4.4. Загрози національній безпеці України

Неспівпадіння національних інтересів, які трансформуються в цілі державної політики національної безпеки, є причиною як міжнародних конфліктів, так і внутрішніх конфліктів у державі, що характеризується внутрішньою нестабільністю. У таких умовах внаслідок загострення різних протиріч утворюються як внутрішні, так і зовнішні загрози, джерелом яких можуть бути іноземні держави (групи держав), окремі соціальні групи, громадяни, процеси та явища у різних сферах життєдіяльності особи, суспільства й держави [6; 10; 21; 26].

Загрози в політичній сфері

• незбалансованість інтересів держави, суспільства, різних соціальних груп і особи;

• розрив між конституційними демократичними принципами і реальною політикою;

• протистояння різних владних структур, недотримання законів, що регламентують їхню діяльність;

• окремі порушення прав і свобод особи і суспільства;

• загострення соціально-політичних проблем у суспільстві в результаті збільшення розриву в економічному стані його членів і непідготовленості соціального середовища до нових соціально-економічних відносин;

• розвиток регіонального сепаратизму;

• бюрократизація суспільного життя, постійне зростання числа адміністративних органів і чиновницького апарату;

• політизація організованої злочинності і зростання корумпованості в структурі органів влади;

• знецінення етичних норм у житті суспільства й окремих громадян, недооцінка ролі науки, освіти й культури як чинників стабілізації внутрішньополітичної безпеки в країні.

Загрози в економічній сфері

• набуття економічною кризою в Україні затяжного характеру, відсутність видимого прогресу в структурній перебудові економіки, побудові цивілізованих ринкових відносин;

• спад виробництва, недовантаження виробничих потужностей, закриття окремих виробництв, деградація наукоємних виробництв, що призводить до посилення економічної залежності від зарубіжних країн;

• низька конкурентоспроможність національної економіки, викликана відсталістю технологічної бази більшості галузей, високою енергоємністю і ресурсоємністю, низькою якістю продукції та високими витратами виробництва;

• зниження інвестиційної активності;

• набуття монопольного становища окремими виробниками або вузьким колом великих фірм і підприємств у виробництві життєво необхідних товарів;

• погіршення стану платіжно-грошової системи, концентрація основної грошової маси на посередницьких операціях і короткострокових формах кредитування;

• дефіцит паливно-енергетичних ресурсів;

• стагнація аграрного сектора, зниження якості харчування населення;

• економічна злочинність (незаконна торгівля енергоносіями, мінеральними ресурсами, дорогоцінним камінням і металами, посадові злочини, хабарництво, корупція, рекет, порушення правил ведення валютних операцій, ухилення від сплати податків, незаконна торгівельна діяльність тощо);

• економічні розбіжності між регіонами і центром;

• залежність стабільного постачання енергоносіїв від політичних рішень держав-постачальників;

• значне зменшення витрат на наукову та інноваційну діяльність, включаючи кошти державного бюджету, зниження якості досліджень на стратегічно важливих наукових напрямах, скорочення числа науково-технічних кадрів, у тому числі й найбільш кваліфікованих, котрі переходять у сферу бізнесу або покидають Україну, скорочення фахівців, які займаються фундаментальними дослідженнями, що призводить до розвалу науково-технічного потенціалу країни.

Загрози в оборонній і безпековій сферах

• незавершеність процесу реформування Воєнної організації держави, невідповідність сучасних підходів до військового будівництва і недосконалість його нормативно-правової бази;

• труднощі з підтримки оборонного потенціалу України на рівні, адекватному вірогідним воєнним загрозам, з урахуванням обмежених економічних можливостей в умовах недостатнього фінансування системи і зменшення чисельності людських ресурсів призовних віків;

• надто повільна реалізація планів структурної перебудови, модернізації та матеріально-технічного переоснащення Збройних Сил на якісно вищому рівні;

• збільшення розриву в якісних характеристиках озброєння і військової техніки порівняно з передовими зарубіжними країнами;

• низький рівень оперативної і бойової підготовки військ (сил) і штабів, падіння рівня боєготовності і боєздатності військ (сил);

• напад на об’єкти ядерної енергетики, хімічного, біологічного виробництва та інші потенційно небезпечні об’єкти;

• незаконне поширення на території України зброї, боєприпасів, вибухових речовин та інших засобів здійснення диверсій і терористичних актів;

• зниження престижу військової служби;

• недостатня готовність органів державного управління й економіки до мобілізації сил і засобів для вирішення завдань оборони;

• виконання Збройними Силами невластивих функцій;

• розмивання науково-технічного і кадрового потенціалу у воєнно-промисловому комплексі, нераціональне здійснення конверсії оборонних галузей, нерозвиненість військової інфраструктури.

