До того часу, доки сам школяр не захоче звільнитися від тієї чи іншої особливості поведінки чи якості особистості, майже неможливо домогтися його перевиховання у цьому відношенні. Тому слід віднайти засоби переконання дитини у неправильності його дій і в перспективності для неї і навколишніх іншого способу поведінки.

Педагогічно дуже шкідливо залишати без реакції вихователя будь-яку невиконану справу, оскільки в результаті у дітей формується безвідповідальне ставлення до своїх обов’язків. Школярі звикають до того, що можна прийняти намір, а потім нічого не робити. Така практика легко приводить до того, що прийняті рішення й наміри, поставлені цілі не спонукають діяти.

Оцінка, яка відсунута в часі, не має того виховного ефекту, який має оцінка, що дається відразу. Тож слід максимально наближувати оцінку виконаної школярем роботи до моменту її виконання чи до того часу, коли вона мусить бути зроблена.

Якщо у дитини є два конкуруючі мотиви, які на даний момент перебувають у потенційному стані, то перемагає той мотив, який раніше актуалізувався.

Наприклад, у школяра в даний час перебувають у потенційному стані два конкуруючих мотиви - піти грати у футбол (а це означає гра до вечора і, отже, уроки залишаться непідготовленими) чи сісти за підготовку уроків (що виключає футбол). Якщо цьому учневі зразу після школи діти запропонують піти грати в футбол, то ймовірно, що він прийме пропозицію і зразу ж забуде про необхідність готувати уроки. Тепер ні нагадування батьків, ні власні розмірковування не допоможуть, і уроки або не будуть підготовленими, або будуть виконані абияк. Однак з цим же школярем можливий і інший варіант. Своєчасне нагадування батьків чи вихователя викличе мотив спочатку сісти за уроки і підготовити їх добре. Мотив доброякісно приготувати уроки протидіятиме мотиву грати у футбол, і тепер пропозиція товаришів зустріне заперечення.

Спонукальну силу мотиву вихованця можна і створити, і зруйнувати за допомогою його інтелекту. Логічно розмірковуючи, вибудовуючи несуперечливу сітку суджень з приводу змісту мотиву, який потрібно ліквідувати чи закріпити у внутрішньому світі, суб’єкт досягає поставленої мети. Це є одним із продуктивних психолого-педагогічних засобів морального виховання (формування позитивної мотивації) і перевиховання (подолання негативної мотивації) особистості.

2. Програма вивчення особистості учня

К.Д.Ушинський зазначав: “Якщо педагогіка хоче виховати людину в усіх відношеннях, то вона повинна спочатку вивчити її в усіх відношеннях”. Це висловлювання К.Д.Ушинського має стати правилом для кожного класного

27

керівника. Педагог - це практичний психолог. Щоб успішно працювати, він постійно вивчає вихованців.

Вивчення вихованців вимагає знань психологічних особливосте и особистості школяра, а також і володіння принципами та методами педагогічного дослідження. Класний керівник вивчає своїх вихованців \ практичною метою: краще знати, щоб краще виховувати.

Для отримання об’єктивних даних про інтелект, характер, здоров'я та інші особливості школяра, класний керівник виконує наступні основні вимоги: вивчає школяра в звичайній обстановці; постійно враховує індивідуальні і вікові зміни; вивчає школяра в цілому, в усіх його проявах;вивчаючи, виховує - виховує, вивчаючи.

А що необхідно вивчити? Який має бути зміст роботи по вивченню учнів? Тобто, що становить програму вивчення особистості школяра? Розглянемо орієнтовну програму вивчення особистості учня, яка включає и себе:

1. Особливість школяра.

2. Учень у сім’ї.

3. Учень у класі.

4. Навчальна діяльність школяра.

5. Учень у суспільно корисній діяльності.

6. Учень поза школою.

7. Взаємовідносини учня і вчителів.

8. Підсумок.

Особливість школяра.

Динаміка потреб, мотивів, інтересів протягом усіх років у школі Переважаюча спрямованість особистості. її прояв у різних видах діяльності Ким бажає бути в колективі: ведучим чи “веденим”.

Переважаючі моральні цінності учня: ставлення до норм і прави і поведінки в колективі, до однолітків, дорослих, вчителів. Співвідношений цілей учня з цілями колективу.

Життєві цілі і плани учня, їх соціальна значимість. Бажання і готовніс 11, брати участь у корисній справі, бути відповідальним за їх виконання. Емоції і.і почуття в різних ситуаціях. Вольові особливості та їх прояв у колективі.

Схильність учня до самовиховання. Розвиток пізнавальних здібностей (пам’ять, мислення, сприймання).

Учень у сім’ї.

Коротка характеристика сім’ї як колективу (структура, розподіл ролей обов’язків, взаємовідносини, традиції, участь у вихованні дітей дідусів і;і бабусь, культурний рівень сім’ї, погляди батьків на виховання, ставлення ш школи). Методи виховання у сім’ї. Недоліки виховання.

9 8

Взаємовідносини учня з членами сім’ї. Участь у житті сім’ї. Наявність чи відсутність обов’язків і відповідальність за доручену справу.

Поведінка учня вдома. Позиція в сім’ї (незалежність, слухняність і т.д.). Допомога і контроль дорослих при виконанні домашніх завдань, вимог школи.

Учень у класі.

Позиція учня в ділових і особистих взаємовідносинах у класі за всі роки навчання. Тенденція до висхідної чи нисхідної зміни статусу. Сприймання і оцінка учнем своїх товаришів, оцінка власних якостей та позицій у колективі. Ставлення до громадської думки класу. Авторитетність суджень і поведінки учня для інших школярів.

Учень у складі угрупувань класу. Позитивні та негативні якості учня, що склались під впливом класного колективу.

Рівень активності та ініціативності в учнівському самоуправлінні.

Навчальна діяльність школяра.

Ставлення школяра до навчання, до різних навчальних предметів. Навчально-пізнавальні інтереси. Мотиви навчання. Характеристика успішності учня в цілому та з окремих предметів. Шляхи здобування нових знань. Поведінка учня на уроках різних вчителів протягом усіх років перебування в школі. Участь у колективній пізнавальній діяльності, відповідальність, творча ініціатива, готовність прийти на допомогу товаришу, усвідомлення цінності знань однієї людини для потреб колективу та інше. Учень у ролі консультанта. Рівень сформованості у нього вмінь організувати спільну навчальну роботу товаришів. Особливості розвитку у навчальній діяльності особистості невстигаючих школярів та учнів, “непопулярних” у колективі.

Учень у суспільно корисній діяльності.

Переважаючі види діяльності і форми занять учня, їх вікова динаміка, розвиток інтересів, нахилів, професійних намірів, спеціальних вмінь та навичок, формування мотивів суспільно корисної діяльності.

Поведінка учня на заняттях гуртка, секції, студії. Особливості спілкування з однолітками і дорослими в період виконання справ. Вміння знайти своє місце в колективній справі. Готовність взяти на себе функції організатора. Вміння розділити успіх або взяти частину вини за невдачу у суспільній діяльності. Самооцінка своєї участі у справі.

Учень поза школою.

Позашкільні заклади, які відвідує учень. Характер їх впливу на формування особистості школяра. Вільне спілкування за місцем проживання. Характеристика компаній та угрупувань з точки зору їх згуртованості і впливу на підлітка. Види діяльності і форми занять у вільний час. Особливості входження учня в групи. Способи самоутвердження. Зміни у зовнішності,

29