Розділ IV система національної безпеки україни

4.1. Аксіологічні залежності у сфері національної безпеки України

Система національної безпеки є функціональною і відображає процес взаємодії цінностей, інтересів і цілей особи, суспільства, держави та загроз, що впливають на стан національної безпеки, умови їх виникнення та розвитку.

Національні цінності, інтереси і цілі відносять до основних рушійних сил системи національної безпеки, таких її елементів, що визначають її зміст, характер, конфігурацію та спрямованість. Складові цієї тріади за всієї їхньої важливості та безумовного взаємозв’язку не рівнозначні. В їхній ієрархії перше місце належить національним цінностям як найменш рухом і найстабільнішому елементу системи. Цінності формуються впродовж історичного процесу, розвитку матеріальної та духовної культури суспільства, відповідають геополітичному спрямуванню країни. Національні інтереси – елемент порівняно динамічний, що формується на базі національних цінностей під впливом довгострокових тенденцій суспільного розвитку. Національні цілі – найбільш рухомий елемент. Вони визначаються національними інтересами з урахуванням внутрішньої і міжнародної обстановки.

Отже, основним тут є поняття “цінності”. Як наукова категорія “цінність” починає розглядатися на початку 60-тих років ХІХ століття. Виникає теорія цінностей, яка з перших десятиліть ХХ ст. виокремлюється в теоретичну дисципліну - аксіологію (від грецьк. axios - цінність та logos - вчення). Вчення про цінності після праць Г. Лотце стає філософською теорією, яка має на меті з’ясовувати якості і властивості предметів, явищ, процесів, здатних задовольняти потреби, інтереси і бажання людей.

Україна визначила свої довгострокові цілі та пріоритети в напрямку європейської та євроатлантичної інтеграції. Проголошений керівництвом країни курс на розбудову правової, демократичної держави та громадянського суспільства стверджує орієнтацію суспільства на європейські демократичні цінності.

Історична й культурно-цивілізаційна зумовленість і водночас реальна можливість просування обраним стратегічним курсом є принциповою основою подальшого демократичного розвитку українського суспільства. Цей розвиток має здійснюватися на основі національних цінностей, органічно вплетених у контекст європейських і загальнолюдських цінностей. Останні є вищим критерієм формування індивідуальних та колективно-групових цінностей, оскільки є необхідною умовою існування людського суспільства, зокрема й тих інтеграційних процесів, що сьогодні відбуваються у світі [10].

Однак, як показує наш недавній досвід кризового розвитку, різні прошарки населення, особливо в регіональному вимірі, керуються досить відмінними, а іноді й суперечливими ціннісними настановами, що ставить під загрозу єдність суспільства та майбутнє незалежної України. Тому вироблення консолідованого розуміння спільної для нашого суспільства системи цінностей стає нагальною потребою та необхідною умовою подальшого розвитку держави й суспільства. Від відповіді на стратегічне запитання: “Які національні цінності треба захищати?” залежить і те, якою саме має бути система національної безпеки в Україні та якою мірою можна визначити рівень її достатності.

У радянській науці теоретичній розробці категорії “національні цінності”, дослідженню їх змісту, механізмів реалізації та захисту приділялося мало уваги. У марксизмі цінність розглядалася як один з аспектів пізнавально-практичної діяльності, як зовнішня форма прояву відносин між суб’єктом та об’єктом. Її ототожнювали з поняттям блага, корисності, необхідними для людини та суспільства властивостями речей і предметів оточуючого світу. Разом з тим поняття національних цінностей у радянських нормативно-правових актах практично було відсутнє.

В науковій літературі, присвяченій дослідженню категорії “цінність”, вона трактується або як об’єктивна властивість речей, що міститься в їхній власній природі, або як предмет зацікавленості окремих суб’єктів. [16; 24; 28].

Цінність - це критерій і спосіб оцінки значимості об’єктів і явищ оточуючого світу для людини і суспільства, які виявляються в моральних принципах і нормах, ідеалах, установках. Цінність об’єкта визначається не тільки його властивостями, а й особливостями відношення до потреб та інтересів людини. Основною характеристикою цінності є значення і зміст, які надаються певним об’єктам природи, матеріальним і духовним благам. Речі, явища стають цінностями, оскільки вони входять до сфери людського існування, діяльності.