Загрози техногенного та природного характеру

• слабке державне (законодавче, економічне й нормативно-технічне) регулювання безпеки населення й територій при техногенних аваріях і природних катастрофах;

• експлуатація все більшого числа потенційно небезпечних промислових і цивільних об’єктів із частково або повністю вичерпаними технічними ресурсами;

• порушення правил зберігання і транспортування небезпечних речовин;

• відхилення від проектної документації при виробництві устаткування, технічних засобів і систем, у будівництві;

• послаблення функцій державного нагляду за техногенною безпекою в умовах приватизації промисловості й цивільних об’єктів і перевага інтересів прибутку над інтересами безпеки виробництва;

• різке посилення ролі людського чинника в спричиненні аварійних і катастрофічних ситуацій за рахунок загального зниження рівня підготовленості персоналу потенційно небезпечних об’єктів;

• загальне зниження персональної й колективної відповідальності за підтримку необхідного рівня техногенної безпеки, поширення практики фактичної безкарності за грубі порушення норм техногенної безпеки, низька якість пропаганди та інформованості населення про причини, наслідки й заходи задля запобігання аварій.

Загрози в екологічній сфері

• виснаження природних ресурсів, що є предметом першої необхідності для життя населення (чистої питної води, корисних копалини, площ орної землі), і ведення тваринництва;

• деградація поновлюваних природних ресурсів;

• повсюдне погіршення екологічної обстановки, що призводить до зниження тривалості життя, погіршення стану здоров’я населення і генетичної деградації майбутніх поколінь, виникнення небезпечних екологічних зон;

• зростання різкого антропогенного впливу на природу в результаті прискореного переходу до ринку, що відбувається без належного державного контролю;

• зростання вірогідності екологічних катастроф, пов’язане з масштабним використанням екологічно недосконалих технологій у промисловості, сільському господарстві, енергетиці й на транспорті.

Загрози в інформаційній сфері

• стратегічне відставання від провідних країн світу за рівнем інформатизації;

• порушення інформаційних прав і свобод особи і суспільства; маніпулювання масовою свідомістю з боку окремих організацій і громадян;

• несанкціонований доступ до інформації в усіх сферах діяльності, що циркулює в системах електронної обробки даних і автоматизованих мережах зв’язку, з метою її розкрадання, спотворення або знищення;

• обмеження законних прав засобів масової інформації і журналістів на законне здобуття, збір і передачу інформації.

Загрози в правоохоронній сфері

• зростання криміналізації суспільства. Особливо небезпечною для суспільства є організована злочинність;

• посилення небезпечних тенденцій у динаміці і структурі злочинності: незаконний продаж зброї, шахрайство в кредитно-фінансовій сфері, незаконне провезення небезпечних відходів, торгівля людськими органами, розкрадання і незаконний вивіз експортної сировини, енергоносіїв, рідкоземельних і кольорових металів тощо;

• застаріла і неповна законодавчої база правосуддя;

• спеціалізовані органи по боротьбі з організованою злочинністю, що входять до складу МВС, усе ще знаходяться в стадії становлення, відчувають нестачу у висококваліфікованих кадрах, технічному оснащенні, фінансовому забезпеченні;

• значне поширення корумпованості посадових осіб у державних, у тому числі правоохоронних, органах, що значно знижує ефективність боротьби з організованою злочинністю;

• невідповідність нинішнього стану судової влади вимогам правової держави і масштабності кріміналізації суспільства в країні;

• принцип незалежності суддів, їх підлеглості лише закону ще не став нормою життя; корумпованість частини суддівського складу, фактична незахищеність значної частини з них перед угрупованнями організованої злочинності.

Загрози у сфері соціального захисту населення

• різка диференціація населення по доходах і споживанню, розрив, що поглиблюється, в рівнях грошових доходів крайніх груп населення (бідних і надбагатих), класу власників і людей, що не отримали реальної частки власності, значні відмінності в доходах працівників бюджетних галузей і сфери малого бізнесу, пенсіонерів, інвалідів, студентів і тих, хто працює за наймом;

• постійне зростання вартості життя із-за підвищення цін на продукти харчування, ліки, квартплату, побутові послуги тощо;

• зростання негативних соціально-економічних наслідків через збереження «залишкового» принципу виділення державних ресурсів на соціальні цілі, що виражається в згортанні програм з будівництва муніципального житла, розвитку села, в недостатньому фінансуванні охорони здоров’я тощо;

• високий рівень безробіття на фоні недостатньої активності державних центрів перепідготовки кадрів і створення нових робочих місць. Ця проблема поглиблюється слабо контрольованою міграцією населення;

• проблема кризи сім’ї і втрата духовних орієнтирів особи, що призводить до поширення наркоманії, алкоголізму, проституції;

• зростання числа абортів, низькі показники народжуваності, збільшення смертності, особливо чоловіків працездатного віку, числа самогубств, що призводить до різкого погіршення демографічної ситуації в країні;

