36.Сучасне розуміння спадковості та середовища в диференціальній психології.

Сучасний стан справ у галузі вивчення взаємодії середовища і спадковості ілюструється двома моделями впливів середовища на інтелектуальні здібності. У першій моделі Зайонч і Маркус стверджували: чим більше часу батьки і діти проводять разом, тим вище кореляція коефіцієнта інтелекту зі старшим родичем (експозиційна модель). Тобто дитина за своїми інтелектуальними здібностями схожа на того, хто довше його виховує, і якщо батьки з яких-небудь причин приділяють дитині мало часу, вона буде схожа на няню або бабусю.

У другій моделі, однак, констатувалося протилежне: Макаскіл і Кларк відзначали, що найбільш висока кореляція спостерігається між дитиною і родичем, що є предметом її ідентифікації (ідентифікаційна модель). Тобто найголовніше – бути для дитини інтелектуальним авторитетом, і тоді на неї можна впливати навіть дистантно, а регулярна спільна діяльність зовсім не обов'язкова.

Співіснування двох моделей, що по суті виключають одна одну, ще раз показує, що більшість диференційно-психологічних теорій носять вузько обмежений характер, а загальних теорій поки практично не створено.

Отже, до теперішнього часу, не заперечуючи вкладу середовища і спадковості у формування та прояв індивідуальних відмінностей психіки, теорія диференціальної психології йде шляхом уточнення цих понять. Спадковість стала розумітися ширше: це не просто окремі ознаки, що впливають на поведінку (наприклад, властивості нервової системи, як вважалося протягом довгого часу), але також і вроджені програми поведінки, в тому числі соціальної (граціалізація, репродуктивна, територіальна поведінка і ін.). Програми соціальної поведінки, число яких постійно збільшується, вивчаються соціоетологією. Програми відрізняються та змінюють одна одну під впливом середовища , причому траєкторія розвитку є передбачуваною; програма містить в собі і час її «запуску», і послідовність критичних точок.

Поняття середовища теж змінилося. Це не просто ряд стимулів, що змінюються, і на які індивід реагує впродовж усього життя – починаючи від повітря і їжі і закінчуючи умовами утворення і ставленням товаришів. Це швидше система взаємодії людини і світу. М. Черноушек пропонує наступні ознаки середовища:

1. У середовища відсутні твердо фіксовані рамки в часі і просторі (тобто воно є фоном людського буття).

2. Воно впливає на всі почуття відразу.

3. Середовище дає не тільки головну, але й другорядну (периферійну) інформацію.

4. Воно містить завжди більше інформації, ніж ми здатні засвоїти.

5. Середовище сприймається у зв'язку з діяльністю.

6. Будь-яке середовище, поряд з матеріальними особливостями, володіє психологічними і символічними значеннями.

7. Навколишнє середовище діє як єдине ціле. Таким чином, очевидно, що ми одночасно існуємо в декількох середовищах.

Однією зі спроб примирення прихильників біогенетичних і соціогенетичних концепцій стала ортогенетрична концепція X. Вернера (ортогенеза – це теорія розвитку живої природи). Згідно з його поглядами, всі організми народжуються з функціями (у тому числі і психічними), зафіксованими на нижній точці свого розвитку. Взаємодіючи із середовищем, вони набувають нового досвіду, який, у свою чергу, закріплюється в нових функціональних структурах, знову визначають мінімум взаємодії, але вже нової якості. Таким чином, організація попередніх стадій має на увазі, але не містить в собі організацію наступних. X. Вернер порівнював організм з актором на сцені: в ході розвитку відбувається зрушення від сцени до актора. Чим вище стадія, тим частіше ініціатива виходить від індивіда, що стає все більш активним, починає маніпулювати середовищем, а не тільки пасивно на нього відгукуватися. Розширення можливостей суб'єкта виражається в розумінні групових цілей, умінні відгукуватися на відстрочені і заплановані завдання.

Інший відомий дослідник Дж. Вулвілл, також відзначаючи зміну міри запобіжної активності суб'єкта, запропонував 4 моделі взаємодії суб'єкта і середовища. Модель «лікарняного ліжка» – характерна для перших місяців життя людини, відзначених майже повною її пасивністю. У моделі «луна-парк» – об'єкти середовища вже можуть вибиратися дитиною, але їх вплив залишається незмінним. У моделі, названій «змаганням плавців», суб'єкт дотримується свого шляху, а середовище – лише контекст життя. І, нарешті, модель «тенісного м'яча» характеризується постійною взаємодією між суб'єктом і середовищем (цей погляд у загальному відповідає позиції X. Вернера).

Отже, при вивченні індивідуальних відмінностей психіки важливо усвідомлювати факт розбіжності понять, по-перше, «середовищний» і «соціальний» вплив, по-друге, «спадковий» та «біологічний», і, по-третє, «сталий» і «успадкований». Очевидно, що оскільки змінюється середовище і по-різному розгортаються вроджені програми поведінки людини, то і психіка людини індивідуалізується впродовж усього життя. При цьому в ній присутні області більш варіативні і чутливі до впливу середовища і відносно стійкі. Більше того, використання психогенетичних методів дозволяє визначити внесок спадковості, загального та відмінного для кожної людини і середовища. Відзначаючи загальне, особливе і одиничне, зазвичай використовують терміни індивід, особистість, індивідуальність.