Найпоширенішим визначенням цінності у вітчизняній літературі залишається її розуміння як суб’єктивної значущості певних явищ реальності, тобто їхньої вагомості для потреб людини і суспільства. Існують принаймні два типи цінностей: ті, сенс яких визначається наявними потребами й інтересами людини, і ті, які, навпаки, надають сенс існуванню людини. Безсумнівно, що демократичні цінності, які є орієнтирами людської свідомості, належать саме до другого із зазначених класів.

Але загалом переважає думка, що національні цінності – це наявні чи ідеальні, матеріальні, соціальні й духовні блага, що задовольняють потреби й інтереси людей і сприяють прогресивному розвитку особи, суспільства і держави.

Тому можна погодитися з таким визначенням категорії “національні цінност”: це переконання, моральні настанови, стандарти й більш специфічні норми, котрі впливають на процес вироблення політики на всіх рівнях (індивідуальному, груповому, організаційному та суспільному) через спрямування та стримування поведінки і дій учасників процесу творення політики, впливаючи на їхнє сприйняття бажаного кінцевого стану (кінцевих цінностей) і прийнятних засобів (інструментальних цінностей) для його досягнення [6; 26].

Фахівці нараховують десятки, навіть сотні видів цінностей. Але найбільш загальних, базових цінностей, які складають основу ціннісної свідомості людей і так чи інакше впливають на їхні вчинки, не так багато.

Природні цінності пов’язані з тим, що безпека особи знаходиться в тісному зв’язку з потребами харчуватися, одягатися, мати житло, брати участь у діяльності, продовжувати рід, тобто з діяльністю, яка забезпечує її нормальні умови життєдіяльності.

У випадку, коли матеріальні чи ідеальні об’єкти є фокусами спрямувань, бажань окремих соціальних груп чи осіб, вони можуть бути соціальною цінністю. Система соціальних цінностей є основою культури. Вона нормативно визначає характер соціальної діяльності людей. Соціальні цінності мають двояку природу: вони включені в процес функціонування і розвитку даної суспільно-економічної системи і їм притаманний об’єктивний характер, а з іншого боку, вони мають суб’єктивні риси, будучи забарвлені емоціями, почуттями.

Соціальні цінності поділяються на матеріальні й духовні. До матеріальних належать матеріальні блага, а до духовних – досягнення пізнання, науки, культурні явища, мистецтво. Духовні національні цінності є засобом консолідації інтересів різних соціальних груп, утворюють загальну спрямованість соціалізації особи в конкретному суспільстві.

Формуючись у певний історичний період, національні цінності продовжують існувати, видозмінюватися разом зі зміною поколінь людей. На формування специфічного характеру саме українських національних цінностей суттєво впливає низка факторів. Передусім, це стосується геополітичного розташування України, яке по-своєму унікальне. Наша країна знаходиться на межі двох цивілізацій – західноєвропейської та східнослов’янської, створюючи своєрідний міст між Сходом і Заходом.

Природно-географічні та кліматичні чинники відіграють важливу роль у формуванні українських національних цінностей. Територія українського етносу включає вельми розмаїті еколого-географічні райони – лісові (Полісся), гірські (Карпати, Крим), лісостепові (Центральна Україна), степ (з елементами напівпустелі) (південь України), латеральні й дельтові екосистеми (Чорне та Азовське моря, гирла великих рік). Україна розташована у зоні помірних широт, у межах якої виокремлюють атлантико-континентальну й континентальну кліматичні області. Кліматичній зоні з рисами субтропічного клімату відповідає Південне узбережжя Криму. Майже всі основні річкові басейни (за винятком Південного Бугу) належать до міжнародних водних басейнів, що зумовлює активність транскордонних водно-екологічних відносин і необхідність прискореного розвитку басейнового управління водними ресурсами. За індустріальної доби досить важливим є також ресурсне багатство того чи іншого регіону України (якість грунту, корисні копалини, нафта, газ, ліс тощо). Особливості регіону визначають спосіб життя населення, його етнокультурні риси, що відіграє неабияку роль у визначенні місцевих регіональних інтересів і може бути потенційним джерелом міжрегіональних суперечок.

