- •1. Розвиток афінської демократії у VI-IV ст. До н.Е.
- •2. Стародавня Спарта: держава, суспільство, культура.
- •3. Римська імперія в I—II ст.
- •4. Пунічні війни та їхні наслідки,
- •5. Падіння Римської імперії: причини та наслідки.
- •6. Завоювання Александра Македонського. Епоха еллінізму.
- •7. Антична культура та її вплив на розвиток народів Європи.
- •Культура стародавньої греції
- •Культура стародавнього риму
- •8. Слов’янська колонізація Балканського півострова VI-VII ст.
- •9. Просвітницька діяльність Св. Кирила і Мефодія.
- •10. Варварські держави остготів і вестготів: причини падіння.
- •11. Франкська держава: основні етапи та особливості розвитку.
- •12. Розпад Франкської імперії. Утворення Французького та Німецького королівств.
- •13. Епоха вікінгів в Європі (VIII-XI ст.).
- •14. Утворення та розвиток Московської держави (друга половина XV — перша третина XVI ст.).
- •15. Візантійська імперія: особливості історичного розвитку.
- •16. Хрестові походи: причини, перебіг, наслідки.
- •17. Священна Римська імперія. Боротьба за інвеституру.
- •18. Розкол християнства 1054 р.: наслідки і пошуки компромісу.
- •Сприйняття розколу на Русі[ред. • ред. Код]
- •Наслідки[ред. • ред. Код]
- •Спроби подолання розколу[ред. • ред. Код]
- •19. Велика Хартія вольностей та формування парламенту в Англії.
- •20. Сербська держава Неманичів. '“Законник Стефана Душана”.
- •21. Італійські морські республіка: Венеція та Генуя.
- •22. Становлення та особливості французької станової монархії.
- •24. Арабське завоювання Піренейського півострова. Реконкіста.
- •25. Середньовічні міста: самоврядування (магдебурзьке право), цехи, ремесло і торгівля.
- •26. Гуситський рух: ідеологія та представники.
- •27. Епоха Відродження: характерні риси та представники.
- •28. Великі географічні відкриття: «причини, перебіг, наслідки.
- •29. Колоніальні завоювання Іспанії і Португалії у XVI-XVII ст.
- •30. Турецька експансія на Балканах в XIV-XV ст.
- •31 . Формування станової монархії у Польщі XV-XVI ст.
- •32. Реформація та контрреформація у Європі.
- •33. Англійська революція середини XVII ст.: основні етапи та історичне значення.
- •35. Тридцятилітня війна: причини, основні етапи, наслідки.
- •36. Просвітництво: основні ідеї та представники.
- •37. Політика “освіченого абсолютизму” в монархії Габсбургів у другій половині XVIII ст.
- •38. Утвердження абсолютизму в Росії у XVIII ст.
- •39. Війна за незалежність північноамериканських колоній Англії та утворення сша.
- •40. Велика французька революція кінця xvіii ст.: основні етапи та історичне значення.
- •41. Наполеонівські війни та їх наслідки.
- •42. Віденський конгрес та його рішення.
- •43. Польське питання у міжнародній політиці (1795-1815 рр.).
- •44. Визвольна боротьба балканських народів проти Порти в першій третині XIX ст.
- •45. Промисловий переворот в Англії та його наслідки.
- •46. Революція 1848 р. У Франції. Конституція Другої республіки.
- •47. Революція 1848 р. В Німеччині. Проблема об’єднання країни.
- •48. Становлення незалежних держав на Балканському півострові в останній третині XIX - на поч. XX ст.
- •49. Культурно-національні рухи народів монархії Габсбурґів у першій половині XIX ст.: організаційні та ідеологічні особливості.
- •50. Польський національно-визвольний рух у 1830-1860-х рр.
- •51. Революції 1848-1849 рр. У Центрально-Східній Європі: ліберальні і національні вимоги.
- •52. Конституційні реформи 1860-х рр. В монархії Габсбурґів: становлення "системи дуалізму.
- •53. Об’єднання Італії: передумови та етапи.
- •54. Реформи 1860-х- 1870-х рр. У Російській імперії.
- •55. Революція 1867-1868 рр. Та ліберальні реформи в Японії.
- •56. Франко-прусська війна 1870-1871 рр. Утворення Німецької імперії.
- •57. Росія на зламі хіх-хх ст.: влада і суспільство.
- •58. Система міжнародних відносин наприкінці XIX — на початку XX ст.
- •59. Перша світова війна: причини, учасники, основні етапи.
- •30 Жовтня 1918 р. Було укладено перемир’я з Туреччиною.
- •11 Листопада 1918 р. В Комп’єнському лісі було підписано перемир’я, яке завершило Першу світову війну 1914–1918 рр. Німеччина та її союзники занзали поразки.
