Кримська окупація (22 лютого—18 березня 2014)

23 лютого 2014 року почалися проросійські та проукраїнські мітинги (в останніх брала участь велика кількість кримських татар на чолі з лідером Меджлісу Рефатом Чубаровим). 27 лютого невідомі озброєні люди без знаків розрізнення , та захопили й блокували Верховну Раду Криму та інші адміністративні будівлі, аеропорти в Сімферополі та Севастополі, установи зв'язку, засоби масової інформації тощо. На їхню вимогу до Парламенту Криму прийшла частина депутатів, що проголосували за проведення референдуму про розширення автономії Криму 25 травня 2014, в день президентських виборів в Україні.

Вторгнення російських військ на півострів

1 березня 2014 року Рада Федерації РФ підтримала звернення президента Росії Володимира Путіна про дозвіл на застосування Збройних сил Російської Федерації на території України^[59] Рада національної безпеки і оборони України у зв'язку з агресією з боку Росії, ухвалила рішення привести Збройні сили України в повну бойову готовність та розробила «детальний план дій на випадок прямої військової агресії з боку РФ»^[60].

«Референдум» 16 березня

16 березня 2014 року відбувся «референдум» про статус Криму, на якому за офіційними даними 96,77% жителів АРК та міста Севастополь проголосували за возз'єднання відповідних територій з Російською Федерацією. 17 березня Верховна Рада АРК проголосила незалежність Республіки Крим, а 18 березня у Георгіївській залі Московського Кремля Президент Росії Володимир Путін спільно із самопроголошеними Головою Ради Міністрів АРК Сергієм Аксьоновим, спікером Верховної Ради АРК Володимиром Костантиновим, та головою СМДА Олексієм Чалим підписали Договір про прийняття Республіки Крим до складу Росії. 

Початок антитерористичної операції (13 квітня—20 червня 2014)

89. Інтеґраційні процеси у Західній Європі. Створення та діяльність Європейського Союзу.

Початок процесам інтеграції в Західній Європі поклало підписання 18 квітня 1951 p. ФРН, Францією, Італією та країнами Бенілюксу Паризької угоди про створення Європейського об'єднання вугілля та сталі (ЄОВС), яке почало функціонувати у серпні 1952 p. Воно мало на меті утворення спільного ринку продуктів горнорудної промисловості (вугілля, залізної руди, криці й металобрухту). Передбачалося колективне регулювання обсягів виробництва, рівня цін та інвестиційних програм у цих галузях. 25 березня 1957 p. у Римі ФРН, Франція, Італія та країни Бенілюксу уклали Угоду про створення Європейського співтовариства з атомної енергії (Євроатом) та Європейського економічного співтовариства. Перша організація мала на меті створення спільного ринку сировини та обладнання для атомної енергетики, об'єднання зусиль в галузі ядерних досліджень.

Метою Європейського Економічного співтовариства (ЄЕС) проголошувалося:

• поступова ліквідація обмежень у торгівлі між країнами-учасницями;

• ліквідація перешкод для пересування людей, капіталів та послуг між державами ЄЕС;

• зближення законодавств країн ЄЕС;

• розробка принципів узгодженої економічної політики;

• спільна політика в галузі транспорту та сільського господарства.

Угоди почали набули чинності з весни 1958 p.

Великобританія не спромоглася очолити інтеграційні процеси в Європі. Тому вона зробила спробу протиставити цьому власне об'єднання. У червні 1959 p. у Стокгольмі на нараді Великобританії, Австрії, Данії, Норвегії, Португалії, Швейцарії та Швеції було ухвалено рішення про створення Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ). 4 січня 1960 p. було укладено договір про створення ЄАВТ, щоправда ця організація не була ефективною.

У 1973 p. Великобританія, Данія та Ірландія стали членами ЄЕС, у 1981 p. членом ЄЕС стала Греція. Початком європейського політичного співробітництва можна вважати зустріч на вищому рівні країн-членів ЄЕС в Гаазі у грудні 1969 p. У лютому 1986 p. Єдиний європейський акт юридично закріпив функції європейського політичного співробітництва в межах Європейського співтовариства. Геополітичні зміни, що відбулися у світі наприкінці 80-х - на початку 90-х pp., поставили Співтовариство перед необхідністю вирішення трьох головних завдань:

• забезпечити подальшу участь об'єднаної Німеччини у європейських інтеграційних процесах;

• сприяти економічним та політичним реформам в країнах Центральної та Східної Європи;

• розробити ефективний механізм співробітництва в галузі зовнішньої політики та політики безпеки.

11 грудня 1991 p. керівники держав та урядів дванадцяти країн-членів ЄЕС зібралися у місті Маастріхт (Голандія). Було укладено Маастрихтську угоду, що відкрила нову фазу у поглибленні економічної та політичної інтеграції. Текст Маастрихтської угоди складається з двохсот сторінок чималого формату, до яких додано дев'яносто сторінок протоколу та Заключний акт з тридцяти декларацій. Відповідно до них, ЄЕС було трансформовано у Європейський Союз (ЄС), який мав являти собою єдиний економічний простір без внутрішніх кордонів, в якому будуть забезпечені свобода пересування капіталів, товарів та послуг. Основні напрями політики визначаються Європейською радою. Виконання усіх цих угод передбачає розширення прерогатив головних інститутів Європейського Союзу - Ради міністрів, Європейського парламенту, Комісії європейських спільнот, Судової палати. Фінансової палати.

З жовтня 1988 p. ЄС уклав угоди про торгівлю та співробітництво з більшістю цих країн. У деяких випадках, зокрема з Польщею, Угорщиною, Румунією, Болгарією та Чехословаччиною, йшлося про асоційоване членство на шляху до їх вступу до ЄС.З 1 січня 1995 p. ЄС розширився за рахунок Австрії, Фінляндії, Швеції й включає 15 країн: Австрія, Бельгія, Великобританія, Німеччина, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція.

21 березня 2014 року, була підписана політична частина угоди асоціації з Європейським Союзом. Економічну частину угоди було підписано 27 червня 2014 року.