- •1. Розвиток афінської демократії у VI-IV ст. До н.Е.
- •2. Стародавня Спарта: держава, суспільство, культура.
- •3. Римська імперія в I—II ст.
- •4. Пунічні війни та їхні наслідки,
- •5. Падіння Римської імперії: причини та наслідки.
- •6. Завоювання Александра Македонського. Епоха еллінізму.
- •7. Антична культура та її вплив на розвиток народів Європи.
- •Культура стародавньої греції
- •Культура стародавнього риму
- •8. Слов’янська колонізація Балканського півострова VI-VII ст.
- •9. Просвітницька діяльність Св. Кирила і Мефодія.
- •10. Варварські держави остготів і вестготів: причини падіння.
- •11. Франкська держава: основні етапи та особливості розвитку.
- •12. Розпад Франкської імперії. Утворення Французького та Німецького королівств.
- •13. Епоха вікінгів в Європі (VIII-XI ст.).
- •14. Утворення та розвиток Московської держави (друга половина XV — перша третина XVI ст.).
- •15. Візантійська імперія: особливості історичного розвитку.
- •16. Хрестові походи: причини, перебіг, наслідки.
- •17. Священна Римська імперія. Боротьба за інвеституру.
- •18. Розкол християнства 1054 р.: наслідки і пошуки компромісу.
- •Сприйняття розколу на Русі[ред. • ред. Код]
- •Наслідки[ред. • ред. Код]
- •Спроби подолання розколу[ред. • ред. Код]
- •19. Велика Хартія вольностей та формування парламенту в Англії.
- •20. Сербська держава Неманичів. '“Законник Стефана Душана”.
- •21. Італійські морські республіка: Венеція та Генуя.
- •22. Становлення та особливості французької станової монархії.
- •24. Арабське завоювання Піренейського півострова. Реконкіста.
- •25. Середньовічні міста: самоврядування (магдебурзьке право), цехи, ремесло і торгівля.
- •26. Гуситський рух: ідеологія та представники.
- •27. Епоха Відродження: характерні риси та представники.
- •28. Великі географічні відкриття: «причини, перебіг, наслідки.
- •29. Колоніальні завоювання Іспанії і Португалії у XVI-XVII ст.
- •30. Турецька експансія на Балканах в XIV-XV ст.
- •31 . Формування станової монархії у Польщі XV-XVI ст.
- •32. Реформація та контрреформація у Європі.
- •33. Англійська революція середини XVII ст.: основні етапи та історичне значення.
- •35. Тридцятилітня війна: причини, основні етапи, наслідки.
- •36. Просвітництво: основні ідеї та представники.
- •37. Політика “освіченого абсолютизму” в монархії Габсбургів у другій половині XVIII ст.
- •38. Утвердження абсолютизму в Росії у XVIII ст.
- •39. Війна за незалежність північноамериканських колоній Англії та утворення сша.
- •40. Велика французька революція кінця xvіii ст.: основні етапи та історичне значення.
- •41. Наполеонівські війни та їх наслідки.
- •42. Віденський конгрес та його рішення.
- •43. Польське питання у міжнародній політиці (1795-1815 рр.).
- •44. Визвольна боротьба балканських народів проти Порти в першій третині XIX ст.
- •45. Промисловий переворот в Англії та його наслідки.
- •46. Революція 1848 р. У Франції. Конституція Другої республіки.
- •47. Революція 1848 р. В Німеччині. Проблема об’єднання країни.
- •48. Становлення незалежних держав на Балканському півострові в останній третині XIX - на поч. XX ст.
- •49. Культурно-національні рухи народів монархії Габсбурґів у першій половині XIX ст.: організаційні та ідеологічні особливості.
- •50. Польський національно-визвольний рух у 1830-1860-х рр.
- •51. Революції 1848-1849 рр. У Центрально-Східній Європі: ліберальні і національні вимоги.
- •52. Конституційні реформи 1860-х рр. В монархії Габсбурґів: становлення "системи дуалізму.
- •53. Об’єднання Італії: передумови та етапи.
- •54. Реформи 1860-х- 1870-х рр. У Російській імперії.
- •55. Революція 1867-1868 рр. Та ліберальні реформи в Японії.
- •56. Франко-прусська війна 1870-1871 рр. Утворення Німецької імперії.
- •57. Росія на зламі хіх-хх ст.: влада і суспільство.
- •58. Система міжнародних відносин наприкінці XIX — на початку XX ст.
- •59. Перша світова війна: причини, учасники, основні етапи.
- •30 Жовтня 1918 р. Було укладено перемир’я з Туреччиною.
- •11 Листопада 1918 р. В Комп’єнському лісі було підписано перемир’я, яке завершило Першу світову війну 1914–1918 рр. Німеччина та її союзники занзали поразки.
