27. Епоха Відродження: характерні риси та представники.

Школи та університети

Схоластика:

-          Найбільший вплив на західноєвропейську науку справили праці Арістотеля. На основі його праць середньовічні вчені виробили метод логічного мислення і пізнання. Цей метод пізнання світу і Бога дістав назвусхоластика, що походить від слова “школа”.

-          Вершиною середньовічної схоластики стала діяльністьФоми Аквінського(1225 – 1274 рр.).

 У середньовічній Європі можна вирізнити три рівні шкіл:

-          Нижчі школи існували при церквах, монастирях, даючи елементарні знання тим, хто бажав присвятити себе служінню Богові. Тут вивчали латинську мову, якою велося богослужіння, молитви і сам порядок богослужіння.

-          Середні школи найчастіше утворювалися біля резиденцій єпископів. У них вивчали сім “вільних наук” — граматику, риторику, діалектику, арифметику, геометрію. Остання містила географію, астрологію, музику. Перші три науки складали “тривіум”, наступні чотири — “квадривіум”.

-              Починаючи з XI ст. в Європі зароджувалися вищі школи, що їх згодом назвали університетами.

-              Перші такі об’єднання виникли в італійських містах Салерно і Болоньї, де вивчали медицину і римське право.

-              Найвідомішими були Паризький (Сорбонна), Оксфордський і Кембриджський (в Англії), Саламанкський (в Іспанії) тощо. У 1500 р. в Європі нараховувалося 65 університетів.

-              Викладання в університетах велося латинською мовою. Це давало змогу студентам почати навчання в одному, а закінчувати в іншому. Чіткого терміну навчання в університетах не було, і тому деякі студенти вчилися досить довго. Студентів, які подорожували з одного університету до іншого, називаливагантами(бродягами).

 Книгодрукування

 –          Книги писалися на спеціально обробленій телячій чи овечій шкурі – пергаменті.

-          Зростання кількості грамотних людей, поширення паперу зумовило збільшення попиту на книги їх здешевлення.

-            З’явилися майстерні з масового перепису книг. У XIV – XV ст. цікавість до писаного тексту значно зросла, особливо до Слова Божого. Щоб задовольнити зростаючий попит, потрібно було продумати новий спосіб виготовлення книг.

-            Близько 1445 р. німецький ремісникЙоганГутенберг(1399 – 1468) винайшов спосіб книгодрукування, що його використовують і донині. З металевих кубиків із випуклими дзеркальним відбитками букв – літер- у спеціальних рамках набирається текст сторінки, яка потім за допомогою пресу друкується. Цей винахід докорінно змінив систему передання інформації: усну форму заступило друковане слово.

 Архітектура

 -          Упродовж XI – XV ст. мистецтво знало два основні художні стилі, які заступали один одного — романський і готичний.

-          Перший стиль — романський — панував у XI – XII ст., другий — готичний — у XII – XV ст.

-          Ці стилі найбільш яскраво проявилися в архітектурі замків і церков.

-          Романський замок, помешкання та оборонна споруда феодала, характеризувався масивністю форм, які надавали йому особливої монументальності, а навколишні фортечні мури посилювали це враження. Весь архітектурний вигляд замку давав уявлення про могутність його володаря. Романський собор, якому притаманні ті самі стилі, повинен був утілювати ідею величі й могутності церкви. В основу романського собору ліг план римської громадської (світської) будівлі — базиліки.

-          Прикладом романської будівлі може служитиВормськийсобор(Німеччина) з масивним кам’яним склепінням, підпертим масивними стінами. Невеликі вікна, пробиті в товстих стінах і схожі на бійниці, горизонтальний поділ стіннапівциркулярнимиарками лише підкреслюють грандіозність і сувору монументальність споруди. Похмуру велич архітектури посилює скульптура, яка лише умовно передає риси людини.

Леонардо да Вінчі (1452 – 1519, народився у Флоренції) - видатний італійський вчений, дослідник, винахідник і художник, архітектор, анатоміст і інженер, одна з найвизначніших постатей італійського Відродження.

