75. Утворення кнр: особливості внутрішньої та зовнішньої політики.

1 жовтня 1949 р. Мао Цзедун у Пекіні проголосив утворення Китайської На-родної Республіки. Протягом наступного року комуністи завершили розгром військ Гоміндану на континентальній частині країни. Тривала громадянська війна в країні, що з перервами тривала майже всю першу половину XX ст., закінчилася перемогою комуністів.З 1953 р. Китай обрав курс на індустріалізацію та націоналізацію приватної власності, яку було завершено у кінці 1955 р. Перший п'ятирічний план був успішно вико-наний (1953-1957 pp.). Значну допомогу КНР надав СРСР. У 1958 р. Мао виступив з ініціативою форсувати економіч-ний розвиток і здійснити "великий стрибок" з метою по-будови комуністичного суспільства.

Після смер-ті Мао Цзедуна у партійному і державному керівництві гору взяли помірковані діячі Комуністичної партії Китаю ("прагматики"). Вони пропонували спрямувати всі зусил-ля на практичну модернізацію країни, аби вивести її в число передових. Реформи у сільському господарстві: землю комун було поділено порівну між селянськими сім'ями і передано їм в аренду; створювався сімейний підряд; з 1984 р. селянам дозволялося продавати залишки продукції на ринку після виконання державного замовлення; підвищено державні закупівельні ціни; створено мережу малих сільсько-господарських підприємств із переробки продукції та під-собні промисли.

Реформи у промисловості', на держпідприємствах вво-дилися госпрозрахунок та економічні стимули праці; заохочувалась індивідуальна трудова діяльність; створюва-лись невеликі приватні підприємства у торгівлі, сфері об-слуговування і легкій промисловості; запроваджувалась оренда. З метою залучення іноземних інвестицій для модер-нізації китайської промисловості та впровадження нових технологій і підготовки кваліфікованих кадрів створюва-лись вільні економічні зони.

Китай став одним із найбільших експортерів. Підвищився життєвий рівень населення. Особливістю китайських реформ є те, що вони не торк-нулися політичної сфери. У Китаї при владі залишається Комуністична партія. Спроби демократичних сил вирішити питання політич-них реформ завершилися кривавим побоїщем на площі Тяньаньмень у 1989 р. Важливою політичною подією в країні стала передача влади "старим поколінням керівників" "молодшим", які продовжили прагматичну політику.З початком XXI ст. Китай продовжує демонструвати значний прогрес. Важливим успіхом республіки став пер-ший політ китайського космонавта (2003 p.): Китай — тре-тя країна, що самостійно здійснила подорож людини в космос.

76. Японія: особливості політичного та соціально-економічного розвитку після Другої світової війни.

У 70-х роках Японія вступила в смугу труднощів. Оскільки з 1955 р. при вла-ді незмінне перебувала ЛДП, питання про прем'єр-мініст-ра фактично почало вирішуватись не в парламенті, а в са-мій партії. У ній склалося кілька ворогуючих фракцій, які кулуарно вирішували питання складу уряду. Так виник сприятливий грунт для зловживань та корупції. Найбіль-шим скандалом була справа "Локхід", яка закінчилась ареш-том і засудженням прем'єр-міністра Танаки. Це послабило авторитет ЛДП. У 1993 р. суперечки всередині партії ви-кликали розкол, і на парламентських виборах вона зазнала поразки. До влади прийшов блок опозиційних партій. Уряд очолив колишній член ЛДП М. Хосокава. На початку 1996 р. ЛДП повернула собі посаду прем'єр-міністра, але колишньої могутності та авторитету вже не має: для фор-мування уряду вона змушена вступати в коаліції з іншими партіями.

У 80-х роках змінились акценти у зовнішній політиці Японії. У відносинах із СРСР вона зайняла жорсткішу по-зицію. Питання розширення економічних зв'язків тісно по-в'язувалось із вирішенням територіального питання. Япо-нія намагається стати постійним членом Ради Безпеки ООН і відгравати вагомішу роль на світовій арені. Однак Япо-нія проводить обережну зовнішню політику, віддаючи пе-ревагу традиційним зв'язкам.

Японське "економічне диво". З середини 50-х років почалося п'ятнадцятирічне феноменальне зростання японсь-кої економіки, у результаті якого невпізнанне змінилась як сама Японія, так іїї роль у світі. Темпи економічного зростан-ня країни були найвищими серед держав Заходу. У 1961-1970 pp. вони складали 11% щороку. У 1968 р. Японія посі-ла друге місце у західному світі за обсягом національного валового продукту і вийшла на перше місце з виробництва сталі, кораблів, радіоприймачів, телевізорів, магнітофонів, копіювальної техніки, фотоапаратури. У 1981 р. стала пер-шою у виробництві легкових автомобілів.На тлі економічного зростання відбулася політична ста-білізація життя країни. З 1955 р. при владі незмінно пе-ребуває ДЦП, яка у внутрішній політиці дотримується курсу на розвиток ліберальної демократії та соціальне спрямо-ваної економіки, у зовнішній — на співробітництво зі США. Головною опозиційною партією є Соціалістична партія Японії, яка виступає за нейтралітет країни.

Економічна криза 70-х років та її наслідки завдали Япо-нії відчутної шкоди. Уряд і японський бізнес приступили до реалізації програми структурної перебудови економі-ки. Центр ваги було вирішено перенести з енерго-і матеріалоємних галузей у наукоємні, які, попри незначні сировинні та енергетичні затрати, потребують кваліфіко-ваних інженерів та робітників. Реалізація цієї програми спричинила зростання державних витрат та інфляцію. У 1982 р. уряд Японії обрав антиінфляційний курс, ско-рочуючи державні витрати та сприяючи розвитку ринко-вих відносин. Було знижено податки з підприємців, почалася приватизація залізниць і телекомунікацій. Зіткнувшись у роки кризи зі спробою багатьох країн обмежити японсь-кий експорт товарів, японський бізнес приступив до екс-порту капіталів, створюючи виробничі потужності в інших країнах. У 80-х роках Японія стала одним із найбільших світових інвесторів, а наприкінці 90-х років опинилась пе-ред загрозою фінансової кризи, яка завдала серйозного удару не лише по самій Японії, а й країнах Далекого Сходу та Південно-Східної Азії.