і пі), гак і в напрямку самовдосконалення, оскільки дають можливість іимоутися негативних переживань, не змінюючи себе і власної поведінки. Мн\ ірішній спокій забезпечується ціною ігнорування реальних проблем, •ми рпиленого сприйняття себе і ставлення оточуючих (учителів, ровесників, мін,кін). Таким чином виникає психологічний бар'єр, "непроникливість" III і IIII и стосовно виховних впливів, подолання якої можливе лише після інфекції дезадаптивних механізмів психологічного захисту.

2.2. Корекція важковиховуваності

Особистість школяра з девіантною поведінкою, тобто такою, що мі ічиляється від схвалюваних у суспільстві норм, потребує виправлення або,

і и м словом, корекції. Під корекцією розуміється система

m ичолого-педагогічних впливів, спрямованих на подолання або послаблення шінгивних і формування позитивних якостей особистості. Останню частину ш.иіо визначення слід підкреслити, оскільки чимало вихователів, особливо мич;нківців, обмежуються подоланням недоліків, застосовуючи тільки нін.мівні прийоми: констатацію провини, засудження, покарання, наказ, попередження, вияв обурення. Такий підхід нерідко веде до протистояння мнчоїіптеля і вихованця.

Корекція особистості вимагає застосування індивідуалізованих методів ми чокання, які відповідають психологічним особливостям дитини. Вона ір\ псується ка ретельному вивченні особистості учня, діагностиці його

• и іі.них і слабких сторін, постійному аналізі результатів корекції.

Ефективність корекції визначається передусім особистістю самого ми онатсля, його ставленням до учня, зацікавленістю в його долі, стилем - ні і кування з дітьми.

Іншою умовою успіху є залучення до неї самого вихованця, опора на Міно самосвідомість. Завдяки цьому забезпечується справжня перебудова його мн\ ірішнього світу, а з ним і його поведінки.

Порівняно з повсякденним вихованням корекція вимагає більш мкконалої технології як на етапі формування мети, так і під час її реалізації. Мі і а корекційної роботи не зводиться, як це часто трапляється на практиці, до ипкорінення недоліків у розвитку особистості.

В основі її - розвиток позитивних якостей особистості, протилежних пім що є причиною відхилень у поведінці учня. Наприклад, за наявності у иі.оі о агресивності йдеться про розвиток доброзичливості, якщо учень інінний - виховання працелюбності, якщо схильний до самотності - розвиток комунікабельності. Ця мета, хоча і важка, але більш реальна, оскільки робота з мичованцем відбувається на позитивній основі.

Викорінення недоліків у поведінці учня вимагає застосування

і,і іьмуючих прийомів,- таких, як попередження, наказ, засудження, покарання юіцо Формування позитивних якостей відбувається за допомогою і пімулюючих прийомів,- таких, як організація успіху, прояв уваги, турботи, прохання, заохочення, створення ситуації успіху та ін.

87

Мета корекційної роботи визначається причинами, що зумовили те або інше відхилення у поведінці учня. Тому корекція завжди починається із з'ясування причин того, чому саме так веде себе школяр. Причини відхилень у поведінці часто криються у стилі спілкування самого вихователя. Наприклад, авторитарний стиль, педагогічна безтактність породжує у дитини невпевненість у собі, несамостійність, упертість, негативізм та ін.(Тип 3).

Ще один чинник, який призводить до появи “важких” дітей,-розбещеність. Дитина, яку пестять так, що вона звикає лише до ласки та турботи, виростає егоїстом. Вона вступає в конфлікти з колективом, а звідси- негативні наслідки (Тип 1).

Часто страждають діти зі слабкою нервовою системою. Вони вразливі, швидко втомлюються, мляві, в них виникають гальмівні реакції. Такі діти відстають у навчанні, легко розгублюються, ніяковіють, втрачають віру в себе. На них починають “сипатися” двійки, насмішки. Ці діти знаходяться за межами спілкування. Вони - не активні дезорганізатори, а “тихі тіні”. їх легко спрямувати на хибний шлях, деякі з цієї категорії стають правопорушниками, бо мстяться за зневагу до себе (Тип 2). Далі необхідно вивчити особистість дитини, її сильні і слабкі сторони.

