61. Паризька мирна конференція 1919-1920 рр. Версальська система мирних договорів.

Наміри головних держав-переможниць на конфе-ренції. Для підготовки мирних договорів з переможеними у Першій світовій війні країнами було прийнято рішення про скликання мирної конференції. Франція домоглась її проведення у своїй столиці. 18 січня 1919 р. роботу Паризької мирної конференції відкрив прем'єр-міністр Франції Ж. Клемансо. У ній брали участь представники 27 країн, але домінуючу роль віді-гравали Франція, Великобританія і США. На конферен-цію не було запрошено представників переможених країн і Росії, в якій тривала громадянська війна. Обговорення мирних угоду з переможеними країнами виявило значні протиріччя між основними учасниками пе-реговорів. Для США Перша світова війна означала кардинальну зміну їх становища у світі. Із боржника вона перетвори-лась у кредитора. Економічна могутність у роки війни зросла (національне багатство у 1914р. складало 192 млрд дол., а в 1920 р. —489 млрд дол.), країна створила могут-ню армію і флот. Але в середині держави точилась гостра дискусія щодо мети американської зовнішньої політики між прихильниками ізоляціонізму і прихильниками активної зовнішньої політики. Президент країни Вільсон вважав, що зміна ролі США у світі дає їм шанс стати рятівниками світу і привнести у міждержавні стосунки нові принципи. Своє бачення цих принципів він висловив у " 14 пунктах", які було оприлюд-нено 8 січня 1918 р. Ними передбачалися:

1) відкриті мирні договори;

2) свобода судноплавства;

3) усунення економічних бар'єрів у торгівлі;

4) встановлення гарантій, що могли б забезпечити ско-рочення озброєнь;

5) справедливе врегулювання колоніальних питань;

6) визволення від німецької окупації російських тери-торій, а також надання Росії безперешкодної можливості визначати свій політичний розвиток і національну політи-ку, вступ у "співтовариство вільних націй";

7) визволення і відбудова Бельгії;

8) повернення Франції Ельзасу та Лотарингії, відбудо-ва окупованих районів Франції;

9) уточнення кордонів Італії відповідно до національних ознак;

10) надання автономії народам Австро-Угорщини;

11) визволення від німецької окупації території Руму-нії, Сербії та Чорногорії, надання Сербії виходу до моря;

12) самостійне існування турецьких та автономія інона-ціональних частин Османської імперії;

13) створення Польської держави;

14) утворення Ліги націй.

Пропозиції Вільсона були близькими тим, хто прагнув створити більш справедливий і демократичний порядок, який би унеможливлював повторення світової війни. Але авторитет Вільсона всередині країни було сильно підірва-но, коли більшовики оприлюднили таємні угоди країн Антанти, про існування яких Вільсон нічого не знав. Це спричинило зміни в настроях американців, і на виборах до конгресу 1918р. республіканці, дотримуючись ізоляціо-ністського напряму у зовнішній політиці, здобули перемо-гу. Конгрес не ратифікував жодного з мирних договорів, укладених президентом. Великобританія ще до початку мирної конференції до-сягла своєї головної мети у війні. Німецький флот пере-став існувати. Англійські домініони встановили контроль над німецькими колоніями, а сама Англія — над частиною Османської імперії. Завданням англійської делегації на чолі з прем 'єр-міністром Д. Ллойд Джорджем було закріплен-ня вже досягнутого. Поряд із цим Англія виступила за повернення Франції Ельзасу і Лотарингії. При встановленні кордонів у післявоєнній Європі, на думку Ллойд Джор-джа, потрібно було виходити з принципу національного самовизначення. Головна умова післявоєнного устрою — забезпечення миру шляхом роззброєння і створення Ліги націй як інструменту миру. На відміну від Вільсона, Ллойд Джордж був досвідченим політиком і мав солідну опору в парламенті.

Проте не все в Англії складалося так оптимістично. Британська імперія втрачала колишню могутність: доміні-они домоглися більшої самостійності. Індії та Ірландії було обіцяно надати самоуправління; зі світового кредитора Англія перетворилась у боржника; економіка була ослаб-лена, фінанси і торгівля дезорганізовані. Ліквідувавши загрозу своїй військово-морській могутності з боку Німеч-чини, Англія із занепокоєнням спостерігала за швидким зро-станням американського флоту. Франція більше за інші великі держави постраждала у війні. На її території велися бойові дії. Із кредитора кра-їна перетворилась у боржника. У свою чергу головний боржник Франції — Росія — анулювала всі свої зобов'я-зання. Найпопулярнішим у країні стало гасло: "Німці за все заплатять!" Прем'єр-міністр Франції Жорж Клемансо був рішуче настроєний реалізувати це гасло і прагнув по-слабити Німеччину будь-якими засобами. Він говорив: "В Європі 20 мільйонів зайвих німців". Отже, їх повинно було стати менше, принаймні, на прилеглих до Франції те-риторіях. А відтак, вона сподівалася повернути собі Ель-зас та Лотарингію. Для здійснення інших намірів треба було перешкодити об'єднанню Австрії і Німеччини, ство-рити буферну німецьку державу на лівому березі річки Рейн і т. д.

Умови Версальського миру. У квітні було завершено розробку тексту договору з Німеччиною, її делегацію викликали в Париж для його вручення, і 28 червня у Версалі було підписано мир, який став основою післяво-єнного врегулювання. До тексту договору, за наполяган-ням Вільсона, було включено статут Ліги націй. За договором Франції поверталися її землі — Ельзас і Лотарингія, а також віддавалися вугільні шахти Саару. Німеччина передавала Польщі Познань, частину Верхньої Сілезії, райони Померанії та Східної Пруссії. Бельгія після плебісциту отримувала округи Ейпен, Мальмеді і Морене, Данія — північну частину Шлезвігу; Мемель (Клайпеда) переходив у відання держав-переможців (у 1923р. при-єднано до Литви), а Данціг (Ґданськ) оголошувався "вільним містом" під захистом Ліги націй. За Версальським договором Німеччина втратила сьому частину своєї території, на якій проживала одна дванадця-та її населення. Вона повністю позбулася своїх колоній — їх розділили між державами-переможнишши. Країні забо-ронялося мати армію чисельністю понад 100 тис. чоловік, військово-повітряні сили і підводний флот; ліквідовувався генеральний штаб, скасовувалася загальна військова повинність. Передбачалася 15-річна окупація військами Антанти лівого берегу Рейну і демілітаризація 50-кіло-метрової ділянки на його правому березі. За рішенням спеціальної комісії Німеччина мусила спла-чувати репарації. Загальний їх обсяг було визначено на спеціальній конференції у 1921 р. у розмірі 132 млрд зо-лотих марок, з яких 52% мала отримати Франція, 22 — Великобританія і 10 — Італія.