12.Теорії темпераменту я.Стреляу, г.Айзенка, Дж.Грея.

Польский дослідник Ян Стреляу запропонував вивчати роль темпераменту в пристосуванні людини до умов її життя і діяльності. Виходячи з положення І. Павлова про роль темпераменту в адаптації людини до навколишнього середовища і ґрунтуючись на понятті Д. Хебба про оптимальний рівень збудження, він розробив регулятивну теорію темпераменту. Фундаментальними характеристиками темпераменту, які перебувають в антагоністичних відносинах, Стреляу вважає:

• реактивність (величина реакцій людського організму у відповідь на дії, чутливість і витривалість або здатність до роботи);

• активність (інтенсивність і тривалість поведінкових актів, обсяг виконуваних дій) за певної величини стимуляції.

В уявленнях Стреляу про темперамент відсутні характеристики емоційності. Його теорія має у своїй основі такі положення:

1. Індивідуальні відмінності формальних характеристик поведінки - інтенсивність (енергетичний аспект) і час (темпоральний аспект) є відносно стабільними.

2. Темперамент характеризує за якостями інтенсивності і часу не тільки людей, а й усіх ссавців.

3. Темпераментні характеристики є результатом біологічної еволюції і тому повинні мати генетичний базис, який разом із середовищними впливами визначає індивідуальні прояви темпераменту.

Із дорослішанням індивіда і під дією зовнішніх середовищних умов темперамент, вважає Стреляу, частково може змінюватися.

Німецько-британський психолог Ганс Айзенк у побудові своєї типології темпераменту спирався на дослідження Карла Юнга, який виділив два психологічних типи особистості за характером спрямованості: екстравертивний та інтровертивний. До екстраверсії та інтроверсії Юнга Айзенк додав такі властивості, як емоційна стійкість і емоційна нестійкість (нейротизм) .Нейротізм, за Айзенком, характеризується нестійкістю емоційної сфери, різкими коливаннями настроїв, непостійністю інтересів.

На основі поєднання цих двох базисних рис особистості утворюються чотири типи темпераменту, що відповідають класичним:

• емоційно стійкий і екстравертівний - сангвінік;

• емоційно нестабільний і екстравертівний - холерик;

• емоційно нестабільний і інтровертивний - меланхолік;

• емоційно стійкий і інтровертивний - флегматик.

За Айзенком, вираженість таких рис темпераменту як екстраверсія і інтроверсія пов'язана з рівнем активації ретикулярної формації, а нейротизма - з активністю лімбічної системи.

Учень Айзенка Джефрі Грей, обробивши дані Айзенка, виділив два фактори: . Останні регулюються різними фізіологічними механізмами. Рівень тривожності пов'язаний з активністю лимбічної системи мозку, з рівнем активації, який розглядався Айзенком як основна природна детермінанта екстраверсіі- інтроверсії. Грей вважав, що низький рівень активації характерний для екстравертів, що, за Айзенком, є причиною того, що їм потрібні більш сильні подразники. Для цієї ж мети інтроверти потребують більш слабких подразників, і оптимальний рівень активації як джерело позитивного емоційного стану залежить у них від іншого діапазону стимулів. Поріг включення гальмівних підкіркових систем в результаті порушення, що виникає в ретикулярній активуючій системі, у інтровертів більш низький, ніж у екстравертів.