Чи не найболючішим чинником українських національних цінностей є демографічний. В умовах існування України в СРСР геноцид, сутність якого визначається цілеспрямованим нищенням людності певної національності, набував різних форм – від фізичного усунення значної частини населення, власне – окремих соціальних груп (інтелігенція, військові, хуторяни, державні діячі тощо), до відчуження людності від її питомих духовних цінностей (русифікація, пограбування музеїв, ліквідація автентичних духовних інституцій, національної церкви, освіти). Крайнього виразу геноцид набув у формі голодомору – свідомого, цілеспрямованого позбавлення людей елементарних засобів існування. Три голодомори – 1921-1922, 1932-1933, 1946-1947 рр. – забрали життя до 15 млн. українців, що завдало непоправної шкоди як культурному, так і генетичному здоров’ю нації [11].

Під час Другої світової війни в окупованій Україні було знищено понад 5 млн. цивільного населення та військовополонених. Загальні втрати України у Другій світовій війні, мабуть, наближаються до 20 млн. чол. (з урахуванням втрат єврейського населення). Лише у 1962 р. було перевершено довоєнний рівень населення (42,1 млн.). Під час освоєння цілинних і перелогових земель у 1953-54 рр. з України виїхало понад 1,5 млн. осіб. Тривожні демографічні процеси спостерігаються в Україні і останніми роками внаслідок трудової міграції за кордон і зменшення народжуваності [10].

Верховна Рада України, усвідомлюючи моральний обов’язок перед минулими й наступними поколіннями українців і визначаючи необхідність відновлення історичної справедливості, утверджуючи в суспільстві нетерпимість до будь-яких проявів насильства, у статті 1 Закону України “Про голодомор 1932-1933 років в Україні” визнала його геноцидом українського народу.

Природні багатства України дають їй можливість стати гідним європейським партнером. Але тут необхідно звернути увагу на роль олігархічних сил, що базується на злитті власності та влади. Формально вони декларують ліберальні цінності й цілі, але насправді орієнтуються на високомонополізовану корпоративну економіку. Господарі крупного капіталу вельми зацікавлені в максимально вільній експлуатації природних ресурсів, що складають основу їх капіталу. Головне для них - зберегти й надалі за собою право присвоювати переважну частку прибутку від продажу природних ресурсів. Тому державна політика національної безпеки має розробляти такі механізми та засоби, щоб з часом Україна не перетворилась у формально демократичну, але не досить сильну державу, фактично керовану олігархічним капіталом.

Але хоча природа і є істотним чинником формування національних цінностей, це не означає, що вона їх повністю детермінує. З розвитком індустріального, а в наш час і постіндустріального суспільства утворення цінностей все більше віддаляється від природних компонентів і переноситься у площину соціокультурних та інтелектуально-інформаційних.

Останніми роками фахівці з проблем національної безпеки приділяли значну увагу теоретичному опрацюванню категорії “система національних цінностей”. Це пояснюється розумінням того, що вона є наріжним каменем формування інтересів як особистості, різних соціальних спільнот, так і держави. При цьому особлива увага приділялася проблемі класифікації цінностей, висвітленню їхньої ролі щодо забезпечення національної безпеки.

Сучасна доба – період інтенсивних світових глобалізаційних процесів, ціннісна сторона яких полягає в інтенсивному обміні інформаційними, матеріальними й духовними благами, що утворені й утворюються в локальних спільнотах людей. Водночас посилюється значення загальнолюдських начал у ціннісному багатстві світу, які створюють передумови для нової етапу розвитку цивілізації. Все це загострює проблеми, пов’язані із зростанням ролі загальнолюдських цінностей, тобто значимих для всього людства, людського суспільства в цілому як суб’єкта історичного розвитку. Тому серед основних цінностей особистості передусім виокремлюють загальнолюдські (наприклад, миролюбність, толерантність, працьовитість, повагу до сім’ї тощо), індивідуалізм, патріотизм, права та свободи людини, право приватної власності.

