23.Загальні здібності та їх задатки. Співвідношення загальних здібностей, загальних властивостей нервової системи та спеціально людських типів внд.

Питання розкрите дуже об’ємно. При необхідності, скоротіть самостійно.

Здібності - це поєднання сприятливих індивідуально-своєрідних особливостей та властивостей психіки, які виявляються у швидкості, результативності та якості виконання відповідної діяльності за мінімальних силових, енергетичних і часових затрат.

Вихідною передумовою для розвитку здібностей є ті природні задатки, з якими дитина з'являється на світ. Водночас біологічно успадковані властивості людини не визначають її здібностей. Мозок концентрує в собі не ті чи інші специфічні людські здібності, а лише здатність до формування цих здібностей (Рубінштейн). Отже:

• здібності відносяться до такого компоненту психіки, як властивості, оскільки є стабільними і тривалими в часі;

• мають індивідуальний характер, оскільки є різними у різних людей як за видами, так і за рівнем розвитку;

• це психічні властивості, оскільки для їх вияву потрібні психічні, а не фізичні якості людини (так, для гарного піаніста важливим є музичний слух, а не форма пальців);

• дані властивості є умовою успішного виконання діяльності.

Таким чином, коло індивідуально-варіюючих особливостей людини обмежується лише тими, які забезпечують ефективний результат (тому до здібностей не потрапляють особливості темпераменту або характеру, хоча вони також є індивідуально-психічними властивостями).

Здібності - складне утворення людини, що передбачає вплив декількох факторів для їх формування.

Спочатку у людини ще до її народження повинні закластись задатки.

Задатки- це вроджені передумови розвитку здібностей особистості (анатомо-фізіологічні особливості мозку, нервової системи, аналізаторів, які обумовлюють природні індивідуальні відмінності між людьми)

Слід відмітити, що задатки не містять в собі здібності і не гарантують їхнього розвитку. Задатки - це тільки одна з умов формування здібностей. Якщо дитина народилась, маючи порушення в дородовому розвитку або отримавши пологові травми, то її задатки можуть не розвинутись або спотворитись. Перспектива формування чи відновлення задатків дитини після її народження складна, але можлива.

Отже, задатки складають потенціал дитини для вияву та розвитку її здібностей. У певних осіб вони проявляються досить рано і інтенсивно – через нахили дитини, її прагнення та зацікавленість займатись певним видом діяльності, що іноді й створює ілюзію вродженості.

Виділяють такі види здібностей:

• природні, що формуються на базі вроджених задатків при наявності елементарного життєвого досвіду через механізми навчання типу умовно-рефлекторних зв’язків;

• специфічні, що формуються й забезпечують розвиток у соціальному середовищі, серед них виділяють загальні і спеціальні здібності.

Загальними називають здібності людини, що тією чи іншою мірою виявляються у всіх видах її діяльності. Загальні здібності забезпечують відносну легкість і продуктивність у засвоєнні знань та виконанні різних видів діяльності. Такими є здібності до навчання, загальні розумові здібності людини, її здібності до праці. Вони спираються на загальні вміння, необхідні в кожній галузі діяльності, зокрема такі, як уміння усвідомлювати завдання, планувати й організовувати їх виконання, використовуючи наявні в досвіді людини засоби, розкривати зв'язки тих речей, яких стосується діяльність, оволодівати новими прийомами роботи, переборювати труднощі на шляху до мети. Це стає можливим, оскільки загальні здібності спираються на розвиток якості інтелекту - пам'ять, мислення, увагу, уяву, сприйняття, та виражаються через коефіцієнт інтелекту. Завдяки їм людина може переходити від однієї діяльності до іншої й успішно нею оволодівати.

Спеціальні - проявляються в практичній сфері діяльності людини - конструктивно-технічній, організаційно-управлінській, педагогічній, підприємницькій та інших і виразно виявляються в окремих спеціальних галузях діяльності музиці, математиці, малюванні, спорті, техніці тощо.

Кожна здібність має свою структуру, в якій розрізняють провідні й допоміжні властивості.

Так, у структурі художніх здібностей провідними якостями є:

• творча уява і образне мислення, які забезпечують узагальнення і конкретизацію художнього образу;

• властивості зорової пам'яті, які сприяють формуванню і збереженню яскравих образів;

• розвинуті естетичні почуття, які виявляються в естетичному ставленні до дійсності;

• вольові якості, які дають змогу долати труднощі при втіленні задуму в життя.

Допоміжними якостями художніх здібностей є сенсомоторні якості «руки художника» та ін. Провідні й допоміжні якості в структурі здібностей перебувають у нерозривній єдності.

Специфічними є шляхи розвитку спеціальних здібностей. Вирізняють такі рівні здібностей: репродуктивний (забезпечує високе вміння засвоювати знання, оволодівати діяльністю. Він властивий усім психічно здоровим людям, виявляється у різних видах діяльності.) і творчий (дає змогу на основі наявних знань і вмінь створювати нові, оригінальні продукти діяльності).

Творчий рівень формується на основі репродуктивного. Але такий поділ є умовним. Обидва рівні взаємопов'язані: репродуктивна діяльність має елементи творчості, а творча діяльність неможлива без репродуктивної.

