25. Середньовічні міста: самоврядування (магдебурзьке право), цехи, ремесло і торгівля.

У X-XIII ст. в Європі немов гриби після дощу виростали міста — особливі, не схожі ні на римські, ні, тим паче, на сучасні. Спершу вони з'явилися в Італії (Венеція, Генуя, Піза, Флоренція, Неаполь), пізніше — у Південній Франції (Марсель, Арль, Нарбон, Тулуза), ще пізніше - - на півночі Франції, в Нідерландах, Англії, Німеччині, країнах Скандинавії, Ірландії, Угорщині, дунайських князівствах. Забудовувалася Європа містами нерівномірно, найбільше їх з'явилося в Італії, Фландрії, Брабанті та німецьких землях по Рейну. Поява міст стала можливою тоді, коли селяни почали виробляти достатньо сільськогосподарської продукції, щоб прогодувати не лише себе, а й інших. Відтоді частина населення вже могла обрати собі вигідніше заняття, — скажімо, ремесло чи торгівлю. Такі підпри-ємливі люди селилися там, де було безпечніше і де можна було збути свої вироби чи перепродати чужі, їхні поселення виникали поблизу колишніх римських фортець, великих феодальних маєтків, монас-тирів, біля важливих доріг, річкових переправ і мостів, зручних бухт і заток, де здавна процвітала торгівля. На відміну від античних міст, середньовічні обносили мурами, тому вони ставали схожими на неприступні фортеці. Жителями міст, городянами (німці називали їх бюргерами, фран-цузи — буржуа, італійці — пополанами), ставали переважно ремісни-ки, купці, люди із сфери обслуговування (трактирники, моряки, візни-ки, вантажники, цирульники, слуги та ін.). У столичних містах, де розміщувався королівський двір, проживали феодали зі своїми слуга-ми та воїнами, королівські та сеньйоральні службовці (їх називали міністеріалами), лікарі, вчителі, науковці. Там, де жили єпископи, численним було духовенство.Більшість середньовічних європейських міст були невеличкими, у кожному з них здебільшого нараховувалося до тисячі городян. Навіть у XIV-XV ст. великим вважалося місто з населенням 20-30 тис. жителів. Лише окремі міста — Константинополь, Париж, Мілан, Венеція,Флоренція, Кордова, Севілья - вражали серед-ньовічну людину своєю велелюдністю - по 50-100 тис. городян. Міст-мільйонників середньовіччя собі, мабуть, і не уявляло.Уся земля була власністю феодалів, тому й міста стояли на їхній землі і вважалися їхньою власністю. Місто було ніби васалом феодала. Городяни цілком залежали від його примх і апетитів, феодал намагався викачати з них якомога більше доходів. Це спонукало городян розпочати боротьбу за самоврядуван-ня міст, чи, як тоді говорили, за комуну Впродовж Х-ХШ ст. комунальний рух став загальноєвропейським явищем. Що він собою являв?

У ряді випадків городяни викуповували в сеньйора окремі вольності й привілеї. Ці поступки з боку феодала вони ретельно записували до міських хартій. Але не завжди вдавалося мирно порозумітися з сеньйором. Досить часто городяни мусили братися за зброю, щоб здобути омріяну незалежність. Як були організовані міські комуни? Вони обирали свій магістрат, мали свій суд, свої військові сили, свої фінанси, самі вста-новлювали розмір податку і стягували його. Жителі міст-комун звільнялися від найтяжчих феодальних повинностей, але при цьому для селян приміської округи вони ставали «колективним сеньйо-ром», примушували їх працювати на себе. Завдяки комунальному рухові у середньовічній Європі перемогло правило, за яким кожен, хто прожив у місті «рік і один день», ставав вільним. Комунальний рух переміг не скрізь. Воля влітала городянам у копієчку. У багатьох невеликих міст для її здобуття бракувало і сил, і коштів, тому вони залишалися під п'ятою свого сеньйора. Частина міст задовольнилася обмеженим самоврядуванням, скажімо, правом обира-ти магістрат. До таких міст належали Париж, Лондон, деякі інші міста Франції, Англії, Німеччини, Скандинавії, Угорщини. В Німеччині в XIII ст. з'явилося так зване магдебурзьке право — право городян міста Магдебурга обирати свою адміністрацію й суд. Воно згодом поширилося в Німеччині, Польщі, Литві, Україні та Білорусії (наприкінці XV ст. магдебурзьке право одержав, наприклад, Київ).

Городяни мали в місті та його окрузі поля й городи, садки й виног-радники, тримали корів і свиней, займалися бджільництвом і рибаль-ством. Але, на відміну від селян, вони були передусім ремісниками: ковалями, бондарями, чоботарями, перука-рями, пекарями, пивоварами, ткачами, кравцями, теслями, каменярами та ін. Від селян їх відрізняло ще й те, що вони виробля-ли свою продукцію на продаж, працювали на ринок. Ремісники об'єднувалися у свої про-фесійні організації – цехи («спілки»).

Цехи виникли водночас із появою міст, у Х-ХІІ ст. Звичайно, на нинішні заводські чи фабричні цехи вони були зовсім не схожі. Ко-жен цеховий майстер працював у своїй майстерні, своїми інструмен-тами, свій товар він виробляв до. цілковитої готовності. Разом з майстром працювали члени його сім'ї, один-два підмайстри та кілька учнів, яких майстер навчав свого ремесла. Але серед них членом цеху вважався лише майстер. Цехів у містах більшало. З'являлися нові спеціальності — вини-кали відповідні цехи, тому в окремих містах були десятки чи навіть сотні цехів. Але були міста й без цехів. Майстри керувалися цеховим статутом. За цим пильнував виборний старшина цеху, який штрафував порушників. Щоб цехова продукція мала збут і щоб уникнути конкуренції серед майстрів, статут запроваджував певні обмеження у виробництві. Так, він встановлював, якими інструментами і якою сировиною потрібно ко-ристуватися, якої якості має бути товар, забороняв працювати ноча-ми й у святкові дні, тримати учнів понад норму тощо. Ці обмеження забезпечували високу якість виробів, але загалом гальмували ви-робництво. Найвпливовішою силою в місті був патриціат - багаті купці та лихварі. Влада належала їм, вони використовували її на свою ко-ристь. Коли ж посилилися цехи, то ремісники, дрібні торгівці та інші рядові городяни повели боротьбу проти всевладдя патриціату. У тих містах, де ремесло процвітало (Кельн, Базель, Флоренція та ін.), пе-ремагали цехи, в торгових же містах (Гамбург, Любек, Росток та ін.) перемогу святкувала міська верхівка.