Мікеланджело Буонарроті (1475 -1564) – італійський скульптор, художник, архітектор, поет й інженер. Його твори вважалися найвищими досягненнями мистецтва Відродження ще за життя самого майстра.

Рафаель Санті (1483 – 1520) –  італійський живописець, графік, скульптор і архітектор епохи Відродження. Втілив у своїх творах гуманістичні ідеали високого Відродження.

Альбрехт Дюрер (1471 – 1528) – німецький художник доби Відродження, математик і теоретик мистецтва. Створював вівтарні картини, портрети, гравюри, екслібриси.

Пітер Брейгель (1525-1569) –  (фламандський) живописець та графік, найвідоміший і найзначніший із носіїв родинного прізвища пензлярів. Майстер пейзажу та жанрових сцен. Батько художників Пітера Брейгеля молодшого (Що з пекла) і Яна Брейгеля старшого (Що з раю).

Вільям Шекспір (1564 – 1616) – англійський драматург Єлизаветинської епохи. Один з найвідоміших драматургів світу, автор принаймні 17 комедій, 10 хронік, 11 трагедій, 5 поем і циклу з 154 сонетів.

Томас Мор (1478 – 1435) –  англійський письменник, філософ, державний діяч. Автор суспільно-політичного трактату «Утопія» (від грец. «місце, якого немає»). Один з основоположників утопічного соціалізму. Святий Римо-католицької церкви.

Караваджо (1571 – 1610) – італійський живописець періоду раннього бароко,засновник європейського реалістичного живопису 17 століття.

Пітер Пауль Рубенс (1577-1640) – фламандський живописець, один з найвизначніших представників епохи бароко.

Рембрандт ван Рейн (1606-1669) – голландський художник, рисувальник і гравер, великий майстер світлотіні, найбільший представник золотого століття голландського живопису

Джордано Бруно (1548 -1600) – італійський філософ епохи Відродження, поет, представник пантеїзму. Будучи католицьким священиком, розвивав неоплатонізм у вигляді ренесансного натуралізму. У астрономії підтримував погляди Коперника.

Парацельс ( 1493-1541) – лікар епохи Відродження.  Виділяв ліки з рослин і застосовував їх у вигляді тинктур, екстрактів і еліксирів; розвив нове для того часу уявлення про дозування ліків, використовував мінеральні джерела для лікувальних цілей. Вказував на необхідність пошуків і застосування специфічних засобів проти окремих хвороб (наприклад, ртуті проти сифілісу). Погляди Парацельса і його практична діяльність не були вільні від середньовічної містики, релігії. Він створив вчення про «архея» — вищий духовний принцип, що регулює життєдіяльність організму.

Френсіс Бекон (1561 – 1626) — англійський політик, філософ і есеїст. Один із творців емпіризму — філософського напряму, який твердить, що справжнє знання можна отримати лише завдяки чуттєвому досвіду (досвіду, який ми можемо отримати завдяки органам чуття).

Миколай Коперник (1473 – 1573) – польський астроном і математик, автор геліоцентричної теорії побудови Сонячної системи.

Галілео Галілей (1564 – 1642) –  італійський мислитель епохи Відродження, засновник класичної механіки, фізик, астроном, математик, поет і літературний критик, один із засновників сучасного експериментально-теоретичного природознавства. Відомий тим, що вніс значні вдосконалення в конструкцію телескопа, а також за допомогою телескопічних спостережень довів правильність геліоцентричної теорії будови сонячної системи.

Особливості мистецтва Відродження

Європейська культура цієї доби поділялася на дві великі епохи — Відродження та бароко. Колискою мистецтва епохи Відродження, або Ренесансу, вважається Італія. Саме італійські майстри знову відкрили мистецтво Стародавньої Греції та Стародавнього Риму, звідки й походить сама назва епохи. Нове мистецтво виникло на основі гуманізму. Гуманісти проголошували найвищою вартістю людину, вважали, що вона має незаперечне право на вільний розвиток і реалізацію своїх можливостей. Видатним майстрам Ренесансу була притаманна різнобічність їхніх обдаровань: вони поєднували заняття живописом, архітектурою, скульптурою, літературою, філософією з вивченням точних наук. Творчість майстрів епохи Відродження заклала основи європейської культури нового часу.