• бездіяльність системи фізичного розвитку і морального виховання молодого покоління, значне зменшення гарантії реалізації соціально-активної частини населення, руйнування перспективи забезпеченої старості й активного довголіття;

• тривожний стан у сфері суспільного здоров’я: зниження показників середньої очікуваності майбутнього життя, збільшення хронічних захворювань, посилення небезпеки епідемій, особливо ВІЛ-СНІДу, стрімке зростання вжитку алкоголю і наркотичних речовин, зростання числа непрацездатних громадян;

• недостатнє державне фінансування охорони здоров’я;

• зниження рівня вжитку основних продуктів харчування на душу населення, скорочення в раціоні харчування значної частини населення кількості білків і вітамінів до мінімальної межі, за якою настають незворотні процеси в організмі людини;

• зростання професійних захворювань та інвалідності у зв’язку з використанням у промисловості застарілих технологій і зношеності обладнання;

• зростання рівнів інфекційної та загальної захворюваності, венеричних хвороб, наркотичної залежності різних груп населення і передусім підлітків і молоді.

Асиметричні загрози [10]

Суть змін у нашому середовищі безпеки полягає в переміщенні центру ваги з класичних силових загроз, значення яких зменшується, на асиметричні (нетипові) загрози. Сьогодні на передній план виходять нові, нетрадиційні загрози, що є серйозною проблемою національної безпеки України. Їх джерела – космос, міжнародні відносини, зокрема мережевий тероризм, довкілля, техносфера, несанкціоновані або помилкові дії людей, а також важкі для ідентифікації недержавні суб’єкти. Ці загрози можуть торкатися безпеки як об’єктів і служб, істотних для злагодженого функціонування системи забезпечення життєдіяльності, так і безпеки громадян, спільноти й держави.

Загрози космічного та ракетно-космічного походження

Аналіз нетрадиційних загроз екологічній безпеці нашої держави почнемо із загроз космічного походження. Вони й досі є недостатньо вивченими, але разом із тим найнебезпечнішими. Частота і передбачуваність їхнього виникнення незначні, а вразливість і беззахисність людства при цьому максимальні.

Падіння небесних тіл зіграли важливу роль в історії Землі. За останні 600 млн. років відбулося приблизно п’ять подій, унаслідок яких за порівняно короткий проміжок часу значно змінився фізичний та хімічний склад океану, атмосфери, що спричинило докорінні зміни флори й фауни Землі. Той факт, що межі геологічних епох пов’язані з падіннями на Землю небесних тіл, отримав багато наукових підтверджень. Безумовно, що інтерес учених до проблеми зіткнення астероїдів із Землею і можливих наслідків таких катаклізмів є стійким і зростає протягом останніх років.

Реальність небезпеки падіння на Землю астероїдів розміром 50-100 м не викликає сумнівів. Останнє таке падіння - у басейні ріки Підкаменна Тунгуска - метеорита або фрагмента комети сталося у 1908 р. Діаметр об’єкта становив не більше 50 м, а енерговиділення внаслідок вибуху майже дорівнювало енергії, що виділяється під час підриву ядерного заряду в 15-20 Мт. Очевидно, що якщо подія такого ґатунку станеться у густонаселеному районі Землі, це спричинить загибель мільйонів людей й інші катастрофічні наслідки.

Багато вчених наполягає на необхідності зосередження зусиль на запобіганні можливому падінню на поверхню Землі об’єктів розміром 1 км і більше. Енерговиділення у результаті такої події було б еквівалентне вибуху в 1 млн. Мт. При цьому буде знищена приблизно чверть населення Землі й узятий під сумнів сам факт існування людини як біологічного виду. Проте середній інтервал часу між падіннями таких великих об’єктів - приблизно 500 тисяч років і таку подію можна передбачити за кілька десятків років, використовуючи дані астрономічних спостережень.

Вони виникли внаслідок застосування сучасних потужних технічних засобів у порівняно новій галузі людської діяльності - ракетно-космічній. Останніми десятиліттями поверхня Землі, її атмосфера й навколоземний простір інтенсивно забруднюються внаслідок запусків космічних апаратів (у тому числі військового призначення). Це пов’язане з високою динамічністю фізичних процесів, що відбуваються при цьому. Наприклад, при польоті на активній дистанції траєкторії виведення космічного апарата ракетні двигуни щосекундно викидають в атмосферу близько 3100 кг токсичних продуктів згорання. При цьому швидкість їх витікання в атмосферу становить 2800-3000 м/с, а температура – 30 тис.° С. У низці випадків після запуску ракет-носіїв може спостерігатися різка зміна погодних умов у регіональному масштабі. Виникає й інша серйозна проблема - "космічного сміття"; тобто забруднення навколоземного космічного простору об’єктами штучного походження.

