- •1.Предмет дп. Місце дп в системі психологічних наук та інших галузей знання. Передумови та історія становлення сучасної дп.
- •2.Психогенетика індивідуальних відмінностей. Взаємодія спадковості та середовища як проблема д психофізіології.
- •3.Проблема біологічного дозрівання та психічного розвитку в д психофізіології.
- •4.Нейрофізіологія індивідуальних відмінностей.
- •5. Властивості нервової системи як головні нейрофізіологічні характеристики індивідуальності. Концепція і.П.Павлова щодо властивостей нервової системи.
- •6.Сутність розвитку б.М.Тепловим концепції і.П.Павлова щодо властивостей нервової системи людини.
- •7.Концепція в.Д.Небиліцина щодо властивостей нервової системи.
- •8.Концепція о.Р.Лурія щодо структурно-функціональних блоків мозку.
- •9.2. Концепція інтегральної індивідуальності в.С. Мерліна.
- •9.1. Дослідження властивостей нервової системи в аспекті проблем індивідуальності в школі б.Г. Ананьєва.
- •10.Спеціальна теорія індивідуальності в.М.Русалова.
- •11.Основні підструктури та структуроутворюючі ознаки індивідуальності за е.О.Голубєвою.
- •12.Теорії темпераменту я.Стреляу, г.Айзенка, Дж.Грея.
- •13.Індивідуальні відмінності емоцій. Концепція п.В.Симонова про систему чотирьох мозкових структур, яка пояснює індивідуальні відмінності емоцій.
- •14.Співвідношення темпераменту та характеру з позиції д психофізіології.
- •15.Вікові особливості прояву властивостей нервової системи.
- •16.Симетрія та асиметрія живого. Теорії походження асиметрії. Асиметрія півкуль головного мозку людини.
- •17.Латералізація, її становлення в онтогенезі.
- •18.Ліво- праворукість. Фізіологічні механізми функціонування асиметрії рук.
- •19.Теорії, які пояснюють відмінності психіки чоловіків та жінок (в.Геодакяна; л.Елліса; т.Парсонса, р.Бейлса, ін.).
- •20.Статеві відмінності в прояві властивостей нервової системи та темперамента.
- •21.Стать та функціональна асиметрія.
- •22.Психофізіологічні основи професійної придатності.
- •23.Загальні здібності та їх задатки. Співвідношення загальних здібностей, загальних властивостей нервової системи та спеціально людських типів внд.
- •24.Дослідження співвідношення здібностей та схильностей в диференціальній психофізіології.
- •25.Психофізіологічний аспект питання компенсації здібностей.
- •26.Індивідуальні відмінності працездатності та властивості нервової системи. Фактори стійкості оптимального функціонального стану.
- •27.Концепції індивідуального стилю діяльності в диференціальній психофізіології.
- •28.Предмет диференціальної психології. Місце диференціальної психології в системі психологічних наук та інших галузей знання.
- •29.Історія становлення сучасної диференціальної психології. Як співвідносяться диференціальна психофізіологія та диференціальна психологія?
- •30. Методи диференціальної психології.
- •31.Ієрархічна структура суб’єкта взаємодії із світом: організм, індивід, особистість, індивідуальність.
- •32.Концепція б.Г.Ананьєва щодо трьох планів індивідуально-психологічного розвитку людини. Життєвий шлях людини.
- •33.Концепція індивідуальності б.Г.Ананьєва.
- •34.Теоретичне обґрунтування природи індивідуальних відмінностей. Соціальне та біологічне в природі людини.
- •35.Джерела походження індивідуальних відмінностей. Взаємодія спадковості та середовища.
- •36.Сучасне розуміння спадковості та середовища в диференціальній психології.
- •37.Розподіл індивідуальних відмінностей. Поняття психологічної норми.
- •38.Індивідуальні відмінності здібностей, їх чинники.
- •39.Індивідуальні відмінності інтелекта, їх чинники.
- •40.Генеза обдарованості як проблема диференціальної психології.
- •41.Вікові відмінності пізнавальних процесів та особистісних властивостей. Фактори, які впливають на інтенсивність старіння вищих психічних функцій.
- •42.Порівняння типологічних моделей п.Б.Ганнушкіна, а.Б.Лічко, к.Леонгарда.
- •43.Конституціональні типи. Типологічні моделі е.Кречмера і у.Шелдона.
- •44.Типологія особистості к.Юнга.
- •45.Типології характера в психології: з.Фройд, а.Адлер, е.Фромм, к.Хорні.
- •46.Типології характера в психології: типологія о.Ф.Лазурського.
- •Нижчий рівень:
- •Середній рівень:
- •47.Статеві відмінності в здібностях.
- •48.Особистісні особливості чоловіків та жінок.
- •49.Профіль функціональної асиметрії як параметр індивідуальності.
- •50.Соціально-класові відмінності в психологічному розвитку.
- •51.Соціокультурна координата індивідуальності в дослідженнях диференціальної психології.
- •52.Варіації моральної свідомості: вікові, статеві, соціокультурні особливості.
- •53.Поняття життєвого стилю в психології. Концепція а.Адлера.
- •54.Дослідження джерел стильової своєрідності.