- •60. Революція і громадянська війна в Росії (1917-1921 рр.).
- •61. Паризька мирна конференція 1919-1920 рр. Версальська система мирних договорів.
- •62. Польща в міжвоєнні роки: еволюція політичної системи.
- •63 . Суспільно-політичний розвиток Югославії в 1929-1941 рр.
- •64. Громадянська війна в Іспанії 1936-1939 рр.
- •65. “Велика депресія” 1929-1933 рр. У сша. “Новий курс” ф. Рузвельта.
- •66. Фашистська Італія: внутрішня і зовнішня політика.
- •67. Нацистська Німеччина: внутрішня і зовнішня політика.
- •68. Срср у 20-30-ті роки XX ст.: шляхи будівництва соціалізму.
- •69. Початок Другої світової війни. “Дивна війна” (1939-1940 рр.).
- •70. Німецько-радянська війна 1941-1945 рр.
- •71. Формування антигітлерівської коаліції. Міжсоюзницькі конференції 1943-1945 рр.
- •72. Нацистський окупаційний режимм та Рух Опору в країнах Європи в роки Другої світової війни.
- •73. Завершальний етап Другої світової війни (1944-1945 рр.). Ялтинська та Потсдамська конференції.
- •75. Утворення кнр: особливості внутрішньої та зовнішньої політики.
- •76. Японія: особливості політичного та соціально-економічного розвитку після Другої світової війни.
- •77. Близькосхідна криза: ґенеза та основні етапи.
- •78. Кінець колоніальної системи: процес деколонізації в Африці та Азії.
- •79. Науково-технічна революція в країнах Заходу: етапи та досягнення.
- •81. Суспільно-політична криза у Польщі початку 1980-х рр.
- •82. Срср у 1985-1991 роках: від реформ до розпаду.
- •83 . Політичний розвиток Чехословаччини у 1980-х - на поч. 1990-х років.
- •84. Падіння Берлінської стіни та об’єднання Німеччини.
- •85. Розпад сфрю і утворення на її території нових держав.
- •86. Перехід від військової диктатури до демократії в країнах Латинської Америки у 1980-1990-х рр.
- •87. Неоконсервативна модель суспільних відносин в країнах Заходу у 1980-х рр.: “тетчеризм” та “рейґаноміка”.
- •Кримська окупація (22 лютого—18 березня 2014)
- •Вторгнення російських військ на півострів
- •«Референдум» 16 березня
- •Початок антитерористичної операції (13 квітня—20 червня 2014)
- •89. Інтеґраційні процеси у Західній Європі. Створення та діяльність Європейського Союзу.
- •90. 3Акінчення “холодної війни” і формування нового світопорядку.
20. Сербська держава Неманичів. '“Законник Стефана Душана”.
Початок сходження роду Неманичів пов'язують із Стефанем Неманею, від якого йде назва династії. Він був один з синів князяЗахумлє. В 60-х роках XII сторіччя він почав боротьбу за владу - спочатку із своїми братами за батьківське князівство, а потім з родиною Воїславичей - за князівство (жупанію) Рашка, майбутню Сербію Головною метою Стефана Немані було здобути незалежність від Візантії. Він зміг значно розширити свої володіння, а у 1191 році укласти мирний договір з візантійським імператором Ісааком II Ангелом. Від спадкоємця останнього - Олексія III Ангела - Неманя отримав найвищий титул імперії - себастократора. Цим засвідчувалася формальна залежність Сербії від Візантії. На цей час Стефан Неманя вже оголосив себе великим жупаном Рашки.
Справу свого батька продовжив Стефан II Неманич. Сербія продовжувала зміцнення зсередини та розшируювати свій вплив на Балканському півострові. У 1217 році Сербія стає королівством. Водночас налагоджує стосунки з Римом, Венецією, Константиноволем. Водночас стає фактично незалежною Сербська православна церква. Активно розвивається торгівля, зокрема через Дубровник.
Весь час володарі Сербії спрямовували свої зусилля на розширення кордонів Сербів, здебільшого за рахунок Візантії. Водночас починається протистояння за владу на півострові з Болгарією. Значного успіху досяг Стефан Урош II Мілутін, який значно збільшив землі Сербії після перемоги над Візантією у 1299 році.
Його син Стефан Урош III Дечанський багато час приділяв боротьбі із внутрішніми ворогами, яки намагалися позбавити його влади, а також з Угорщиною, Боснією. Водночас завдав у 1330 році важкої поразки Болгарському царству. Після цього Сербське королівство фактично стає найпотужнішою силою на Балканах.