Освоєння космосу привело до того, що на різні навколоземні орбіти було виведено понад 19 тис. об’єктів. Значна їх частина зруйнувалася ще на вході до щільних шарів атмосфери. Проте на низьких навколоземних орбітах залишаються близько 7 тис. об’єктів загальною масою 3200 т. Це переважно уламки супутників, що утворились унаслідок аварій. У випадку падіння вони є значною небезпекою для промислових об’єктів, атомних електростанцій, гідротехнічних споруд.

Слід також сказати і про загрозу можливих збройних конфліктів у космосі та їхні ймовірні наслідки. Так, у випадку розгортання космічного ешелону ПРО і ведення бойових дій можливі масові підриви останніх щаблів балістичних ракет, вибухи протиракет із різноманітним бойовим обладнанням, руйнація космічних апаратів. Природно, що під час збройного конфлікту в космосі з’явиться велика кількість космічного сміття. Тому необхідно усвідомлювати можливі наслідки подібних акцій. Збройний конфлікт може тривати місяці або роки, а ближній космос буде закритий для людської діяльності на сотні літ.

Проте завдяки припиненню “холодної війни” та випробувань ядерної зброї спільними зусиллями розвинутих країн за наявності достатніх засобів можливе створення глобальної мережі телескопів для постійного спостереження за великими астероїдами, частинами космічних апаратів, кометами. Сучасний науково-технічний і промисловий потенціал США, Росії, України, інших держав дозволяє на базі наявних ракетних і ядерних комплексів цих країн створити високоефективний захист Землі від падіння небесних тіл, великих залишків космічних апаратів.

Транскордонне забруднення

Проблема транскордонного забруднення як загроза екологічній безпеці України є вельми актуальною. Так, внаслідок недогляду та грубого порушення техніки безпеки й екологічних вимог на деяких золотодобувних і переробних заводах Румунії, розміщених уздовж приток р. Тиси та по її руслу, в лютому та березні 2000 року відбулося масштабне забруднення території України ціанідами і солями важких металів – свинцем (Pb), оловом (Sn), цинком (Zn), сполуками міді (Cu), марганцем (Mn), залізом (Fe), що вкрай загострило екологічну обстановку в басейні Тиси, її приток і Дунаю, в результаті чого нашій державі було завдано значної екологічної та економічної шкоди. Зокрема, було порушено нормальне господарювання у регіоні, виникло значне соціально-психологічне напруження внаслідок затримки термінів початку проведення весняно-польових робіт.

Усвідомлення міжнародним співтовариством неможливості однобічного вирішення екологічних проблем в умовах взаємозалежності й трансграничності впливу антропогенного навантаження на навколишнє середовище передбачає особливу роль глобального співробітництва у зміцненні екологічної безпеки, відповідної державної політики кожного члена світового співтовариства.

“Екологічні” захворювання

Очевидно, що порушення клімату передусім можуть дати імпульс розповсюдженню давніх хвороб, наприклад жовтої лихоманки, менінгіту, холери, сприяти поширенню нових (хантавіріс тощо). Справа в тому, що зміни клімату впливають на поширення хвороб і епідемій, збільшують швидкість їхнього розповсюдження. От деякі з останніх прикладів.

Холера. У 1991 р. вантажні судна, що прибули з Південної Азії, промивали свої трюми біля узбережжя Перу. Із стічними водами в море потрапили й холерні вібріони. Висока температура морської води стимулювала рясне розростання водоростей, а разом із цим і масове розмноження вібріонів. Потім останні проникли до молюсків і людських організмів. Унаслідок епідемії було інфіковано більш ніж півмільйона людей і близько 5 тис. із них загинуло.

Хантавіріс. У 1993 р. шестирічна посуха, дощі та зливи, що пішли за цим, у 10 разів збільшили популяцію оленячих мишей на південному заході США і призвели до спалаху смертельної форми легеневого хантавірісу. Хвороба, що спочатку з’явилася в одній із резервацій племені навахо, потім поширилася на 20 штатів і забрала життя 45 осіб - майже половини усіх інфікованих.

Чума. У 1994 р. тривалі мусони в Північній Індії змінила спека з температурою понад 35°С протягом 90 днів. Це призвело до нашестя в міста пацюків, які, переносячи хворобу, викликали у Сураті (Західна Індія) епідемію легеневої чуми. Ситуація, що виникла, спричинила загибель 63 осіб і коштувала Індії 2 млрд. дол.

Лихоманка денге. У прибережному гірському хребті у Коста-Ріці давно містився осередок лихоманки. Збудники хвороби, як і жовтої лихоманки, переносилися комарами. Хвороба супроводжується болем у суглобах, який позбавляє людину можливості рухатися. Колись ця лихоманка не виходила за межі Тихоокеанського узбережжя Коста-Ріки. Проте у 1995 р. внаслідок підвищення температури цей вид комарів зміг подолати гірське пасмо і поширитися по всій країні. Денге проникла й до інших країн Центральної Америки, захопивши навіть південь США і спричинивши смерть (за кілька місяців) 4 тис. осіб із 140 тис. інфікованих.

