- •1.Предмет дп. Місце дп в системі психологічних наук та інших галузей знання. Передумови та історія становлення сучасної дп.
- •2.Психогенетика індивідуальних відмінностей. Взаємодія спадковості та середовища як проблема д психофізіології.
- •3.Проблема біологічного дозрівання та психічного розвитку в д психофізіології.
- •4.Нейрофізіологія індивідуальних відмінностей.
- •5. Властивості нервової системи як головні нейрофізіологічні характеристики індивідуальності. Концепція і.П.Павлова щодо властивостей нервової системи.
- •6.Сутність розвитку б.М.Тепловим концепції і.П.Павлова щодо властивостей нервової системи людини.
- •7.Концепція в.Д.Небиліцина щодо властивостей нервової системи.
- •8.Концепція о.Р.Лурія щодо структурно-функціональних блоків мозку.
- •9.2. Концепція інтегральної індивідуальності в.С. Мерліна.
- •9.1. Дослідження властивостей нервової системи в аспекті проблем індивідуальності в школі б.Г. Ананьєва.
- •10.Спеціальна теорія індивідуальності в.М.Русалова.
- •11.Основні підструктури та структуроутворюючі ознаки індивідуальності за е.О.Голубєвою.
- •12.Теорії темпераменту я.Стреляу, г.Айзенка, Дж.Грея.
- •13.Індивідуальні відмінності емоцій. Концепція п.В.Симонова про систему чотирьох мозкових структур, яка пояснює індивідуальні відмінності емоцій.
- •14.Співвідношення темпераменту та характеру з позиції д психофізіології.
- •15.Вікові особливості прояву властивостей нервової системи.
- •16.Симетрія та асиметрія живого. Теорії походження асиметрії. Асиметрія півкуль головного мозку людини.
- •17.Латералізація, її становлення в онтогенезі.
- •18.Ліво- праворукість. Фізіологічні механізми функціонування асиметрії рук.
- •19.Теорії, які пояснюють відмінності психіки чоловіків та жінок (в.Геодакяна; л.Елліса; т.Парсонса, р.Бейлса, ін.).
- •20.Статеві відмінності в прояві властивостей нервової системи та темперамента.
- •21.Стать та функціональна асиметрія.
- •22.Психофізіологічні основи професійної придатності.
- •23.Загальні здібності та їх задатки. Співвідношення загальних здібностей, загальних властивостей нервової системи та спеціально людських типів внд.
- •24.Дослідження співвідношення здібностей та схильностей в диференціальній психофізіології.
- •25.Психофізіологічний аспект питання компенсації здібностей.
- •26.Індивідуальні відмінності працездатності та властивості нервової системи. Фактори стійкості оптимального функціонального стану.
- •27.Концепції індивідуального стилю діяльності в диференціальній психофізіології.
- •28.Предмет диференціальної психології. Місце диференціальної психології в системі психологічних наук та інших галузей знання.
- •29.Історія становлення сучасної диференціальної психології. Як співвідносяться диференціальна психофізіологія та диференціальна психологія?
- •30. Методи диференціальної психології.
- •31.Ієрархічна структура суб’єкта взаємодії із світом: організм, індивід, особистість, індивідуальність.
- •32.Концепція б.Г.Ананьєва щодо трьох планів індивідуально-психологічного розвитку людини. Життєвий шлях людини.
- •33.Концепція індивідуальності б.Г.Ананьєва.
- •34.Теоретичне обґрунтування природи індивідуальних відмінностей. Соціальне та біологічне в природі людини.
- •35.Джерела походження індивідуальних відмінностей. Взаємодія спадковості та середовища.
- •36.Сучасне розуміння спадковості та середовища в диференціальній психології.
- •37.Розподіл індивідуальних відмінностей. Поняття психологічної норми.
- •38.Індивідуальні відмінності здібностей, їх чинники.
- •39.Індивідуальні відмінності інтелекта, їх чинники.
- •40.Генеза обдарованості як проблема диференціальної психології.
- •41.Вікові відмінності пізнавальних процесів та особистісних властивостей. Фактори, які впливають на інтенсивність старіння вищих психічних функцій.
- •42.Порівняння типологічних моделей п.Б.Ганнушкіна, а.Б.Лічко, к.Леонгарда.
- •43.Конституціональні типи. Типологічні моделі е.Кречмера і у.Шелдона.
- •44.Типологія особистості к.Юнга.
- •45.Типології характера в психології: з.Фройд, а.Адлер, е.Фромм, к.Хорні.