Найвищого розквіту мистецтво Відродження досягло за часів Високого Відродження (кінець XV — перші десятиріччя XVI ст.) — “золотого віку” італійської літератури, образотворчого мистецтва, філософії та науки. Це були часи титанів Відродження, що закладали підвалини нового розуміння світу та місця людини в ньому. Під впливом Італії мистецтво Відродження поширилось у країнах Північної Європи. Тут на становлення нової культури вирішальний вплив мала не антична спадщина, а християнство.

Доба відродження започаткувало суттєві зрушення у світогляді людей, їх релігійних і політичних переконаннях. Розпочалося формування нового типу людини, яка була більше духовно розкріпаченою і переконаною у собі ніж раніше. Нові ідеї торували собі шлях у боротьбі з офіційним релігійним вченням, готуючи переворот у світогляді людей, що відбувся 3 роки реформації. Саме тому цей період називають епохою Відродження і Реформації.

Особливості Північного відродження

• Зростало на готичній, а не античній традиції

• Значний вплив Реформації і Контрреформації

• Розвивалося під впливом Італії

Особливості мистецтва бароко

Наприкінці XVI ст. в Італії народився стиль бароко (від італ. barocco — вибагливий, химерний), який у XVIІ ст. поширився в інших країнах Європи і Америки та проіснував до кінця XVIІІ ст.

Мистецтво епохи бароко, зберігаючи визначальні гуманістичні засади доби Відродження, змінилося за змістом.Воно стало приділяти головну увагу пристрастям і відчуттям людини, поєднувати реальне та уявне. Почуттєвий характер цього мистецтва, в якому митець ігнорує розміри і норму, зображує контрасти, які створюють ілюзію реальності, справляє велике враження на глядача.

Мистецтво бароко поширюється як мистецтво католицької Контрреформації. Рівночасно протягом XVIІ ст., цього “століття бароко”, відбулася наукова революція, яка поклала край середньовічному баченню світу.

Великими майстрами живопису епохи бароко були голландець Рембрандт ван Рейн, фламандець Пітер-Пауль Рубенс, іспанець Дієго Веласкес.

 

Розвиток науки та нові знання про  Всесвіт

Бурхливий розвиток мореплавства у нові часи сприяв становленню наукової астрономії. Саме в астрономії було зроблено відкриття, що завдали нищівного удару старій системі поглядів на будову Всесвіту. За цією системою, що базувалася на поглядах Арістотеля і Птолемея, у центрі світу знаходилася непорушна Земля, навколо якої оберталися Місяць, Сонце та зірки.

• Людиною, яка своїми науковими висновками, зробленими з астрономічних досліджень, довела хибність старої теорії, був польський вчений Миколай Коперник (1473—1543). Унаслідок досліджень він дійшов висновку, що Земля разом з іншими планетами обертається навколо Сонця й навколо власної осі, та створив геліоцентричну (із Сонцем у центрі) систему. Свої погляди він виклав у славнозвісній праці “Про обертання небесних тіл”.

• Наступний крок у дослідженні Всесвіту здійснив італієць Джордано Бруно(1548—1600). На відміну від Коперника, який центром Всесвіту вважав Сонце, Бруно обґрунтував ідею безкінечності Всесвіту, в якому існує безліч світів із окремішними сонцями.

• Італійський вчений Галілео Галілей (1564—1642) зробив телескоп зі збільшенням у 32 рази і розпочав з його допомогою регулярні дослідження. Він переконався в безмежності зоряного простору, відкрив гори на Місяці, плями на Сонці та супутники, що оточують Юпітер. Усе це підтверджувало вірність теорій М. Коперника та Дж. Бруно. У 1632 р. він видав працю“Діалоги про дві найвідоміші системи світу — Птолемеєву та Коперникову.