За таких умов українські національні цінності повинні органічно вписуватись у систему загальнолюдських цінностей. Адже для формування особистості громадянина однаково важливі як національні цінності, так і загальнолюдські, які гармонійно інтегрують особистість не тільки в суспільство нашої країни, а й у світове співтовариство. Тільки вони є передумовою стабільного миру як у самій державі, так і між державами взагалі.

Серед основних цінностей суспільства ми вирізняємо добробут, соціальну справедливість, міжетнічну та міжконфесійну злагоду, ліберально-демократичні традиції, матеріальні й духовні надбання.

Нині визнано, що система національних цінностей утворює правову, філософську та етичну основу для забезпечення подальшого існування держави, дає змогу усвідомити мету нації. Їх утрата може призвести до зникнення нації як самостійного суб’єкта міжнародних відносин. Тому цінності держави включають всю гамму умов, що зобов’язані зберігати цінності індивідуальні, групові і в цілому суспільні. До них належать природні ресурси, територіальна цілісність, державний суверенітет у всіх його аспектах, суспільний та конституційний лад, національна безпека, система міжнародних зв’язків.

Система національних цінностей будь-якої країни не є незмінною. Вона формується в процесі розвитку суспільства. Часові рамки її існування не завжди співпадають з масштабами соціально-економічних, політичних та інших змін у суспільстві. Звичайно, запропонований список базових національних цінностей українського соціуму можна подовжити чи скоригувати, але він узятий нами за основу як інтегральна оцінка суб’єктивних за своєю суттю ціннісних орієнтацій минулих і нинішніх поколінь нації.

Людина, людська спільнота виокремлюють у свідомості набуті знання й оцінюють їх з позицій потреб, інтересів та ідеалів. Внаслідок цього одні цінності стають для людини більш значимими, а інші - менш, утворюючи ієрархію цінностей, які необхідно оцінити. Таким чином, система національних цінностей передбачає:

• цілісна структура цінностей, що має місце на будь-якому рівні (індвідуальному, суспільному чи державному), де вони жорстко ранжовані за ієрархічним порядком значущості або, точніше, за приблизним показником деяких цінностей, що мають більшу вагу, ніж інші;

• така система, зазвичай, буває відносно стабільною або ж повільно змінюється і здатна впливати на загальний процес вироблення державної політики й на конкретні варіанти вибору рішень у сфері національної безпеки.

В літературі, присвяченій проблемі оцінок, аксіологічні значення диференціюються насамперед на загальнооціночні та частковооціночні. Перші передаються словами “добре” – “погано” (“краще” – “гірше”) або відповідними синонімами. Оцінки “добре” – “погано” виcловлюються відносно сталої соціокультурної норми і лише при співставленні з нею мають сенс. “Добре” – це відповідність нормі. “Погано” – суть відхилення від норми.

Частковооціночні аксіологічні значення стосуються окремих рис, сторін, ознак об’єкта в певному ракурсі, тому вони є більш значишими та різноманітними. Група частковооціночних суджень включає в себе три підгрупи категорій. Перша – сенсорні оцінки, які поділяються на два розряди: сенсорно-смакові, або гедоністичні і психологічні. Друга підгрупа – оцінки сублімовані, або абсолютні. Тут також є два розряди: оцінки естетичні та етичні. Естетичні засновані на синтезі сенсорних і психологічних оцінок. Етичні припускають наявність норми, якою є гуманність у відносинах між людьми, повага честі й гідності особи.

Оцінки, які належать до третьої підгрупи, називають раціоналістичними. Вони виникають і формуються у процесі й під впливом практичної діяльності людини.

Раціоналістичні оцінки є найбільш відповідними в ґрунтовних політико-теоретичних дослідженнях. Тому для визначення відносної значимості національних цінностей авторами була побудована спеціальна система критеріїв матриці пріоритетів, де, на відміну від багатьох інших, аналізувалися цінності, які існують переважно в масовій свідомості громадян країни (див. рис. 4.1), а не ідеї та побудови різних систем національних цінностей, які пропонуються представниками інтелектуальної еліти або політиками.