- •55.Індивідуальні особливості когнітивного стилю. Когнітивні стилі в структурі індивідуальності.
- •56.Атрибутивний стиль особистості, вікові та гендерні відмінності.
- •57.Індивідуальний стиль діяльності, психологічні чинники його формування.
- •58.Стиль спілкування в структурі індивідуальності. Стилі міжособистісного спілкування. Чоловічий та жіночий стилі спілкування.
- •59.Вікові та статеві особливості психологічного захисту людини.
- •60.Вікові та статеві особливості копінг-поведінки людини.
15.Вікові особливості прояву властивостей нервової системи.
Всупереч існуючій думці, що типологічні особливості властивостей нервової системи, як і темперамент, залишаються протягом життя незмінними, дослідження показують, що це далеко не так. У ряді робіт виявлено, що вони змінюються в різні вікові періоди становлення людини.
Зміна сили нервової системи. За даними радянських вчених, що проводили дослідження в цьому напрямку, сила нервової системи дитини збільшується як протягом першого року життя, так і пізніше у дошкільному та шкільному віці. Ця закономірність виражена як у осіб чоловічої, так і жіночої статі, але у останніх більш яскраво (дівчаток 7-8 років зі слабкою нервовою системою більше, ніж їхніх однолітків - хлопчиків). У віці 18-25 років відбувається деяка стабілізація числа осіб з сильною і слабкою нервовою системою. При цьому зникають і розбіжності у кількості людей з сильною і слабкою нервовою системою між чоловіками і жінками.
Зміна рухливості нервових процесів. Існує ряд робіт, в яких властивість рухливості вивчалася у людей різного віку. Однак зіставити ці дані і винести судження про закономірності вікових змін цього процесу складно тому, що в дослідженнях використовувалися різні показники, які не є прямими показниками рухливості. Деякі дослідники при дослідженнях використовували максимальний темп, який може засвоїти випробуваний. Разом з тим швидкість зникнення нервових процесів як критерій рухливості - інертності вивчали небагато авторів.
Найбільш повна картина вікових змін рухливості збудження і гальмування (по тривалості реакції післядії) представлена в роботах Висоцького, Пінчукова, Фірілевої, коли вони обстежили в цілому близько 2500 чоловік. Цими авторами виявлена одна і та ж закономірність: зниження рухливості збудження у дітей в період від 6-7 років до 8-9 років, потім зростання рухливості під час статевого дозрівання (11-14 років), потім нове, але менш виражене зниження рухливості з 14 до 16 років і деяка стабілізація у віці 17-20 років. Майже така ж динаміка простежується і щодо рухливості гальмування. Звертає на себе увагу той факт, що серед хлопчиків 7-16 років кількість осіб з рухливістю нервових процесів більше, ніж серед дівчаток. Можна припускати, що виявлене в ряді робіт збільшення числа дітей 6-7 років з рухливістю нервових процесів (порівняно з 5-річними і 8-9-річними дітьми) теж пов'язано з гормональним сплеском, оскільки в цьому віці, за даними вікової фізіології, посилюється вироблення в організмі чоловічого статевого гормону.
Зміна балансу нервових процесів. З приводу вікових змін балансу нервових процесів також є суперечливі свідчення, багато в чому пов'язані з розходженням методичних прийомів його вивчення. Деякими авторами було виявлено, що у віці від 5 до 12 років посилюється внутрішнє гальмування, що призводить до все більшої врівноваженості нервових процесів.
Виділяють два види балансу нервових процесів - «зовнішній» і «внутрішній». Вивчення вікових змін «зовнішнього» балансу показало: в молодшому шкільному віці переважають діти з врівноваженістю нервових процесів (як серед хлопчиків, так і серед дівчаток). Осіб з переважанням гальмування значно менше, але ще менше тих, у кого переважає збудження. Однак з 10 років у дівчаток і з 11 років у хлопчиків співвідношення між цими типологічними групами починає змінюватися в бік збільшення числа дітей з перевагою збудження (спочатку за рахунок зменшення числа тих, у кого переважає гальмування, а потім і за рахунок зниження числа їхніх однолітків з врівноваженістю). Максимальне зростання кількості дітей з перевагою порушення доводиться у дівчаток на вік 14 років, а у хлопчиків - на вік 15 років, на період статевого дозрівання. Тоді ж починає проявлятися якісно нова зміна балансу у зворотний бік: на тлі великого числа осіб з переважанням збудження збільшується кількість тих, у кого відзначається переважання гальмування. Особливо помітний цей процес у дівчат. У віковий період від 14-15 років до 18-19 років різко знижується кількість осіб з врівноваженістю нервових процесів. «Внутрішній» баланс, за даними цих же авторів, змінюється з віком так само, як і «зовнішній». Відмінність полягає лише в термінах появи фаз: по «внутрішньому» балансу зміна фаз починається на 2 роки раніше. У молодшому шкільному віці переважають діти з врівноваженістю нервових процесів, у віці 9-11 років різко збільшується число дітей з переважанням збудження. У 14-15 років знову в більшості особи з врівноваженістю нервових процесів при значному збільшенні числа тих, у кого переважає гальмування.
