Додатковий матеріал Загадки

Виросли на лузі сестрички маленькі,

Очки – золотії, а вії – біленькі.

(Ромашки)

Квітка гарненька,

Із сонечком схожа –

Краї біленькі,

Серединка жовта.

(Ромашка)

Я на сонце дуже схожа –

Золотиста, ніжна, гожа.

Я щоранку розквітаю,

Промінцями всіх вітаю.

Відгадати вам неважко,

Що за квітка я?...

(Ромашка)

Ромашка

Видра змучилась

До краю:

• Зуби! Зуби!

• Помираю!

Та зарадити не важко, -

Зуби полощи

Ромашкою.

Ромашка

На стрункій, високій ніжці

Біля річки на лужку,

У косинці-білосніжці

Стрів я квіточку таку.

Ясним оком жовтуватим

Усміхнулася мені.

Я хотів її зірвати,

А бджола сказала: «Ні!»

М. Познанська

Складання «Сенкану»

1. Іменник. 1 Ромашка.

2. 2 прикметники. 2. Ніжна, чарівна.

3. Порівняння. 3. Сонечко у білому віночку.

4. Речення. 4. Ромашка – лікарська рослина.

5. Асоціація. 5. Пухнаста хмаринка.

Як струмок лугову ромашку напоїв

Виросла в лузі ромашка. На високому стеблі зацвіла біла квітка, немов маленьке сонечко. Настало жарке літо. Висохла земля. Схилила свою голівку ромашка. Як же я буду жити в сухій землі?

Недалеко дзюрчав струмок. Почув, як ромашка плаче. Шкода стало струмочкові ромашку. Побіг він до неї, заспівав, заграв, напоїв землю. Підняла голівку ромашка, усміхнулася…

В. Сухомлинський

Ромашки

Навесні Ліда і Оля вирішили у дворі розбити клумбу. Сестри скопали грядку і засіяли її насінням ромашки.

Дівчата старанно доглядали квітник: пололи бур’ян, в спеку поливали.

Якось вранці Оля і Ліда зупинилися біля розквітлих квіток і побачили, що ромашки – дуже ніжні. Голівки їх, неначе маленькі жовті сонечка з білосніжними промінчиками. Листя – ніби прозоре зелене мереживо. В кожній квіточці – крапелька роси, а в ній - блакитне небо і пухнасті хмарки пливуть. Над ними весело кружляли бджілки.

Сестрички спочатку захотіли нарвати ромашок в букет, але подумали, що зірвані квіти швидко зів’януть. Тоді не почують вони співу пташок, не побачать сонечка, бджілок і навіть їх.

Дівчата вирішили, що ромашки – чудові квіти, нехай собі ростуть.

Ромашка

Тимко, косячи шовк трави, одного разу на повному розгоні зупинив косу, кинувши її на землю, присів навпочіпки і обережно розгорнув пальцями густий кущик трави: у зеленому затишному храмі, вся переплетена золотими нитями сонця, на високому гінкому стебельці росла лугова цариця – ромашка. Це, мабуть, була найпрекрасніша у світі квіточка: рівна, висока, з сумно нахиленою набік яскраво-жовтою, в білих ніжних прозорих пелюсточках голівкою, ще й зверху прикроплена дрібною, як вістря стальної голки, росинкою. Тимко знав, що по-народному цю квіточку називають «невісточкою»; і те, що вона така прекрасна, і те, що її так звали, зачарувало його, і він, присівши, дививсь на неї, не зводячи очей, усміхаючись, як до гарненького маляти, і все шепотів: «Невісточка, невісточка…», і йому хотілося доторкнутися до неї хоч пальцем. Але він утримався, щоб не збити дорогої краси, дарованої природою. Він так і залишив квітку разом із густим кущиком трави в її зеленому храмі і, обережно обкосивши, пішов далі.

Г. Тютюнник