- •46.Типології характера в психології: типологія о.Ф.Лазурського.
- •Нижчий рівень:
- •Середній рівень:
- •47.Статеві відмінності в здібностях.
- •48.Особистісні особливості чоловіків та жінок.
- •49.Профіль функціональної асиметрії як параметр індивідуальності.
- •50.Соціально-класові відмінності в психологічному розвитку.
- •51.Соціокультурна координата індивідуальності в дослідженнях диференціальної психології.
- •52.Варіації моральної свідомості: вікові, статеві, соціокультурні особливості.
- •53.Поняття життєвого стилю в психології. Концепція а.Адлера.
- •54.Дослідження джерел стильової своєрідності.
- •55.Індивідуальні особливості когнітивного стилю. Когнітивні стилі в структурі індивідуальності.
- •56.Атрибутивний стиль особистості, вікові та гендерні відмінності.
- •57.Індивідуальний стиль діяльності, психологічні чинники його формування.
- •58.Стиль спілкування в структурі індивідуальності. Стилі міжособистісного спілкування. Чоловічий та жіночий стилі спілкування.
- •59.Вікові та статеві особливості психологічного захисту людини.
- •60.Вікові та статеві особливості копінг-поведінки людини.
12.Теорії темпераменту я.Стреляу, г.Айзенка, Дж.Грея.
Польский дослідник Ян Стреляу запропонував вивчати роль темпераменту в пристосуванні людини до умов її життя і діяльності. Виходячи з положення І. Павлова про роль темпераменту в адаптації людини до навколишнього середовища і ґрунтуючись на понятті Д. Хебба про оптимальний рівень збудження, він розробив регулятивну теорію темпераменту. Фундаментальними характеристиками темпераменту, які перебувають в антагоністичних відносинах, Стреляу вважає:
реактивність (величина реакцій людського організму у відповідь на дії, чутливість і витривалість або здатність до роботи);
активність (інтенсивність і тривалість поведінкових актів, обсяг виконуваних дій) за певної величини стимуляції.
В уявленнях Стреляу про темперамент відсутні характеристики емоційності. Його теорія має у своїй основі такі положення:
Індивідуальні відмінності формальних характеристик поведінки - інтенсивність (енергетичний аспект) і час (темпоральний аспект) є відносно стабільними.
Темперамент характеризує за якостями інтенсивності і часу не тільки людей, а й усіх ссавців.
Темпераментні характеристики є результатом біологічної еволюції і тому повинні мати генетичний базис, який разом із середовищними впливами визначає індивідуальні прояви темпераменту.
Із дорослішанням індивіда і під дією зовнішніх середовищних умов темперамент, вважає Стреляу, частково може змінюватися.
Німецько-британський психолог Ганс Айзенк у побудові своєї типології темпераменту спирався на дослідження Карла Юнга, який виділив два психологічних типи особистості за характером спрямованості: екстравертивний та інтровертивний. До екстраверсії та інтроверсії Юнга Айзенк додав такі властивості, як емоційна стійкість і емоційна нестійкість (нейротизм) .Нейротізм, за Айзенком, характеризується нестійкістю емоційної сфери, різкими коливаннями настроїв, непостійністю інтересів.
На основі поєднання цих двох базисних рис особистості утворюються чотири типи темпераменту, що відповідають класичним:
емоційно стійкий і екстравертівний - сангвінік;
емоційно нестабільний і екстравертівний - холерик;
емоційно нестабільний і інтровертивний - меланхолік;
емоційно стійкий і інтровертивний - флегматик.
За Айзенком, вираженість таких рис темпераменту як екстраверсія і інтроверсія пов'язана з рівнем активації ретикулярної формації, а нейротизма - з активністю лімбічної системи.
Учень Айзенка Джефрі Грей, обробивши дані Айзенка, виділив два фактори: . Останні регулюються різними фізіологічними механізмами. Рівень тривожності пов'язаний з активністю лимбічної системи мозку, з рівнем активації, який розглядався Айзенком як основна природна детермінанта екстраверсіі- інтроверсії. Грей вважав, що низький рівень активації характерний для екстравертів, що, за Айзенком, є причиною того, що їм потрібні більш сильні подразники. Для цієї ж мети інтроверти потребують більш слабких подразників, і оптимальний рівень активації як джерело позитивного емоційного стану залежить у них від іншого діапазону стимулів. Поріг включення гальмівних підкіркових систем в результаті порушення, що виникає в ретикулярній активуючій системі, у інтровертів більш низький, ніж у екстравертів.
