32.Концепція б.Г.Ананьєва щодо трьох планів індивідуально-психологічного розвитку людини. Життєвий шлях людини.

Життєвий шлях - «це історія формування та розвитку особистості в певному суспільстві, сучасника певної епохи, однолітка певного покоління». Історична природа особистості вимагає від психолога вивчення або хоча б врахування історичних обставин її життя. У психології біографія людини завжди служила багатим джерелом знань про особистість, але, що ще важливіше, вона сама є предметом психологічного вивчення.

Для Ананьєва проблема життєвого шляху стала актуальною на початку 30-х рр. у зв'язку з дослідженнями по характерології, проведеними їм в психоневрологічному інституті ім. В.М. Бехтєрєва в Ленінграді. Він обґрунтував проект науки про цілісний розвиток людини в єдиному життєвому циклі. Ця наука, за Ананьєвим - онтопсихологія, - повинна об'єднати в собі вікову психофізіологію, що вивчає онтогенез психофізіологічних функцій мозку, і генетичну персонологію, спрямовану на вивчення власне особистісної еволюції в процесі життєвого шляху. Предметом онтопсихології є взаємозв'язки, взаємозалежності онтогенезу і життєвого шляху, які визначають основні закономірності цілісного індивідуального розвитку людини.

У цій цілісності, однак, Борис Ананьєв чітко розрізняв дві взаємодіючі, але все ж особливі форми:

• По-перше, онтогенез - розвиток індивіда і його мозку, психофізіологічних функцій. Онтогенез програмується генетично, протікає в біологічному часі життя.

• По-друге, життєвий шлях, який будується за соціальним проектом в історичному часі, датується історичними та біографічними подіями.

Борис Ананьєв виділяє три плани індивідуально-психологічного розвитку людини:

• онтогенетична еволюція психофізіологічних функцій індивіда;

• становлення діяльності і історія розвитку людини як суб'єкта праці, пізнання і спілкування;

• життєвий шлях людини - історія особистості, основу якої складають статусно-рольові характеристики.

Індивідуальність за Ананьєвим - щось значно більше, ніж наявність індивідуальної своєрідності, яка спочатку властива всім живим системам. Це специфічно людська властивість, цілісна єдність усіх рівнів організації людини, яка є результатом злиття натурального та культурного розвитку і надає людській психіці властивість цілісності, забезпечує саморегуляцію і стабілізацію психофізіологічних функцій, взаємозв'язок тенденцій і потенцій людини. Це вищий рівень людського розвитку, який досягається далеко не всіма.

33.Концепція індивідуальності б.Г.Ананьєва.

Велике місце індивідуальності людини приділяв у своїх роботах Борис Ананьєв (1969). Він бачив у ній цілісність, внутрішню замкнутість властивостей людини, їх взаємопов'язаність. Індивідуальність, за Ананьєвим, не зводиться до окремих властивостей персони або до їх сукупності, а відноситься до людини в цілому. Відповідно і поняття індивідуальності фіксує не просто факт одиничності людини, а цілісну єдність різноманітних ознак конкретного суб'єкта: властивостей індивіда (сукупність природних властивостей), особистості (сукупність суспільних та інших відносин) і суб'єкта діяльності (сукупність видів діяльності та заходи щодо їх продуктивності).

У кожній з цих підструктур існують індивідуальні відмінності, які відображають неповторність, унікальність людини, однак вони не можуть розглядатися в якості критеріїв індивідуальності як цілісного феномена. Індивідуальність людини - складне багаторівневе і багатоструктурне утворення, всі елементи і властивості якого складають єдине ціле.

Ананьєв вважав, що при вивченні індивідуальності потрібно враховувати два принципи:

• субординаційний. Полягає в тому, що більш складні і більш загальні соціальні властивості особистості підпорядковують собі більш елементарні і окремі психологічні та психофізіологічні властивості;

• ієрархічний. Цей принцип допускає паритетні взаємодії між різнорівневими показниками - відносну автономію кожного з них. Це означає, що індивідуальні особливості нижчих рівнів (біохімічного, фізіологічного, психологічного) можуть проявлятися самі по собі, без коригуючого тиску більш високого рівня.

Однак при цьому залишається відкритим питання, в яких же випадках індивідуальність реалізується за субординаційним, а в яких - за паритетним принципом.

Методичним підходом до виявлення цього складного взаємозв'язку різних елементів і властивостей у структурі індивідуальності школа Ананьєва обрала метод кореляційного і факторного аналізу. Була здійснена кореляція безлічі показників самих різних рівнів (фізіологічних, психофізіологічних, психологічних), які інтерпретувалися в межах розглянутої цілісності, тобто передбачуваної обов'язковості зв'язків між ними. Однак слабкою стороною такого підходу (коли встановлюються кореляції всього з усім) виступає зовсім не обов'язкова очевидність і причинність зв'язків, що виявляються. У результаті такого «сліпого» корелювання, що часто використовується в дипломних та дисертаційних дослідженнях, багато зв'язків за своїм змістом бувають просто абсурдними.

Справа не в тому, чи зводиться індивідуальність до конкретного типу або, навпаки, не зводиться, оскільки типологічна модель завжди є в тій чи іншій мірі ступенем абстрагування від багатьох властивостей індивіда. Не тільки цілісна система, а й основні її компоненти індивідуалізуються в процесі їх взаємодії. Адже в ході онтогенетичного розвитку і життєвого шляху людини відбувається прогресуюча індивідуалізація організму й особистості людини, яка охоплює всі рівні цього розвитку.