8. Слов’янська колонізація Балканського півострова VI-VII ст.

Невдовзі процес воєнної інфільтрації слов'ян, особливо до центральних і західних провінцій Візантії, набув нової якості. Так, у 550-551 рр., згідно з тогочасними візантійськими хроніками, вони вперше залишилися зимувати на захопленій території.

Іоанн Ефеський, наприклад, повідомляв про розселення слов'ян і початок освоєння ними земель у Фракії, Фессалії тощо. Внаслідок вторгнення 580 р. слов'яни захопили чимало міст, укріплень і територій, де оселювалися "вільно, безбоязно, як на своїх власних". Невдовзі нові переселенці "розбагатіли, володіючи зброєю, золотом, сріблом та великими табунами коней... ".

Згодом цілеспрямована масова міграція перетворюється на головний спосіб колонізації слов'янами багатьох візантійських провінцій на Балканах. Як правило, їй передували досить масштабні воєнні кампанії з метою захоплення укріплених міст і знищення залог, що призводило зрештою до ліквідації наявної на цих територіях системи управління. Так, у 584 р. згадуються спроби освоєння слов'янами захоплених ними земель поблизу Фессалонік і намагання оволодіти цим містом, другим за значенням у Візантії.

У 586 р. зафіксовано чергову невдалу облогу Фессалонік, але вже аваро-слов'янськими силами. На територію Візантії слов'янські племена вторгалися на різних ділянках дунайського кордону, проте найчастіше це відбувалося неподалік від місця впадіння Моравії в Дунай.

Улітку 626 р., скориставшись успіхом Персії, війська якої досягли берегів Боспорської протоки, авари спробували захопити Константинополь. Невдала облога столиці й нищівна поразка аварських військ призвели до ослаблення влади аварів над залежними племенами. Це стало початком загального процесу занепаду могутнього колись каганату.

Невтішні для аварів результати воєнної кампанії поглибили суперечності зі слов'янами.Майже відразу значно ослабла залежність від каганату слов'янських племен, які жили на південь від Дунаю до Сави, а незабаром авари зовсім втратили владу над ними. В самому Аварському каганаті повстали слов'янські, булгарські та інші племена. З початком занепаду Аварського каганату звільнились від його панування й булгарські племена. Хан Курт проголосив незалежність кутригурів, після чого вони замирилися зі своїми етнічними родичами утигурами. Згодом виник союз між булгарами, тюркомовними опогурами та фіномовними мадярами - таким чином, у Північному Причорномор'ї утворилася "Велика Булгарія ".

Більшість постійних поселень на Балканах слов'яни заснували вже на рубежі VII ст. До 602 р. лише один регіон візантійських володінь залишався закритим для них - територія між Дунаєм і Балканським хребтом. Саме він незабаром перетворився на арену нескінченних воєнних сутичок між візантійцями, аварами та слов'янами. Візантійські стратеги розглядали цю територію як своєрідний форпост боротьби проти слов'янських вторгнень.

На початку VII ст. слов'яни заселили також Македонію, Епір і Північну Грецію,здійснюючи постійні набіги на узбережжя й острови Егейського та Іонічного морів. У 615-620 рр. виник великий союз слов'янських племен, очолюваний вождем Хоцоном.

Вже з середини VII ст. слов'янський етнос на Балканах перетворюється на чільний демографічний фактор. Місцеве грецьке та романізоване населення, чисельність якого залишалася ще досить значною, здебільшого проживало на узбережжі та в окремих внутрішніх районах Фракії, Середньої Греції і Пелопоннесу, а також у горах - Пінде, Родопах і Динарському нагір'ї. Частина міст на Чорноморському та Далматинському узбережжях, імовірно, ціною регулярної сплати данини слов'янам, зберегла автономію і підтримувала зв'язки з Константинополем.

З кінця VI до 70-х років VII ст. слов'яни Македонії, Епіру, Фессалії, об'єднавшись у союз, неодноразово намагались захопити Фессалоніки. Але для цього їм не вистачало як воєнного досвіду й засобів для облоги, так і згуртованості та єдності. У свою чергу Візантія, зупинивши наступ слов'ян, розпочала планомірне їх витіснення із захоплених територій. З цією метою навіть було створено нові військово-адміністративні провінції (феми). Так, у 685 р. виникла фема Фракія, потім фема Еллада тощо.

У середині VIII ст. розпочинається бурхлива експансія скандинавських вікінгів у Європу. Вони були відважними мореплавцями й піратами, які нишпорили по морях на сході та заході в пошуках пригод і здобичі. Просування вікінгів на південь Східної Європи (аж до Північного Причорномор'я) вплинуло на долю не тільки східних антів, а й хазарів, мадярів і візантійців.

Наприкінці VIII ст. зазнала змін ситуація на Середньому Дунаї, що продовжував контролюватися Аварським каганатом. У 791 р. король франків Карл Великий завдав поразки аварам і на сході досяг річки Драва. У 796р. його син Піпін Короткий розгромив аварів на річці Тиса, захопивши в полон їхнього хана та велику здобич. Для захисту свого королівства від можливих наскоків аварів франки заснували прикордонну область, що згодом дістала назву Австрія.

Прийняття у 800 р. Карлом Великим імператорського титулу стало подією міжнародного значення. На заході виникло нове державно-політичне утворення, на базі якого наприкінці X ст. постала Священна Римська імперія германської нації. У 803 р. аварам завдали ударів Карл Великий - із заходу, і булгарський хан Крум - зі сходу. Війна завершилася остаточним знищенням Аварського каганату, а його володіння поділили між собою франки і булгари. Останні загарбали землі по обох берегах Дунаю вгору за течією, аж до гирла Тиси. Лівий берег вище Тиси відійшов до франків, тоді як слов'янські племена на правому березі, аж до гирла Драви, визнали владу хана Крума.

У 827 р. розпочалася франксько-булгарська війна. Війська булгар піднялися на кораблях угору Дунаєм та Дравою. Слов'яни ліквідували франкську адміністрацію і замінили її на булгарську. Лише 832 р. сторони уклали мирну угоду, згідно з якою булгари підтвердили свої права на Срем, до них відійшла також фортеця Сингидун.