40. Велика французька революція кінця xvіii ст.: основні етапи та історичне значення.

У XVIII ст. французькі королі володіли абсолютною (необмеженою) владою. Король міг установлювати та стягувати будь-які податки, видавати та скасовувати закони, оголошувати вій ну та укладати мир, вирішувати всі адміністративні та судові справи. Вершиною французького абсолютизму було правління Людовіка XIV (1638-1715 pp.). «Держава — це я», — любив повторювати він. Один з його наступників Людовік XVI (1754— 1793 pp.) говорив: «Це законно, тому що я хочу цього». Свавілля королівської влади, привілеї дворянства, феодальні побори та тяжкі податки, обмеження купівлі-продажу землі, внутрішні митниці, цехи, різноманітність одиниць вимірювання та ваги, відсутність політичних прав спричинили глибоке незадоволення абсолютної більшості населення на чолі з буржуазією. Розкіш королівського двору (брат короля наробив боргів на 23 млн. ліврів, а королеву Марію-Антуанетту називали «мадам Дефіцит» — вона витрачала гроші, коли хотіла і на що хотіла) призвела до фінансової катастрофи. Король змушений був погодитись на скликання Генеральних штатів, які не збиралися вже 175 років (з 1614 p.). Ситуацію погіршувало зростання цін на продовольство із-за засухи (1785 p.), сильного граду (1788 p.), суворої зими (1788-1789 pp.). державний борг зріс з 1,5 млрд. у 1774 р. до 4,5 млрд. ліврів (1788 p.). Уряд спочатку вирішив поширити стягнення податків з духовенства та дворянства. Але збори нотаблів (принців, герцогів, архієпископів) різко запере чували проти цього. Таким чином, дворянство — опора монархії першим виявило непокору королю. 5 травня 1789 р. король відкрив засідання Генеральних штатів. Місяць часу пішов на те, щоб перевірити законність обрання кожного депутата. 17 червня 1789 р. депутати третього стану (серед них було 200 юристів) проголосили себе та ту частину дворян і духовенства, які до них приєдналися, Національними зборами. Це означало, що вони мали право говорити від імені всієї нації. 9 липня 1789 р. Національні збори проголошують себе Установчими зборами, тобто такими, які мають установити нові державно-правові інститути, розробити та затвердити конституцію держави. У Парижі почалося повстання, і 14 липня 1789 р. повсталі взяли фортецю-в'язницю Бастилію. Цей день вважається днем початку Великої французької революції. Фортецю зруйнували, а на її місці з'явилася табличка з написом: «Тут танцюють!». Створюється Національна гвардія, командуючим якої став герой війни за незалежність США маркіз Лафайєт. 26 серпня 1789 р. Установчі збори прийняли «Декларацію прав людини і громадянина» — документ всесвітньо-історичного значення. У першій же статті підкреслювалося, що «люди народ жуються і залишаються вільними та рівними в правах...». Стаття 2 стверджувала, що «мета кожного державного союзу полягає в забезпеченні природних та невід'ємних прав людини. Такими є свобода, власність, безпека і опір гніту». Стаття 4 розкривала суть поняття свободи: «Свобода полягає в можливості робити усе, що не приносить шкоди іншому». У Декларації викладалися основи законності: нема злочину — нема покарання (ст. 7), презумпція невинності (ст. 9), принцип співрозмірності злочину і покарання. Декларація стверджувала рівність людей перед законом, суверенітет нації, виняткове право народу на створення законів. У цей час значну роль у політичних подіях починають відігравати політичні клуби. Особливою популярністю користувався «Клуб друзів конституції», який збирався у приміщенні монастиря Святого Якова і тому став відомим як Клуб якобінців. Одним з найвпливовіших членів цього клубу був адвокат Максиміліан Робесп'єр, який мав прізвисько «Непідкупний». Члени цього клубу, частина яких вийшла з якобінців, проводили засідання в монастирі корділ'єрів, тому їх називали Клубом кордільєрів. Тут популярність здобули Дантон, Марат, Ебер, Шометт. Помір ковані якобінці утворили Клуб фейянів на чолі з Лафайєтом. 