40.Генеза обдарованості як проблема диференціальної психології.

Аналізуючи величезну кількість наукових підходів у розумінні обдарованості, можна констатувати, що й до сьогодні залишається відкритим питання щодо загальновизнаної теорії обдарованості, концепції, яка б синтезувала вже здійснені дослідження. Були і залишаються актуальними питання раннього виявлення обдарованості, розробка методів дослідження загальної та творчої обдарованості, обдарованості у різних видах діяльності, проявів та шляхів розвитку обдарованості на різних вікових етапах становлення особистості тощо .

Складність у тому, що саме поняття обдарованості є занадто загальним: воно охоплює задатки і здібності, що проявляються раніше або й пізніше, і швидкість логічних операцій, і наочну образність мислення, і вольові особистісні якості, і пластику, й афективну сферу, і зрілість суджень, і, навіть, певну соціальну відчуженість, яка може бути властива обдарованій дитині. Звернемось до окремих фундаментальних (базових) досліджень у цій сфері.

Сучасне розуміння обдарованості започатковане Б.М.Тепловим, який в основу теорії обдарованості поклав поняття “здібність”, справедливо вважаючи, що сутність обдарованості виражається не кількісними, а якісними характеристиками здібностей, їх взаємодією та синтезом. Погляди Б.М.Теплова підтримують інші науковці (О.Г.Ковальов, В.О.Моляко, В.М.Мясищев, С.Л.Рубінштейн та ін.), які характеризують здібності як синтез властивостей особистості, що обумовлюють успішне виконання певної діяльності.

Рубінштейн говорить , що між задатками і здібностями дуже велика дистанція; між одними та іншими – весь шлях розвитку особистості. Задатки – лише передумови розвитку здібностей. Учений виділяє спеціальні здібності до різноманітних видів діяльності і загальну здібність, яку визначає терміном “обдарованість”. На його думку, “…якщо під загальною обдарованістю розуміти сукупність всіх якостей людини, від яких залежить продуктивність її діяльності, то в неї включаються не лише інтелект, але і всі інші властивості і особливості особистості, зокрема емоційної сфери, темпераменту – емоційна вразливість, тонус, темпи діяльності і т. і….” Особливо великий рівень обдарованості С.Л.Рубінштейн позначає поняттям “талант”, а найвищий – “геній”. Тобто, всі ці психологічні феномени – явища споріднені, що відрізняються лише мірою вираження якості.

Явище обдарованості у психології дослідники тлумачать дещо по-різному, а у тому, що стосується природи та генези цього феномену, можемо спостерігати навіть діаметрально протилежні інтерпретації. По суті, проблема вродженості чи набутості обдарованості до сьогодні залишається відкритою, і більшість дослідників схиляються до того, що виділяють актуальну обдарованість (яка є продуктом взаємодії індивідуума зі світом, проявляється в активній діяльності з екстраординарними результатами) та потенційну обдарованість (яка більшою мірою є вродженим утворенням і характеризується активністю з невираженими ще на цей момент творчими ефектами). Ці та інші методологічні підходи до розуміння суті та природи обдарованості демонструють усю складність цього феномену, що, безумовно, відображається у вирішенні практичних завдань її діагностики, організації навчання та створення умов для розвитку обдарованих дітей.

Найбільш популярною сучасною  концепцією  обдарованості є теорія американського вченого Джозефа Рензуллі. Відповідно до цієї концепції, обдарованість є не просто високий коефіцієнт інтелекту, або висока креативність, це поєднання трьох основних характеристик: інтелектуальних здібностей (що перевищують середній рівень), креативності й наполегливості (мотивації, орієнтованої на досягнення). Причому, обдарованим вважається не тільки той, хто за всіма трьома основними параметрами перевершує однолітків, а й той, хто демонструє високий рівень хоча б за одним із них.

Водночас, як показує практика, природа обдарованості вимагає розробки нових методів діагностики, оскільки традиційні психометричні методики (у вигляді тестів інтелекту, тестів креативності та особистісних опитувальників) не завжди є валідними щодо особливостей поведінки й якісної своєрідності психічних ресурсів обдарованої дитини. В окремих дослідженнях обдарованості навіть зазначається, що тести інтелекту й креативності не є інструментом діагностики обдарованості загалом й інтелектуальної або творчої обдарованості зокрема.