Малярія - одна з тих інфекційних хвороб, з якими доведеться боротися людям у міру того, як у світі відбуватиметься потепління. Це найпоширеніше захворювання, розповсюджувачами якого є комарі. Високі температури не лише збільшують ареал поширення малярійних комарів, а й роблять їх агресивнішими. Так, учені Гарвардської школи медицини відзначають, що підвищення температури на 4 градуси за Фаренгейтом може збільшити область поширення малярії на планеті з теперішніх 42% до 60%.

У зонах екологічного лиха, біогеохімічні середовища яких містять високі концентрації токсичних металів, з’являється загроза нових “екологічних” захворювань:

- алопеція - облисіння дітей (Чернівецька область, м. Сілламяе - Естонія);

- “картопляна хвороба” (“стопа, що ляскає” - нерозгинання ступні) виникає внаслідок порушення технологій застосування імпортних пестицидів;

- “жовті діти” (в Алтайському краї в 1989 р. 60% новонароджених мали ураження центральної нервової системи);

- психоневрозні сексуальні розлади, які масово спостерігались у людей, що проживають у районі Семипалатинського ядерного полігона.

Більшість із перерахованих загроз так чи інакше висвітлювалася в наукових публікаціях. Менш відомі проблеми антропогенного вивільнення екологічних ніш і загроза заповнення їх шкідливими й небезпечними організмами, зокрема хвороботворними (мабуть, таким був механізм поширення вірусу імунодефіциту - ВІЛ, що викликає поки невиліковне захворювання СНІД). Проте серед екологічних проблем - це одна з найбільш гострих і потенційно небезпечних.

Виникнення нових летальних захворювань можна трактувати як процес самопроріджування популяцій людини, які досягли аномально великих масштабів розмноження. Для природи це звичайне явище, яке є екологічним чинником. Інтенсивність його залежить від густоти населення популяції. Популяційні вибухи неодмінно супроводжуються спалахами захворювань. І в людському співтоваристві, крім контрольованих хвороб (чума, жовта лихоманка і т.д.), закономірно виникають нові, які раніше не були відомі або не проявляли себе в активній формі (наприклад, спалахи “хвороби легіонерів”, синьогнійної інфекції у пологових будинках і т. ін.).

Екологічні та ресурсні конфлікти

Фахівці по-різному оцінюють проблеми екологічної безпеки та пов’язані з ними конфлікти: одні дотримуються вузького, більш мілітаризованого тлумачення національної безпеки і вважають, що питання екологічної безпеки постають лише тоді, коли йдеться про гострий воєнний конфлікт. Інші пов’язують загрози навколишньому середовищу та національну безпеку, стверджуючи, що основою більшості конфліктів є причини демографічного й екологічного характеру. Як свідчить історія, багато з конфліктів, які розглядались як ідеологічні, релігійні або етнічні, насправді були викликані проблемами, пов’язаними із зростанням населення, а також соціально-економічним напруженням через нестачу орної землі, продовольства тощо.

Як правило, екологічні конфлікти виникають при втручанні людини в навколишнє середовище, що провокує зміни в природних або соціальних системах. І саме тоді, коли таке втручання, на думку однієї або кількох груп людей, є порушенням комплексної взаємодії фізичних, біологічних і соціальних процесів у навколишньому середовищі, воно й завдає шкоди. Коли ланцюг подій, зумовлений втручанням у природне середовище, перетинає національні кордони, конфлікт стає міжнародною проблемою. Виділяють глобальні, мікрорегіональні, міжрегіональні, регіональні та локальні екологічні конфлікти.

Розглядаючи різні концепції виникнення й подальшого розвитку конфліктних ситуацій в екологічній сфері й використовуючи основні положення класичної теорії, можна виділити два основних види екологічних конфліктів:

• конфлікт між людиною та природою (природокористування й екологічні конфлікти);

• конфлікт усередині суспільних структур, причиною якого є різне ставлення до природи (соціальні конфлікти та екологічний стресовий чинник).

Так, з огляду на цей підхід, можна визначити декілька таких конфліктів, важливих для світового співтовариства:

- напруження між країнами, які використовують воду Нілу (Єгипет, Судан, Ефіопія);

- напруження між Туреччиною та іншими державами, що користуються водами Тигру та Євфрату;

- використання нафти Близького Сходу як політичної зброї;

- напруження між Ефіопією та Сомалі й хаос у цих країнах, викликаний зростанням населення та нестачею орних земель;

- продовження конфліктів у всій Центральній Америці у зв’язку із зростанням населення та поширенням еміграційних процесів (Гондурас, Сальвадор, Мексика, Гватемала, Нікарагуа);

- напруження між В’єтнамом і Китаєм через багаті морські нафтоносні поля.

