4. Пунічні війни та їхні наслідки,

Карфагенська держава. Завоював-ши Італію, Рим не заспокоївся. Південні-ше Італії лежить великий і багатий острів Сицилія. Колись тут оселилися фінікійці та греки. Серед грецьких міст славилися Сіракузи. Рим почав готуватися до війни за цей край. Але на Середземному морі тоді головним володарем був Карфаген.

Місто Карфаген заснували в IX— VIII ст. до н. е. фінікійці в Північній Африці (сучасний Туніс). Воно швидко набуло могутності завдяки сильному торговельному та військовому флоту. Згодом Карфаген розмістив свої колонії на Африканському узбережжі, підкорив фінікійські міста на Піренейському пів-острові (сучасна Іспанія) та чимало міст на островах. Так виникла потужна морська держава. Вона й стала суперни-ком Риму на Середземному морі.

Понад 60 років між Римом та Карфа-геном точилися запеклі війни за провід-ну роль у Середземномор'ї. Ці війни ма-ють назву Пунічних, оскільки римляни називали жителів Карфагена пунами.

Перша Пунічна війна (264 — 241 pp. до н. е.). Ця війна спалахнула через Сицилію. Розпочали її римляни. Римська сухопутна армія була дуже сильною. І римлянам удалося захопити деякі карфа-генські міста. Але остаточну перемогу здо-бути було важко. Могутній карфагенський флот прикривав з моря свої міста і громив італійські поселення на узбережжі.

Але морську перевагу Карфагену Рим швидко здолав. Римляни не лише збуду-вали власний військовий флот, але й ви-найшли нову тактику морського бою. Свої кораблі вони оснастили містками з гаками. Підійшовши впритул до ворожо-го корабля, вони перекидали містки. Це називається брати корабель на абордаж. Через місток швидко перебіга-ли воїни і захоплювали корабель. Для пунів це було цілковитою несподіван-кою. Карфаген здався.

241 р. до н. Q. було укладено мир. Карфаген віддав Римові Сицилію та дея-кі інші острови, повернув полонених та сплатив контрибуцію. Так Рим придбав перші заморські володіння.

Друга Пунічна війна (218—201 pp. до н. е.). Та Карфаген не мав наміру ос-таточно здаватися. Його військо очолив знаменитий полководець Ганнібал. Він люто ненавидів римлян. Зібравши військо в Іспанії, Ганнібал зі 100-тисячною ар-мією та бойовими слонами рушив до Італії суходолом. Це була важка експедиція. На шляху Ганнібала стояли високі засніжені Альпи. Ганнібал не знав місцевості, гірсь-ких перевалів. Значна частина його війсь-ка та всі бойові слони загинули від холо-ду, під обвалами снігу та льоду.

Та все ж армія Ганнібала була такою сильною, що відразу здобула декілька блискучих перемог. 15 років провів Ган-нібал в Італії. Зайнявши Північну Італію, він обминув Рим та пішов на південь

Апеннінського півострова. Тут він завдав нищівного удару римлянам у битві під Каннами, де полягло 50 тис. римських воїнів. На бік Ганнібала перейшли південноіталійське населення та грецькі міс-та. Та все ж тут його чекала поразка.

Незважаючи на страшну паніку, рим-ляни зуміли організувати всі сили на бо-ротьбу проти карфагенської армії. Вони почали активно діяти на різних фронтах. Одна армія стояла проти Ганнібала, дру-га - - на Піренеях, третя — на Сицилії. Таким чином, Ганнібалові було відріза-но всі шляхи для повернення назад. Особливо прославився в цій війні римський полководець Сципіон, який вигнав пунів з Іспанії.

Спочатку римляни відвоювали Сіраку-зи. Саме тоді загинув видатний грецький вчений Архімед, якого, за переказами, вбив римський солдат. Потім римські ле-гіони почали бойові дії в Південній Італії. Ганнібал одержав ще кілька перемог, але його сили танули. Він навіть здійснив по-хід на Рим та постояв біля його воріт. По-ява його війська викликала страшенну па-ніку в місті. З тих пір вислів «Ганнібал біля воріт» означає велику небезпеку. Та Ганнібал і не спробував взяти Рим штур-мом. Це йому вже було несила.

На допомогу Ганнібалові тією ж до-рогою, через Альпи, рушило підкріплен-ня. Але римляни розбили й цю армію. Окрім того, римляни висадилися непода-лік Карфагену. Карфагенський уряд на-казав Ганнібалові негайно вертатися, щоб боронити рідне місто. Та 202 р. до н. е. вбитві біля Зама Сципіон зав-дав йому страшної поразки. Ганнібал утік до Сирії, а згодом отруївся. Римля-ни виграли і цю війну. А їхній полково-дець Сципіон отримав почесне прізвись-ко Африканський.

На цей раз то було щось більше, аніж проста перемога. Це вже була остаточна поразка Карфагену. Згідно з мирним до-говором 201 р. до н. е. Карфаген втратив свої володіння поза межами Африки, пе-редав Римові всі військові кораблі та бо-йових слонів, мав сплатити величезну контрибуцію. Так Рим знищив головно-го суперника на Середземному морі.

Тепер погляди римлян звернулися на схід. Тут головними супротивниками були Македонія та царство Селевкідів у Передній Азії. Ведучи безперервні вій-ни, Рим 146 р. до н. е. підкорив Маке-донію та Грецію та потіснив селевкідсь-ких правителів з Європи та частково Малої Азії.

Третя Пунічна війна (149 146 pp. до н. е.) Незважаючи на стра-шенну поразку Карфагену, Рим побою-вався його. А раптом він зможе помсти-тися? Сенат вимагав знищення Карфаге-ну. Катон, один із римських сенаторів,кожну свою промову закінчував словами: «Карфаген має бути зруйнований!» Цей вислів можна почути й сьогодні. Ко-ли хтось хоче рішуче закінчити якусь справу, то може сказати саме цю фразу.

Зруйнувати Карфаген було вже не так важко. Щоб не вступати у війну, карфа-генський уряд намагався виконати усі вимоги Риму. Зрештою римляни зажада-ли, щоб пуни зруйнували власне місто та переселилися кудись подалі. Та карфаге-няни вирішили захищатися. Після трива-лої облоги римляни захопили Карфаген. Більшість його населення було перебито. Тих, хто лишився в живих, продали в рабство. Місто було зруйновано вщент, а його територія розорана.