- •60. Революція і громадянська війна в Росії (1917-1921 рр.).
- •61. Паризька мирна конференція 1919-1920 рр. Версальська система мирних договорів.
- •62. Польща в міжвоєнні роки: еволюція політичної системи.
- •63 . Суспільно-політичний розвиток Югославії в 1929-1941 рр.
- •64. Громадянська війна в Іспанії 1936-1939 рр.
- •65. “Велика депресія” 1929-1933 рр. У сша. “Новий курс” ф. Рузвельта.
- •66. Фашистська Італія: внутрішня і зовнішня політика.
- •67. Нацистська Німеччина: внутрішня і зовнішня політика.
- •68. Срср у 20-30-ті роки XX ст.: шляхи будівництва соціалізму.
- •69. Початок Другої світової війни. “Дивна війна” (1939-1940 рр.).
- •70. Німецько-радянська війна 1941-1945 рр.
- •71. Формування антигітлерівської коаліції. Міжсоюзницькі конференції 1943-1945 рр.
- •72. Нацистський окупаційний режимм та Рух Опору в країнах Європи в роки Другої світової війни.
- •73. Завершальний етап Другої світової війни (1944-1945 рр.). Ялтинська та Потсдамська конференції.
- •75. Утворення кнр: особливості внутрішньої та зовнішньої політики.
- •76. Японія: особливості політичного та соціально-економічного розвитку після Другої світової війни.
- •77. Близькосхідна криза: ґенеза та основні етапи.
- •78. Кінець колоніальної системи: процес деколонізації в Африці та Азії.
- •79. Науково-технічна революція в країнах Заходу: етапи та досягнення.
- •81. Суспільно-політична криза у Польщі початку 1980-х рр.
- •82. Срср у 1985-1991 роках: від реформ до розпаду.
- •83 . Політичний розвиток Чехословаччини у 1980-х - на поч. 1990-х років.
- •84. Падіння Берлінської стіни та об’єднання Німеччини.
- •85. Розпад сфрю і утворення на її території нових держав.
- •86. Перехід від військової диктатури до демократії в країнах Латинської Америки у 1980-1990-х рр.
- •87. Неоконсервативна модель суспільних відносин в країнах Заходу у 1980-х рр.: “тетчеризм” та “рейґаноміка”.
- •Кримська окупація (22 лютого—18 березня 2014)
- •Вторгнення російських військ на півострів
- •«Референдум» 16 березня
- •Початок антитерористичної операції (13 квітня—20 червня 2014)
- •89. Інтеґраційні процеси у Західній Європі. Створення та діяльність Європейського Союзу.
- •90. 3Акінчення “холодної війни” і формування нового світопорядку.
61. Паризька мирна конференція 1919-1920 рр. Версальська система мирних договорів.
Наміри головних держав-переможниць на конфе-ренції. Для підготовки мирних договорів з переможеними у Першій світовій війні країнами було прийнято рішення про скликання мирної конференції. Франція домоглась її проведення у своїй столиці. 18 січня 1919 р. роботу Паризької мирної конференції відкрив прем'єр-міністр Франції Ж. Клемансо. У ній брали участь представники 27 країн, але домінуючу роль віді-гравали Франція, Великобританія і США. На конферен-цію не було запрошено представників переможених країн і Росії, в якій тривала громадянська війна. Обговорення мирних угоду з переможеними країнами виявило значні протиріччя між основними учасниками пе-реговорів. Для США Перша світова війна означала кардинальну зміну їх становища у світі. Із боржника вона перетвори-лась у кредитора. Економічна могутність у роки війни зросла (національне багатство у 1914р. складало 192 млрд дол., а в 1920 р. —489 млрд дол.), країна створила могут-ню армію і флот. Але в середині держави точилась гостра дискусія щодо мети американської зовнішньої політики між прихильниками ізоляціонізму і прихильниками активної зовнішньої політики. Президент країни Вільсон вважав, що зміна ролі США у світі дає їм шанс стати рятівниками світу і привнести у міждержавні стосунки нові принципи. Своє бачення цих принципів він висловив у " 14 пунктах", які було оприлюд-нено 8 січня 1918 р. Ними передбачалися:
1) відкриті мирні договори;
2) свобода судноплавства;
3) усунення економічних бар'єрів у торгівлі;
4) встановлення гарантій, що могли б забезпечити ско-рочення озброєнь;
5) справедливе врегулювання колоніальних питань;
6) визволення від німецької окупації російських тери-торій, а також надання Росії безперешкодної можливості визначати свій політичний розвиток і національну політи-ку, вступ у "співтовариство вільних націй";
7) визволення і відбудова Бельгії;
8) повернення Франції Ельзасу та Лотарингії, відбудо-ва окупованих районів Франції;
9) уточнення кордонів Італії відповідно до національних ознак;
10) надання автономії народам Австро-Угорщини;
11) визволення від німецької окупації території Руму-нії, Сербії та Чорногорії, надання Сербії виходу до моря;
12) самостійне існування турецьких та автономія інона-ціональних частин Османської імперії;
13) створення Польської держави;
14) утворення Ліги націй.