Воєнні конфлікти й екологічна безпека

Сама по собі присутність військових формувань створює численні екологічні проблеми внаслідок випробувань, експлуатації й утилізації озброєнь і військової техніки. Але особливу тривогу останнім часом викликає розробка так званої екосистемної екологічної зброї, спеціально зорієнтованої на винищення навколишнього середовища під час збройних конфліктів.

Екологічна зброя може бути як прямої (ядерна, хімічна, бактеріологічна, геофізична, біологічна, радіологічна), так і непрямої (звичайне озброєння, використане для руйнації екологічно небезпечних об’єктів) дії. Вплив екологічної зброї включає практично всі види іонізуючого та електромагнітного випромінювань, теплові й світлові потоки, шуми та інші акустичні коливання, ударні хвилі, термічні процеси, сейсмічні коливання, утворення областей високого тиску, вібрації, механічні забруднення тощо.

Екоцидні методи широко застосовувалися США в 1967-1972 рр. під час війни в Індокитаї. Намагаючись порушити комунікації, ускладнити постачання і знищити продовольчу базу супротивника, спеціальні армійські з’єднання понад 2600 разів викликали над територією В’єтнаму, Лаосу і Кампучії штучні зливи шляхом розсіювання у хмарах кристалів йодистого срібла і двоокису вуглецю. При цьому додавалась особлива хімічна речовина, за допомогою якої дощам надавався різний ступінь кислотності для виведення з ладу бойової техніки. Головна небезпека подібних методів - у непередбачуваності їхнього впливу на екологічний баланс навколишнього середовища.

Так, унаслідок використання армією США під час війни у В’єтнамі пестицидів, розпилення більш ніж 100 тис. т гербіцидів і дефоліантів, дія яких позначалася передусім на рослинному світові, було винищено 12% лісів, 40% мангрів і близько 5% сільгоспугідь країни. Вилов прісноводної риби аж до середини 80-х років був майже у 20 разів менший, ніж до застосування пестицидів у воєнних цілях. Була завдана шкода здоров’ю 1,6 млн. в’єтнамців. Понад 7 млн. осіб були змушені залишити райони, де застосовувалися пестициди.

Очевидно, що стан навколишнього середовища та сучасна геополітична ситуація у світі змушують приділяти все більше уваги проблемі вивчення екологічних наслідків воєнних конфліктів. Пригадаймо, зокрема, операцію «Союзницька сила».

Під час воєнних дій, що тривали 79 діб, літаки НАТО здійснили за різними оцінками від 31 тис. до 60 тис. бойових вильотів. В авіаударах було використано близько 10 тис. ракет і понад 79 тис. т бомб (із них понад 35 тис. заборонених міжнародними конвенціями касетних і графітових). Сотні ракет були випущені у відповідь засобами ППО Югославії. Тисячі тонн вибухових речовин, які літаки скинули на Югославію, в тротиловому еквіваленті дорівнюють кільком Хіросімам.

Всього на території країни було зруйновано 995 об’єктів (із них 20 заводів і фабрик, що використовували у виробництві сильнодіючі хімічні речовини), багато складів із пальним і хімікатами, електростанцій, зокрема нафтохімічний завод “Петрохімія”, завод із виробництва азотних добрив і нафтопереробний завод у Панчево, нафтопереробний завод у Нові Сад, фабрику хімічних речовин у Стремчице, сховище ракетного пального в Липовіце, підприємство з виробництва хлоридів у Бариче, хімічний комбінат в Обреноваце.

На кожному з них знаходилося від 10 до 50 тис. т продуктів виробництва. Часткова або повна їхня руйнація в результаті авіаударів призвела до масових викидів токсикантів широкого спектра, а також до масштабних і тривалих пожеж, наслідком яких стало колосальне забруднення і порушення ґрунтового покриву, забруднення атмосферного повітря, поверхневих і підземних вод, порушення біопопуляцій і шляхів їхньої міграції, а також озонового шару.

На особливу увагу заслуговує оцінка впливу на довкілля Югославії використаного НАТО озброєння зі збідненим ураном. Проведені експертні дослідження показали, що військами НАТО в Югославії було використано від 30 до 100 т збідненого урану.

Уран - найдешевший із важких металів і, мабуть, найефективніший із військової точки зору: спалахуючи, він пропалює танкову броню, пробиває перекриття будівель, випалює злітні смуги аеродромів. Практично до 70% усієї маси збідненого урану, що міститься в снаряді, вигорає і перетворюється під час вибуху на аерозоль радіотоксичних окислів урану (U₃O₈, UO₂) із частками від 0,5 до 5 мкм, які можуть переноситися вітром на відстань до кількох сотень кілометрів.

