53. Об’єднання Італії: передумови та етапи.

Після революції 1848-1849 pp. Іта-лія залишалася роздробленою країною, більша частина якої пере-бувала під владою австрійських Габсбургов. З-поміж усіх держав Італії конституційний лад у формі обмеженої монархії і деяких буржу-азно-демократичних свобод зберіг-ся тільки в П'ємонті. Король П'є-монту Віктор Еммануїл II з Са-войської династії зберіг як держав-ну символіку триколірний націо-нальний стяг. Важливі для всієї Італії зміни : сталися в 50-ті роки з приходом до влади в П'ємонті глави поміркова-них лібералів, графа Камілло Кавура.Після призначення на посаду пре-м'єра Кавура уряд П'ємонту уклав торгові угоди з провідними євро-пейськими державами, знизив митні тарифи, посприяв будівницт-ву залізниць, шосе, каналів, було зміцнено фінансову систему. 1856 року П'ємонт відкрито виступив на захист національних інтересів Італії і цим самим справив велике вражен-ня на всі соціальні прошарки іта-лійського суспільства.Нагадаємо, що на початку 50-х років XIX століття під час об'єднання Італії утворилися дві течії: респуб-лікансько-демократична і по-мірковано-ліберальна.

1857 року під керівництвом К.Кавура у П'ємонті було створено «Італійсь-ке національне товариство», гаслом якого стало об'єднання Іта-лії на чолі з Савойською династією. Щоб надати йому популярності, до цього товариства запросили народ-ного героя Італії Джузеппе Гарі-бальді, який обійняв посаду віце-голови. Відділи «Італійського На-ціонального товариства» створюва-лися і поза межами П'ємонту, вна-слідок чого воно набуло загально-національного характеру.

Уряд П'ємонту почав шукати союз-ників у боротьбі проти Австрії ще в роки Кримської війни 1853—1856 років, коли італійські війська вис-тупили на боці Франції проти Росії. За союзництво проти Австрії після цієї війни К.Кавур обіцяв Наполео-ну III Савойю і Ніццу. Війна між П'ємонтом і Францією, з одного боку, та Австрією — з іншого, поча-лася наприкінці квітня 1859 року. Численна перевага була на боці Австрії, тож до підходу фран-цузької армії Габсбурги сподівали-ся розправитися з військами Вікто-ра Еммануїла II. Однак, скористав-шись залізницею, французи у стис-лий термін перекинули великі сили в Італію. Наприкінці травня 1859 року союзні війська розбили австрійські й оволоділи територією на півночі Італії — Ломбардією. Од-ночасно у Флоренції — столиці Тос-кани — почалося повстання, яке пе-рекинулося на сусідні держави -Парму і Модену. Підтримали по-встання загони Дж.Гарібальді, який у званні генерала вступив до п'ємонтської армії на службу.

У квітні 1860 року вибухнуло по-встання в Палермо, на півдні Італії. На допомогу повстанцям із Генуї були одягнуті здебільшого в червоні сорочки - звідси той термін, що за-кріпився в історії, — «червона тися-ча». На острові Сицилія до них при-єдналися селяни. Скрізь, де відбува-лися бої «тисячі», гарібальдійцям допомагало місцеве населення. На початку вересня 1860 року Гарі-бальді урочисто вступив до столиці Королівства Обох Сицилій - м. Не-аполя. У стислий термін, завдяки ве-личезному патріотичному піднесен-ню війська, Дж.Гарібальді вдалося вигнати з півдня війська Бурбонів. Розмах народної революції змусив тамтешніх землевласників зверну-тися за допомогою до Віктора Еммануїла та К.Кавура. Успіхи, досягнуті Гарібальді на півдні, а також його ба-жання здійснити похід на Рим на-трапили на опір з боку «Італійсько-го Національного товариства». Щоб не дати народним масам завершити об'єднання, приглушити патріотич-ний порив народу, в середині жов-тня 1860 року армія П'ємонту пере-пинила шлях повстанцям. Дж. Гарі-бальді не став до повного вигнання австрійців і французів виявляти опір регулярній національній армії, без боротьби поступившись владою Віктору Еммануїлу II. Наприкінці жовтня 1869 року «Італійське На-ціональне товариство» провело рефе-рендум на півдні Італії. Внаслідок його регіон перейшов під владу Са-войської династії. Невдовзі там було уведено в дію Конституцію – за зразком П'ємонтської 1848 року. В об'єднаній Італії:

—встановлювалася конституційна монархія;

— парламент складався з двох па-лат: сенату і палати депутатів, до якої обиралися особи за досить ви-соким майновим цензом;

— король здійснював виконавчу владу, мав право розпускати парла-мент на власний розсуд;

— судді в судах були незмінні;

— громадянські права надавалися народові тільки формально. Після подій 1860 року об'єднання Італії все ще не завершилося. У Ве-неціанській області панували Габ-сбурги, в Римі влада належала папі Пію IX, який знаходився під охоро-ною французів. 1866 року Віктор Еммануїл II ук-лав договір з Бісмарком про участь Італії у війні проти Австрії. Але зали-шалося найголовніше питання—про Рим. Савойська династія була пов'я-зана договором із Наполеоном III і не могла розпочати звільнення «вічно-го міста». Цю місію взяв на себе Гарі-бальді. Влітку 1862 року він спро-бував провести другу експедицію на Рим, але був тяжко поранений і не зміг продовжити боротьбу. Невдалою була і третя спроба 1867 року.

Лише восени 1870 року після поразки Франції у війні з Пруссією було усунено останню перепону для національного об'єднання. Війська Віктора Еммануїл а II наприкінці вересня увійшли в Рим, який став столицею Об'єднаного королівства, територію папи було обмежено до розмірів його резиденції у Ватикані.