константинополь, Александрія, Антіохія, де мешкало по 200 – 300 тис. душ. Столиця імперії — Константинополь — була розташована на березі протоки Босфор, де перетиналися найважливіші торговельні шляхи: морський — з Чорного моря до Середземного та суходільний — з Європи до Азії. Візантія вела торгівлю з Китаєм, Іраном, Індією, країнами Західної та Східної Європи.

За своїм державним устроєм Візантія була монархією. Вся повнота влади належала василевсу (грецька назва імператора), який був “нижче Бога і наступним після Бога”. Християнська церква підтримувала владу імператора, вважала його захисником церкви і вимагала від підданих віддавати йому богорівні почесті. Для звертання до імператора належало стати на коліна, царським статуям слід було віддавати шану, як іконам. Але важливою особливістю було те, що священною вважалася лише посада імператора, а не його особа. Імператор не успадковував трону, а обирався армією, синклітом (грецька назва сенату) і народом.

Водночас влада імператора була абсолютною і необмеженою. Він був понад законом, розпоряджався життям і майном своїх підданих. Імператор правив країною за допомогою великої кількості чиновників, а також синкліту, що був дорадчим органом при імператорі. Він був і главою держави, і вищим законодавцем, і керівником уряду, і вищим суддею, і головнокомандувачем армії.

 

Періодизація історії Візантійської імперії

Період	Характеристика
395 р. – середина VІІ ст.	Виникнення Візантійської імперії на основі Східної Римської імперії і перетворення її на велику багатонаціональну державу, що не мала подібних до себе. Наймогутнішим імператором цього періоду був Юстиніан І. У наслідок його завоювань Середземне море знову перетворилось у “Римське озеро”.
Друга половина VІІ – перша половина ІХ ст.	Погіршення становище імперії через арабські завоювання і початок вторгнення слов’ян. Територія імперії скоротилася майже вдвічі, занепали міста. Відбулася “варваризація” імперії — “варвари-слов’яни” оселялися на землях Візантії та ставали підданими імператора. Значну роль у той тяжкий для імперії час відіграли імператори нової Ісаврійської династії. Засновник династії Лев ІІІ Ісавр зумів зупинити загарбання арабами земель імперії та фактично врятував її від загибелі.
Друга половина ІХ – середина ХІ ст.	Час правління імператорів Македонської династії. “Золотий час” Візантії. Це була доба відродження імперії. Знову зростали міста, розвивалися торговельні зв’язки із Заходом і Сходом, а Константинополь став найбагатшим містом Європи. Піком розвитку Візантії тієї доби вважають правління імператораВасилія ІІ. Майже безперервні війни, що вів імператор, перетворили Візантію в найсильнішу державу Європи, але водночас і виснажили її сили, що стало причиною її наступного занепаду. У 1071 р. турки-сельджуки завдали імперії нищівної поразки і захопили її територію в Малій Азії.
1081 – 1204 рр.	Час нового піднесення Візантії. Його можна назвати “епохою Комнінів”: імператори цієї династії на наступні сто років знову відродили славу і силу імперії. Найвидатнішою особистістю того часу став Олексій І Комнін. Саме він зумів, у часи, коли загибель Візантії здавалася неминучою, уникнути її. Століття Комнінів закінчилося смутою, що 1204 р. призвела до захоплення Константинополя хрестоносцями і утворення на місці імперії цілої низки держав.
1261-1453 рр.	Визволення Константинополя 1261 р. імператором Михаїлом Палеологом з-під влади хрестоносців. Імперія нагадувала стару і втомлену життям людину. Ослаблена від внутрішніх чвар і турецьких нападів Візантія дедалі більше занепадала. Проте її культура досягла вершини розвит­ку, і тому цей час називали “палеологівським відродженням”. У 1453 р. Константинополь був захоплений турками-османами.

 

За роки правління Юстиніана І (527 – 565 рр.) Візантійська імперія досягла вершини могутності. Цей імператор намагався відновити Римську імперію в колишніх межах. За наказом імператора Юстиніана І в 528 – 534 рр. було укладено зібрання законів “Звід громадського права”, де поєдналися давні римські правові норми і духовні цінності християнства. “Звід...” проголошував рівність усіх громадян перед законом. Хоча рабство не скасовувалось, але заборонялося вбивати рабів і вони отримували змогу звільнитися. Закони Юстиніана урівнювали у правах чоловіка і жінку, забороняли розлучення, засуджене християнською церквою. У “Зводі” проголошувалась ідея необмеженої та абсолютної влади імператора: “воля імператора — джерело законів”. Було закріплено право недоторканності приватної власності. “Звід...” став зразком для розроблення законів більшості країн Західної Європи у ХІІ – ХІV ст.

Перетворення, розпочаті Юстиніаном, вимагали значних коштів. Зростання податків, зловживання і хабарництво імператорських чиновників викликали повстання 532 р. у Константинополі. Повстання отримало назву “Ніка” через гасло повстанців (Ніка! — “Перемагай!”). Вісім днів панували повстанці у місті. Юстиніан навіть надумав утекти, але за порадою Феодори залишився, оголосивши, що краще загине, ніж утратить владу. Імператор підкупив вождів повстання, і за допомогою загонів варварів-найманців придушив повстання, перебивши близько 35 тис. людей.

Придушивши повстання, Юстиніан приступив до реалізації головної мети свого життя — відновлення Римської імперії у колишніх кордонах. Сприяло реалізації його задумів те, що варварські королівства на Заході переживали в той час глибоку кризу.