Частки цього пилу, які під час дихання, з водою або їжею потрапляють усередину живого організму, є радіаційно й токсично небезпечними. У середньому 33% такого аерозолю розчинні у воді. Допустима концентрація вдихуваного нерозчинного урану значно нижча, оскільки він досить швидко виводиться з організму із сечею, а нерозчинні частки залишаються в тканинах протягом тривалого часу.

Збіднений уран, накопичуючись у легенях, печінці й нирках, спричиняє виникнення ракових захворювань, різноманітні ураження внутрішніх органів, а також зміни в наступних поколіннях на генетичному рівні. Так, ретроспективне дослідження 1425 уражених осіб віком від 19 до 50 років виявило високий процент випадків захворювання раком крові, легенів, кісток, мозку, шлунку, печінки; спостерігалися дефекти народження, невиношування плоду.

Радіоактивність збідненого урану може викликати ракові захворювання через роки після ураження організму, хімічна ж токсичність проявляється досить швидко, протягом кількох тижнів або місяців після ураження. При цьому нирки є найуразливішим органом людини, збіднений уран, впливаючи на них, викликає ацидоз (знижена збуджуваність, дезорієнтація, підвищена втома) або алколозис (підвищена збуджуваність, довільні судоми, знервованість).

Як показав аналіз конкретних ситуацій, пов’язаних із впливом воєнних дій на навколишнє природне середовище під час війни в Перській затоці, Афганістані, Африканському Розі, Центральній Америці, Руанді, Югославії, Іраку та інших регіонах, застосування будь-якого типу зброї (навіть тієї, що не має чітко вираженої «екологічної» спрямованості) може призвести до руйнації екології регіону, де відбувається конфлікт. Можна виділити такі групи негативних наслідків для довкілля від воєнних дій:

• вилучення на тривалий період з обороту земельних угідь;

• безпосереднє знищення навколишнього середовища;

• збереження протягом тривалого часу загрози місцевому населенню від бомб, мін і снарядів, що не вибухнули;

• вилучення ресурсів із мирного виробництва та захисту навколишнього середовища;

• цілеспрямовані бомбардування екологічно небезпечних об’єктів, у результаті яких руйнуються та знищуються промислові зони і зростають масштаби ураження довкілля, призводять до того, що локальні воєнні дії переходять у фазу масштабної екологічної війни.

Екологічні катастрофи воєнного характеру мають негативні наслідки не тільки для країни, на яку напали, а також для держав, що не беруть участі у конфліктах, і, зрештою, для самого агресора.

Екологічний тероризм

Україна - держава, на території якої розміщена значна кількість ядерних реакторів, великих хімічних виробництв і складних інженерних споруд (дамби, водоймища тощо). Перераховані об’єкти можуть стати мішенями для диверсій, терористичних актів, саботажу і викрадень ядерних матеріалів, інших злочинних дій. Це може спричинити надзвичайні ситуації, що мають небезпечні соціальні й економічні наслідки для країни, її національної безпеки. Враховуючи факт, що нині, на жаль, відсутній надійний фізичний захист на більшій частині потенційно небезпечних об’єктів, цей аспект екологічної безпеки є одним із пріоритетних.

Одне з останніх підтверджень тому - реальна небезпека руйнування Дубоссарської ГЕС під час конфлікту в Придністров’ї, коли під час ракетно-артилерійського обстрілу м. Дубоссари була пошкоджена турбіна ГЕС. Збільшення внаслідок цього рівня води у водоймищі створило небезпеку затоплення 60 міст і сіл лівого берега Дністра.

Під час воєнних конфліктів подібні загрози виникали для греблі Нурекської ГЕС у Таджикистані, греблі на невеликих ріках у Нагірному Карабасі й Азербайджані. Необхідно також відзначити, що наслідки таких аварій можуть зачепити не лише райони розташування цих споруд, а й території інших країн, тобто набути міждержавного характеру.

Ще приклад жахливих екологічних наслідків воєнних дій - Перська затока. Через рік після закінчення війни між Іраком і Кувейтом у регіоні було підсумовано екологічний збиток. Внаслідок підпалу Іраком кувейтських нафтопромислів 75% поверхні пустелі на території Кувейту опинилися під товщею чорного попелу, що осів під час пожеж 560 км узбережжя Саудівської Аравії й 90% солончаків північної частини країни було залито нафтою. Значно постраждала фауна. Накопичення нафтопродуктів у пустелі становить велику загрозу для водоносних горизонтів. Загалом екологічні наслідки воєнних дій у районі Перської затоки розцінюються як результат екотероризму.

Розміщення екологічно небезпечних виробництв і технологій

Загрози, згадані вище, пов’язані з негативними впливами довкілля на біосферу (як природними, так і зумовленими діяльністю людини). Далі йтиметься про ті загрози екологічній безпеці, що лежать у площині суспільних відносин.