У однієї людини можливе поєднання як загальних, так і спеціальних видів здібностей.

Згідно Павлова, властивості НС – це вроджені характеристики нервової тканини, які регулюють основні процеси (збудження і гальмування). Він вивчає три властивості процесів збудження і гальмування:

• силу – слабкість;

• рухливість – інертність;

• врівноваженість – неврівноваженість.

Сила нервового процесу – характеризується працездатністю, витривалістю НС і означає здатність її переносити тривале, або короткочасне, але сильне збудження або гальмування. Слабкість нервового процесу – це нездатність нервових клітин витримувати тривале і концентроване збудження або гальмування. При їх дії нервові клітини дуже швидко переходять в стан охоронного гальмування. Для сильної НС характерний більш чіткий прояв "закону сили", згідно якого при збільшенні інтенсивності подразника збільшується величина реакції – відповіді. Сила НС по відношенню до збудження пов’язана обернено-пропорційною залежністю з чутливістю аналізаторів: при сильній НС спостерігається, як правило, низька чутливість; при слабкій НС – висока.

Рухливість нервових процесів – це здатність їх швидко змінювати один одного (швидкість появи нервового процесу у відповідь не подразнення, швидкість утворення нових умовних рефлексів).

Врівноваженість (баланс) нервових процесів – співвідношення процесів збудження і гальмування. У деяких людей ці два процеси в нормі взаємно-врівноважуються, а у інших рівновага може не спостерігатись – переважає процес збудження чи гальмування.

Згідно Павлова, з великої кількості можливого поєднання цих трьох основних властивостей НС в природі є чотири найбільш виражені типи НС, серед яких є сильні і один слабкий.

	Нестриманий		Рухливий		Спокійний		Слабкий
Сила		Сильний		Сильний		сильний		слабкий
Врівноваженість		неврівноважений		врівноважений		врівноважений		неврівноважений
Рухливість		Рухливий		Рухливий		рухливий		рухливий або інертний
Тип темпераменту		Холерик		Сангвінік		флегматик		меланхолік

Серед загальних властивостей особистості, які можуть розглядатися як здібності, — належність особи до одного з трьох людських типів: художнього, мисленнєвого і середнього (за термінологією І. Павлова).

Такий поділ ґрунтується на вченні, за яким вища нервова діяльність характеризується наявністю в ній двох сигнальних систем:

• першої — образної, емоційної,

• другої — мовної.

Для характеристики спеціально людських типів ВНД Павлов ввів уявлення про три типи: відносне переважання першої сигнальної системи характеризує художній тип, другої — мислєннєвий, а однакове їх представлення — „проміжній” чи середній тип.

Художньому типу властива яскравість образів сприймання, живих вражень, емоцій, а мисленнєвому — переважання абстракцій, логічних міркувань. Належність до художнього типу зовсім не означає слабкості розуму чи дефіциту мисленнєвих здібностей. Просто в таких людей образні компоненти мислення переважають і відіграють суттєву роль.

Якості мисленнєвого типу створюють умови для найсприятливішого розвитку діяльності, пов'язаної з оперуванням абстрактним матеріалом: поняттями, схемами, математичними формулами тощо.

„Проміжний” чи середній тип поєднує в собі можливості обох типів.

І. Павлов вважав, що „художній” тип не „поступається” розумовому в розвитку мовних і логічних можливостей. "Художників" вирізняє синтетична стратегія сприймання і оброблення інформації, завдяки чому вони схоплюють дійсність цілком, не розшаровуючи, а "мислителі"- розкладають її на складові для сприйняття і освоєння дійсності. Синтетична стратегія властива правій півкулі, аналітична - лівій, тому домінування правої півкулі може зумовити появу "художників" (домінування першої сигнальної системи), а лівої - "мислителів" (домінування другої сигнальної системи). Є й інші погляди.

Зв'язки художнього і розумового типів із властивостями нервової системи не з'ясовані. І. Павлов припускав, що "мислителям" мають відповідати меланхоліки, а "художникам" - холерики, Л. Калінінський доводив, що успішність застосування виразних засобів мови залежить як від розвитку другої сигнальної системи, так і від наявності у суб'єкта слабкої нервової системи.

Н. Висотська пов'язала артистичні здібності (емоційну виразність, артистичність і пластичність) з властивостями нервової системи. В учнів із вираженими артистичними здібностями частіше слабка нервова система, а сильна нервова система, як було виявлено в її дослідженні, заважає емоційній виразності.

У лабораторії Б. Голубєвої довели, що з першою сигнальною системою пов'язані образно-дійовий стиль сприйняття, мислення і пам'яті, лабільність нервової системи і домінування правої півкулі; з другою - вербально-логічний стиль пізнавальної діяльності, інертність нервової системи і домінування лівої півкулі.

Це не означає, що кожен великий художник, артист, письменник, музикант має слабку нервову систему, високу рухливість нервових процесів і переважання збудження над гальмуванням, оскільки тип темпераменту е лише складником унікального внутрішнього світу людини.