У 534 р. візантійська армія на чолі з видатним полководцем Велизарієм розгромила вандалів і захопила Північну Африку. Далі армія Велизарія, захопивши о. Сицилію, вдерлася до Італії. Значну роль відіграла підтримка візантійців християнською церквою і населенням Італії.

Незабаром араби поклали край і пануванню візантійського флоту на морях. Засновник династії Омейядівхаліф Муавія створив могутній арабський флот, за допомогою якого відібрав у візантійців острови Крит, Сицилію, території на узбережжі Балканського півострова. Починаючи з 672 р. Муавія кілька разів намагався захопити Константинополь. Однак візантійці відбивали арабів від мурів міста, а їхній флот знищили “грецьким вогнем”.

“Грецький вогонь” — секретну зброю Візантійської імперії — винайшов сирійський архітектор і хімік Каллікон. Це була палаюча суміш, яку під тиском викидали зі спеціальних помп або наливали в раковини і кидали їх із катапульт на ворожі кораблі.

У 717 р. араби втретє розпочали штурм Константинополя величезною суходільною армією і флотом з 1800 кораблів. Та завдяки рішучим діям візантійського війська на чолі з імператором Львом ІІІ Ісавром (717 – 741 рр.) ворога пощастило зупинити і відкинути від міста. З 1800 кораблів у арабів залишилося лише п’ять; з 200 тис. вояків — врятувалося лише 30 тис.

Засновником Македонської династії став імператор Василій І (867 – 886 рр.). Наприкінці ІХ ст. Візантія розгорнула активну діяльність із християнізації сусідніх варварських народів. Посланці константинопольського патріарха відправлялися нести світло християнської віри до сербів, болгар і у Великоморавську державу. Проповідники Кирило і Мефодій створили слов’янську абетку і переклали Біблію слов’янською мовою, що створило умови для поширення християнства серед слов’ян. Саме тоді прийняв християнство київський князь Аскольд.

З другої половини ІХ ст. Візантія перейшла в наступ і розпочала тривалі війни за повернення втрачених територій. Найбільших успіхів досяг імператор Василій ІІ Болгаробійця (976 – 1025 рр.). Василій ІІ Болгаробійця зробив Візантійську імперію наймогутнішою державою Європи, але і спричинив її занепад, витрачаючи всі сили імперії на завоювання нових земель. Ослаблення Візантії стало однією з причин її поразки у боротьбі з новими ворогами турками-сельджуками.

 Під час війн у Візантії з’явилася могутня знать, яку п’янили здобуті перемоги і яка була переконана, що може управляти державою краще за імператора. Візантійські полководці розгорнули боротьбу за трон. Протягом 30 – початку 80-х рр. XI ст. на візантійському престолі побували 10 імператорів, 6 із яких було зміщено силою. Поки воєначальники вели боротьбу за владу, армія слабшала, а імперія зненацька опинилася в оточенні ворогів. На Балкани з Причорноморських степів вторглися орди печенігів і болгари. Нормандці захопили останні володіння візантійців в Італії. Найнебезпечнішим був, одначе, ворог, який наступав на східні кордони імперії — турки-сельджуки.

За сина Олексія Іоанна І Комніна (1118 – 1143 рр.) Візантія розпочала боротьбу зі своїм торгівельним конкурентом Венецією. За наказом імператора всіх венеціанських купців було кинуто до в’язниць і відібрано в них торгові привілеї. Мабуть, ніхто серед візантійців тоді не міг уявити, до яких наслідків призведе ця подія у майбутньому.

Поки імперія вела наполегливу боротьбу, поряд з її східними кордонами знову посилився Румський султанат. У 1076 р. імператор Мануїл І розпочав грандіозний похід проти турків, однак у битві біля міста Міріонкефалабув ущент ними розгромлений. Візантія втратили свої володіння у Малій Азії. Останнє століття слави Візантії минуло: імперія на всіх своїх кордонах перейшла до оборони.

  Скориставшись невдоволенням народу, брат осліпив імператора і захопив трон, ставши Олексієм ІІІ (1195-1204 рр). Але син Ісака зумів утекти до Італії, де звернувся до рицарів, що готувалися до ІV хрестового походу, з проханням допомогти йому повернути трон батька, обіцяючи за це підкорити візантійську церкву папі й заплатити величезну суму грошей. Що сталося після того, ви вже знаєте. Вперше за весь час існування “місто Константина” було захоплене ворогом. 20 тис. хрестоносців оволоділи містом із півмільйонним населенням і пограбували його скарби.

Землі Візантії, захоплені хрестоносцями, назвали Латинською Романією (Романією називали в Західній Європі Візантію) і поділили на: Латинську імперію (або власне Романію) зі столицею в Константинополі та залежні від неї держави хрестоносців на Балканах, володіння Венеції, Генуї та ордену іоаннітів. 16 травня 1204 р. у соборі св. Софії коронувався перший імператор Романії, один із вождів хрестоносців, фландрськийграф Болдуїн.

Вирішальних успіхів у боротьбі за відновлення Візантії досяг нікейський імператор Іоанн ІІІ Ласкаріс (1222 – 1254 рр.). По двох роках після початку свого правління Іоанн ІІІ розбив війська хрестоносців. Потім Іоанн поступово об’єднував під своєю владою більшість колишніх візантійських земель.

15 серпня 1261 р. Михайло VIII Палеолог став першим імператором відновленої Візантійської імперії. Проте влада візантійських імператорів поширювалася лише на частину Балканського півострова, невелику територію Малої Азії та кілька островів в Егейському морі.

Відроджена імперія відразу опинилася перед лицем нової загрози – турків-османів, з якою вона не змогла впоратися. 29 травня 1453 р. тисячолітня імперія впала. Цю дату деякі історики вважають кінцем середньовіччя.