Пропозиції Вільсона були близькими тим, хто прагнув створити більш справедливий і демократичний порядок, який би унеможливлював повторення світової війни. Але авторитет Вільсона всередині країни було сильно підірва-но, коли більшовики оприлюднили таємні угоди країн Антанти, про існування яких Вільсон нічого не знав. Це спричинило зміни в настроях американців, і на виборах до конгресу 1918р. республіканці, дотримуючись ізоляціо-ністського напряму у зовнішній політиці, здобули перемо-гу. Конгрес не ратифікував жодного з мирних договорів, укладених президентом. Великобританія ще до початку мирної конференції до-сягла своєї головної мети у війні. Німецький флот пере-став існувати. Англійські домініони встановили контроль над німецькими колоніями, а сама Англія — над частиною Османської імперії. Завданням англійської делегації на чолі з прем 'єр-міністром Д. Ллойд Джорджем було закріплен-ня вже досягнутого. Поряд із цим Англія виступила за повернення Франції Ельзасу і Лотарингії. При встановленні кордонів у післявоєнній Європі, на думку Ллойд Джор-джа, потрібно було виходити з принципу національного самовизначення. Головна умова післявоєнного устрою — забезпечення миру шляхом роззброєння і створення Ліги націй як інструменту миру. На відміну від Вільсона, Ллойд Джордж був досвідченим політиком і мав солідну опору в парламенті.
Проте не все в Англії складалося так оптимістично. Британська імперія втрачала колишню могутність: доміні-они домоглися більшої самостійності. Індії та Ірландії було обіцяно надати самоуправління; зі світового кредитора Англія перетворилась у боржника; економіка була ослаб-лена, фінанси і торгівля дезорганізовані. Ліквідувавши загрозу своїй військово-морській могутності з боку Німеч-чини, Англія із занепокоєнням спостерігала за швидким зро-станням американського флоту. Франція більше за інші великі держави постраждала у війні. На її території велися бойові дії. Із кредитора кра-їна перетворилась у боржника. У свою чергу головний боржник Франції — Росія — анулювала всі свої зобов'я-зання. Найпопулярнішим у країні стало гасло: "Німці за все заплатять!" Прем'єр-міністр Франції Жорж Клемансо був рішуче настроєний реалізувати це гасло і прагнув по-слабити Німеччину будь-якими засобами. Він говорив: "В Європі 20 мільйонів зайвих німців". Отже, їх повинно було стати менше, принаймні, на прилеглих до Франції те-риторіях. А відтак, вона сподівалася повернути собі Ель-зас та Лотарингію. Для здійснення інших намірів треба було перешкодити об'єднанню Австрії і Німеччини, ство-рити буферну німецьку державу на лівому березі річки Рейн і т. д.
Умови Версальського миру. У квітні було завершено розробку тексту договору з Німеччиною, її делегацію викликали в Париж для його вручення, і 28 червня у Версалі було підписано мир, який став основою післяво-єнного врегулювання. До тексту договору, за наполяган-ням Вільсона, було включено статут Ліги націй. За договором Франції поверталися її землі — Ельзас і Лотарингія, а також віддавалися вугільні шахти Саару. Німеччина передавала Польщі Познань, частину Верхньої Сілезії, райони Померанії та Східної Пруссії. Бельгія після плебісциту отримувала округи Ейпен, Мальмеді і Морене, Данія — північну частину Шлезвігу; Мемель (Клайпеда) переходив у відання держав-переможців (у 1923р. при-єднано до Литви), а Данціг (Ґданськ) оголошувався "вільним містом" під захистом Ліги націй. За Версальським договором Німеччина втратила сьому частину своєї території, на якій проживала одна дванадця-та її населення. Вона повністю позбулася своїх колоній — їх розділили між державами-переможнишши. Країні забо-ронялося мати армію чисельністю понад 100 тис. чоловік, військово-повітряні сили і підводний флот; ліквідовувався генеральний штаб, скасовувалася загальна військова повинність. Передбачалася 15-річна окупація військами Антанти лівого берегу Рейну і демілітаризація 50-кіло-метрової ділянки на його правому березі. За рішенням спеціальної комісії Німеччина мусила спла-чувати репарації. Загальний їх обсяг було визначено на спеціальній конференції у 1921 р. у розмірі 132 млрд зо-лотих марок, з яких 52% мала отримати Франція, 22 — Великобританія і 10 — Італія.