21 червня 1791 р. король і королева спробували втекти з революційного Парижа, переодягнувшись у простий одяг. У при кордонному містечку Варенн вони були упізнані й повернені у столицю. Це зменшило монархічні настрої і збільшило республіканські. З вересня 1791 р. було прийнято першу Конституцію Франції. Законодавча влада мала належати Законодавчим зборам, а виконавча — королю; Виборче право було обмежене (з 26 млн. його отримали 4,5 млн. осіб). 1 жовтня 1791 р. почали свою роботу Законодавчі збори. Значний вплив на вирішення питань мали Бріссо та представники департаменту Жиронда, тому вони ввійшли в історію як жирондисти. їм опонували представники групи «Гори» (монтаньяри). їх називали так тому, що вони зазвичай сиділи в залі засідань на верхніх лавах. Законодавчі збори розділилися на три політичні табори: «ліві» (тому що сиділи ліворуч від президії) — 135 депутатів (якобінці); болото (350 депутатів), які весь час сумнівалися і підтримували тих, хто сильніший; «праві» (250 депутатів) — конституціоналісти-монархісти, які вважали революцію закінченою. У цей час у Франції було скасовано становий поділ, спадкові титули, ліквідовано цехи, внутрішнє мито. Проти революційної Франції уклали союз Австрія, Пруссія та Великобританія (перша антифранцузька коаліція — усього їх було 7). Законодавчі збори звернулися до населення із закликом «Вітчизна в небезпеці!». До Парижа почали прибувати загони добровольців, один з яких приніс бойову пісню марсельського батальйону — «Марсельєзу», яку написав військовий інженер Руж де Ліль. її мотив став державним гімном Франції. У ніч на 10 серпня 1792 р. озброєні маси увірвалися до королівського палацу і заарештували короля. Було створено надзвичайний трибунал, а на площі Карусель збудовано гільйотину — винахід доктора Гільйотена — машину для відрубування голів. 21 вересня 1792 р. обраний загальним голосуванням Національний конвент оголосив про скасування королівської влади й оголосив Францію республікою. У Конвенті було 200 жирондистів, 100 монтаньярів — інші 450 становили «болото». Короля судили, визнали винним у зраді на підставі знайдених у його сейфі документів. 21 січня 1793 р. короля стратили. День проголошення республіки — 21 вересня 1792 р. був оголошений днем «нової ери» — IV року Свободи, першого року Республіки. У Конвенті відбувся розкол. Жирондистів вивели з його скла ду, а згодом стратили. Почався третій етап революції. На першому етапі (1789-1792 pp.) при владі перебувала велика буржуазія, представлена фейянами. Середня буржуазія в особі жирондисті була при владі в 1792-1793 pp. Період 1792-1794 pp. ознаменувався переходом політичної влади в країні у руки дрібної буржуазії та її політичного крила — якобінців. Проте в лавах революціонерів з'явились істотні розходження. Нова буржуазія стала згруповуватись навколо Дантона. Ебертисти критикували Комітет громадського порятунку за недостатню боротьбу з продовольчою кризою. Восени 1793 р. почався масо вий терор. Прихильники Робесп'єра пояснювали його необхідністю захисту «оточеного табору». Чіткої програми терору в них не було. Ебер на сторінках своєї газети прославляв «святу гільйотину». «Ворогів народу» зв'язували по 20-200 осіб і розстрілювали з гармат, топили в баржах у річках. Були страчені Ебер, Шометт, згодом Дантон.

Робесп'єр пропонує Конвенту новий закон про посилення терору. Ішлося про ліквідацію правосуддя. Для звинувачення не вимагалося жодних доказів, звинувачені позбавлялися права захисту. Смерті заслуговував кожен, хто «викликав падіння духу», «поширював неправдиві відомості» тощо. У в'язницях Парижа в цей час знаходилося 8 тис. ув'язнених. На гільйотину посилали по 50 осіб зразу. Загинув і сам автор цього «винаходу». Аналіз жертв терору свідчить, що дворяни становили серед них усього 9%. Інші — 91% — це рядові учасники революції, серед них 28% — селяни, 30% — робітники. Справжніх винуватців зловживань — 0,1 % . Проти Робесп'єра організовується змова. 27 червня 1794 р. його звинуватили в узурпації влади та тиранії. За день його стратили. Переворот 27 липня 1794 р. (9 термідора за новим революційним календарем) означав кінець революційної системи. Якобінський клуб було розгромлено. Почався «білий терор».