Найбільшого розквіту Сербія досягла за правління Стефана Душана Неманича, який захопив Албанію, Македонію, Фесалію та Епір, поставив у залежність від Сербії Болгарію. У 1345 році сербська архієпископія стала патріархією. А у 1346 році коронувався у м.Скоп'є як імператор сербів та ромеїв. У 1349 році випустив Законник, який став значної подією у житті країни й був кодифікацією публічного права. В цей же час Сербія все більше відчуває культурний вплив з боку Візантії.
Після смерті Стефана Душана Сербіська держава фактично розпалася на декілька князівств. Спадкоємець Душана - Стефан Урош V - не зміг зберегти здобутки попердників. Внаслідок чого до 1371 році Османською імперією була захоплена Македонія, Сербія втратила Албанію й Фесалію. В цьому ж році помер Стефан Урош V, який став останнім представником династії на троні Сербського королівства. Водночас з Стефаном Урошем V в якості фактично незалежного володаря Епіру та Фессалії правив його дядько Симеон Синіша, після смерті якого у 1371 році кермо влади перебрав його син Іоанн Урош. Проте незабаром - у 1372 році - він зрікся своєї влади і став ченцем. Із смертю Іоанна Уроша у 1423 році скінчився рід Неманичів.
Законник Стефана Душана є найважливішим джерелом права сербського феодального суспільства. «Законник благовірного царя Стефана», як офіційно він називався, був прийнятий собором сербських церковних і світських феодалів в 1349 р. Це перша кодифікація сербського феодального права. Його джерелами були сербське звичаєве право, даровані грамоти царів, а також норми візантійського права, пристосовані до сербських умов.
Законник Стефана був визначною юридичною пам'яткою, яка налічувала близько 200 статей. Він містив не тільки численні правила стосовно суду і судового процесу, злочинів і покарань, а й норми щодо правового становища основних класівстанів феодальної Сербії. В цьому документі панівний клас Сербії закріплював основні привілеї і насамперед право феодальної власності на землю і право на експлуатацію залежних від них селян (меропхів).
В Законнику передбачені дві основні форми феодального землеволодіння — баштина і пронія. Законник підтвердив незмінність статусу баштин усіх сербських феодалів, в тому числі дарованих царськими грамотами. Чільне місце в переліку злочинів, передбачених Законником, посідають злочини проти християнської релігії. Церква має великий вплив на усе доросле населення, про це свідчать. Законник Стефана Душана регламентує і суд над священнослужителями. Законник звільнив священнослужителів від усіх повинностей.
Значна частина приписів Законника стосувалася злочинів і покарань.Саме розуміння злочину як порушення царського миру є вже цілком властивим розвинутому феодальному праву. Відповідно покарання найчастіше виступає як відплата. Сербський законодавець розмежовує і форми вини — умисел і необережність — пов'язуючи з ними і характер покарання. Так, умисне вбивство рівного за станом каралося «відрубуванням обох рук», неумисне вбивство — грошовим штрафом.
Серед нечисленних злочинів проти держави слід відзначити сходку вільних селян (себрів), заборонену під загрозою калічними покараннями , і зраду, у разі якої карався не тільки сам злочинець, а й його родичі за принципом «брат за брата і батько за сина».
Більш детально розроблені у Законнику злочини проти особи, до яких були віднесені вбивство, отруєння, зґвалтування, образа словом і дією. В окремих статтях цієї групи злочинів яскраво виражений класово-становий принцип покарання.
Судовий процес згідно з Законником мав змагальний характер, що дістало вияв у формулі: «на суді, коли судяться і тяжаться дві сторони щодо своєї тяжби...». Судовий процес починався лише у разі приватної скарги потерпілого; в ньому могли брати участь не тільки усі вільні, а й феодально залежні селяни (меропхи). Лише раби, так звані властельські отроки, повинні були судитися «перед своїми господарями в усіх своїх справах».
Докладні правила судочинства в Законнику відсутні. Сербський законодавець приділяє увагу лише початковій стадії процесу - порядку виклику до суду відповідача (обвинуваченого) і наслідкам його неявки, а також останній стадії процесу — постановленню судового рішення у письмовій формі. Письмовий записусього процесу був передбачений лише в царському суді.
Судді мали розглядати всі справи на основі особистих показань, сторін, причому вони повинні були керуватися лише первісними показаннями сторін, «а останнім словам (не вірити) ні в чому». 169 — «Сторони, які прийдуть на суд моєї царської величності, що скажуть (спочатку, тим словам і вірити, і за тими словами судити, а останнім (не вірити) ні в чому».
Серед інших доказів у Законнику вказуються показання свідків і дуже рідко ордалія. Остання у формі «несення заліза» передбачалася у разі звинувачень у розбої чи крадіжці.