Міжнародне співробітництво нині стає основним інструментом забезпечення екологічної безпеки окремих країн і світу в цілому. Для України допомога інших держав полягає передусім в одержанні екологічно чистих технологій, оскільки вирішення проблеми промислового забруднення території нашої країни може бути забезпечене тільки за рахунок впровадження устаткування нового покоління.

Сучасних технологій потребують базові галузі промисловості, сільськогосподарський сектор, високотехнологічні виробництва. Йдеться, насамперед, про ресурсо- та енергозберігаючі технології й матеріали, яким притаманна не стільки безпосередня економія невідновлюваних ресурсів, скільки принципово інші, раціональніші процеси їхньої переробки, так звані екологічні технології 2-го порядку. Необхідне наближення до загальносвітового нормативного ступеня чистоти всіх виробництв.

Втім, надання Україні екологічно чистих технологій вигідне і для розвинутих країн із погляду збереження навколишнього середовища у глобальному масштабі.

Водночас виникає загроза розміщення в Україні екологічно небезпечних виробництв, технологій, збуту іноземними фірмами морально застарілого обладнання в рамках програм технічного співробітництва. Неодмінною умовою реалізації таких програм повинна бути екологічна чистота пропонованих проектів.

Екологічний компонент висувається серед першочергових у системі забезпечення національної безпеки України. Перелік нових потенційних загроз, який тут наведено, є далеко не повним і показує, яким багатогранним і складним процесом за сучасних умов є вирішення цієї проблеми. Отже, створення і впровадження прогресивних, екологічно безпечних технологій і технічних пристроїв, формування відповідних економічних передумов має бути домінантою розвитку українського суспільства у найближчій перспективі.

Геопатогенні зони

Це один з екологічних чинників, украй несприятливих для безпеки і здоров’я людини. Його підступність полягає в тому, що геологічним середовищем (карстово-суфозійні провалля, зсуви, розломи земної кори, підземні водотоки, палеорічища та ін.) генерується аномальна енергетика. Вона невидима, невідчутна і впливає на живе й неживе не відразу, а в міру її накопичення.

Геопатогенні зони небезпечні для людей, тому що є потенційною загрозою промисловим спорудам і житловим будівлям, впливають на їхню міцність. Наприклад, зсуви призводять до руйнації будинків, а утворення карстових пустот може стати причиною серйозних аварій на промислових об’єктах, що над ними розміщені.

Випромінювання геопатогенних зон негативно впливає на психофізичний стан людей. Тривале перебування над древніми річищами і підземними водотоками викликає сповільнення росту рослин, ослаблення організму тварин. У людей виникають такі захворювання, як рак, склероз, ішемічна хвороба серця. Спираючись на порівняльне дослідження випадків захворювання раком у місцях підвищеного антропогенного забруднення і над зонами розломів, дослідники зробили висновок, що показник такої захворюваності вище у 2,5 разу для тих, хто проживає в зоні розломів. А якщо будинок розташований на перетині таких зон, то й у 5,5 разів.

У геопатогенних зонах змінюються поведінкові функції людини. Встановлено, що місця “кривавих” перехресть, де часто відбуваються автомобільні аварії, де люди буквально “лізуть під машини”, “прив’язані” до зон розломів і річищ висохлих рік. Ці зони також дуже небезпечні для будівництва, оскільки можуть спричинити раптову руйнацію споруди.

Офіційна статистика захворюваності й смертності під впливом геопатогенних зон поки відсутня через слабку вивченість проблеми. Проте їхній шкідливий вплив на здоров’я людини не підлягає сумніву і підтверджується численними фактами.

Контрафакція

Нині спостерігається значне зростання обсягів нелегальної торгівлі контрафактним товаром і медичними препаратами. Завдяки роботі фальсифікаторів і вишуканим способам перетину митних кордонів цей злочинний бізнес став значно прибутковішим, ніж торгівля наркотиками. Він подібно раковій пухлині з кожним днем уражає все більше регіонів і навіть країн світу.

Контрафактна торгівля визнана злочином ХХІ століття. Міжнародна спільнота більше не може миритися з цим і має наміри завдати нищівного удару по ринкові контрафактних товарів, переслідувати та притягати до відповідальності його злочинні угрупування в усіх країнах світу.

На цьому тлі досить скромно виглядають зусилля щодо протидії контрафактній торгівлі з боку урядів і правоохоронних органів багатьох країн, в тому числі й України. І це при тому, що значна частина отриманого злочинцями прибутку тісно пов’язана з наркобізнесом і фінансуванням міжнародних терористичних організацій.

Митні установи вже здійснили перші серйозні заходи щодо забезпечення торгівлі в рамках закону. Важливе значення в боротьбі з контрафактом має потенціал недержавних структур безпеки, здатних здійснювати збір та аналіз необхідної інформації, залучаючи представників правоохоронних органів тільки для спільних операцій з припинення злочинної діяльності знайдених шахраїв.