Наступний етап - це формування в учня відповідних мотивів поведінки, підтримка бажання позбавитися того або іншого недоліку, пробудження потреби у самовдосконаленні. У зв'язку з цим вихователь дбає про дискредитацію, знецінення негативних форм поведінки: наприклад, показує (по можливості наочно, з наведенням конкретних випадків), в чому полягає шкідливість лінощів, агресивності, до яких наслідків призводять ті чи інші дії, формує у вихованця впевненість у тому, що ті ж лінощі або агресивність можна "перемогти". Обговорюючи з учнем питання типу "Чому з тобою мало хто дружить?" (якщо корекція спрямована на подолання психологічної ізоляції у класному колективі), "Чому у тебе невисокі успіхи у навчанні?" (якщо причиною низької успішності є лінощі), педагог розширює його знання про себе, про те, як його сприймають оточуючі, яка його поведінка засуджується, не схвалюється іншими, і т.д. Це допомагає вихованцеві усвідомити, що необхідно змінити поведінку.

На наступному етапі корекційної роботи вихователь організує життєві обставини учня, аби той під їхнім впливом здійснив ряд вчинків. Для цього треба віднайти діяльність, відповідну до можливостей школяра, в якій він зміг би проявити себе, пережити почуття успіху. Педагог розробляє засоби залучення школяра до цієї діяльності, тактику взаємодії з ним. Водночас вихователь оптимізує його становище в колективі учнів, створює умови для прояву позитивних якостей, правильної оцінки його оточуючими.

У формуванні позитивних якостей особистості значна роль належить підкріпленню позитивних змін, що з'явилися в поведінці учня, за допомогою різноманітних форм заохочення.

Організація вправляння учня у поведінці вимагає зусиль значно більших, ніж закріплення навчальних навичок. Адже йдеться про поведінку в

природних умовах, повторне відтворення яких не завжди можливе. Досвідчені иихователі з цією метою обирають досить тривалу діяльність з повторюваними ситуаціями. Наприклад, егоїстичного учня призначають id помагати у навчанні іншим, або ж включають до складу спортивної мшанди, де загальний успіх залежить від усіх і кожного.

Значну роль у перевихованні учня відіграє спільна робота класного п'рівника і сім’ї, про особливості якої піде мова в наступній темі.

Таким чином, у корекційній діяльності вихователя можна виділити миька етапів.

1. Аналіз причин відхилення в поведінці учня, сильних і слабких

• горін його особистості.

2. Визначення мети і способів викорінення недоліків і формування позитивної якості, протилежної тій, що є безпосередньою причиною відхилень N поведінці.

3. Дискредитація, знецінення негативних форм поведінки і розвиток мотивів самовдосконалення.

4. Вибір виду діяльності, в якому найбільш успішно формується необхідна позитивна якість, і включення в нього вихованця. Сприяння ік» игішенню становища учня в системі міжособистісних стосунків у класному колективі.

5. Закріплення прищеплюваної якості за допомогою вправ у природних умовах або спеціально організованого тренінгу і схвалення позитивних змін.

Упродовж корекційної роботи у вихованця слід викликати рефлексивне

• иівлення до власної поведінки, допомогти усвідомити і позитивні якості, і м< юліки, що є істотною передумовою самовиховання.

Звичайно, зміст роботи з кожним учнем і способи корекції різноманітні, По у кожного є багато неповторних особливостей.

Практичні поради.

1. На кожного важковиховуваного класний керівник заводить < неціальний щоденник спостережень, до якого записує насамперед •оцілльно-психологічну характеристику учня. У ній відмічає причини иипикнення важковиховуваності, у чому вона виявляється, виділяє позитивні

   1. негативні якості особистості, особливості сімейного виховання,- намічає ' к оби виховного впливу на учня. Раз на півріччя робить висновок про іосигнуті результати виховної роботи й намічає план подальшої роботи з мгжним із таких учнів.

2. До завдань класного керівника входить вивчення інтересів, \ ионостей, нахилів важковиховуваних учнів і залучення їх до роботи гуртків, портсекцій як у школі, та і в позашкільних закладах.

3. Робота із батьківським комітетом класу, з сім’ями

и.іжковиховуваних учнів, неблагополучними родинами повинна бути

on