42. Віденський конгрес та його рішення.

Віденським конгресом завершився період наполеонівських воєн. Восени 1814 р. до Відня на конгрес з’їхалось 216 представників усіх європейських держав, крім Туреччини. Головну роль серед них відіграли найсильніші переможці Наполеона – Росія, Англія, Австрія. Учасники конгресу прагнули відновити панування дворянства в державах, яких переміг був Наполеон. Однією з най важливіших цілей учасників конгресу було задоволення їхніх власних загарбницьких територіальних претензій через переділ Європи й колонії. Конгрес зібрався у вересні 1814 р. Зважаючи на центральне положення Австрії в Європі, Відень було вибрано місцем засідань конгресу.

9 червня 1815 р. представники Австрії, Англії, Іспанії, Росії, Португалії, Пруссії, Швеції і Франції підписали Заключний генеральний акт Віденського конгресу, який переділив політичну карту Європи:

- Франція позбувалася всіх завоювань і поверталась до своїх кордонів 1790 р.;

- Бельгія і Голландія об’єднувались у Нідерландське королівство;

- Швейцарія стала нейтральною державою, у складі її було 19 кантонів;

- на пн-зх Італії відновлювалось Сардинське королівство, йому повернули Савойю і Ніццу;

- на престоли Тоскани і Парми були посаджені монархи з династії Габсбургів;

- від Данії, вірного союзника Франції, було відокремлено Норвегію і передано її Швеції;

- Росії дісталась більша частина колишнього Великого герцогства Варшавського. Ця територія входила до складу Російської імперії під назвою Королівства Польського. Заключний акт закріпив за Росією Фінляндію і Бессарабію;

- Австрія майже повністю повернула всі території, втрачені в 1800-1809 рр. в ході наполеонівських війн. Володіння Пруссії збільшувалися, її вплив в Німеччині зростав;

- Англія отримала, колишні голландські, французькі, а потім деякі іспанські, португальські колонії;

- на території Німеччини було утворено Німецький союз, в склад якого увійшло 38 держав і 4 вільних міста під головуванням Австрії.

43. Польське питання у міжнародній політиці (1795-1815 рр.).

Австрія в результаті першого розділу отримала території по північному схилу Карпатського хребта, населені поляками і українцями. Майже всі вони залишалися у складі Австрії до 1918 і мали назву «Королівства Галіция і Лодомерія». По третьому розділу в її склад були включені землі між річками Піліцей, Віслою і Бугом, які отримали офіційну назву «Західною Галіциі». У 1803 всіх цих землі були об'єднані в одну провінцію, але в результаті війни з Францією в 1809 Західні Галіция і Замойський округ були загублені. Галіция була розділена на 18 округів, керованих окружними начальниками – старостами. На чолі самої провінції стояв губернатор. У 1775 в Галіциі був установлений становий сейм, в якому засідали представники трьох станів: магнатів, шляхти і королівських міст. Проте повноваження сейму були обмежені: він міг обговорювати уявлення, зроблені урядом і звертатися до імператора з покірними проханнями. Колишні коронні маєтки, а також маєтки ліквідованого ордена єзуїтів стали власністю австрійської держави. Ці землі використовувалися для залучення колоністів, які вербувалися з прірейнських князівств. У 80-х 18 в. на Галіцию розповсюдилися реформи, проведені в імперії Йосипом II, зокрема, була відмінена особиста залежність селян, зроблена спроба обмежити їх повинності.

Польські патріоти не змирилися з втратою країною державної незалежності. У Варшаві в 1798 виникло таємне «Суспільство польських республіканців». У багатьох європейських країнах існували польські представництва, які об'єднувала паризька еміграція. Генерал Я.Г.Домбровський запропонував французькому уряду – Директорії – проект створення польських легіонів, який був спочатку прийнятий. Передбачалося, що легіони вступлять в Галіцию і стануть ядром повстання. Наполеон Бонапарт, що проте прийшов до влади у Франції, переформував польські легіони в звичайні французькі війська. У 1806, зайнявши Берлін і просуваючись до меж польських земель, Наполеон доручив Домбровському сформувати польську армію і спробував встановити контакт з Костюшкой. Проте вимоги останнього про відновлення Польщі в старих межах були для Наполеона неприйнятними. Після перемоги наполеонівської армії під Фрідландом, в Тільзіте в 1807 було поміщено угоду про освіту з частини польських земель Варшавського князівства. Князем став Фрідріх Серпень Саксонський. За конституцією 1807 князівство оголошувалося спадковою конституційною монархією. Монархові належала виконавча влада і законодавча ініціатива. Він міг призначати міністрів і інших вищих посадових осіб. При нім полягала Рада міністрів і Державна рада (Rada Stanu), що була дорадчим органом і що одночасно виконував функції вищого адміністративного суду. Сейм князівства, що складався з двох палат, мав обмежені компетенції. По французькому зразку держава підрозділялася на департаменти, во розділу дооторих стояли префекти, що знаходяться в прямому підпорядкуванні міністра закордонних справ. Конституція не гарантувала князівству повної державної самостійності: внутрішня його політика залежала від саксонського короля, а армія знаходилася під французьким керівництвом. Крім того, спеціальний представник Франції здійснював контроль за діяльністю уряду князівства. Проголошувалася відміна кріпосної залежності і рівність всіх перед законом.

21 грудня 1807 був введений в дію пункт конституції про відміну кріпосного має (земля і споруди при цьому переходили у власність поміщика) рацію, а в 1808 на князівство розповсюдилася дія норм буржуазного права, закріплених Кодексом Наполеона. У 1809 до складу князівства за мирним договором з Австрією увійшли Західні Галіция і Замойський округ. У 1812 польські війська брали участь у вторгненні Наполеона до Росії. Для залучення на свою сторону жителів Литви сейм князівства оголосив себе «генеральною конфедерацією Королівства Польського» і прийняв маніфест про відновлення майбутньої Польщі. Проте особливого ентузіазму звернення сейму в Литві не викликало, а незабаром, після поразки Наполеона в Росії, в конфедерації почався розбрід. Більшість серед аристократії і шляхти висловилися за угоду з Олександром I. Російський імператор в березні 1813 призначив тимчасовий уряд князівства.