8.1.2. Прогнозування державної політики національної безпеки: методи аналізу майбутностей

На відміну від природничих наук, де переважає ймовірнісне мислення, у прогнозуванні суспільних наук необхідно зважати на той факт, що ймовірність будь-якої події в майбутньому може зазнавати істотних модифікацій з боку вольових дій у межах часового відрізку, впродовж якого, за припущенням, діятиме прогноз. Отже, прогнозування в аналізі політики має на меті не передбачення майбутнього, а спробу дати оцінку різним припущенням. Це дало підстави запропонувати підхід, що отримав назву прогнозування з позицій аналізу політики [9; 11].

Таке прогнозування потребує знання наявних методик та їхніх недоліків у теорії й практиці, однак не зводиться до методології та самих лише чисел. Тут прогнози не допоможуть передбачити майбутнє, проте вони допомагають виробникам рішень упоратися з невизначеністю та мінливістю й дослідити наслідки обраного варіанта державної політики національної безпеки. Прихильники також визнають критичну важливість способу, в який виробники рішень використовують прогнози, порівняно з тим, як роблять прогнози “експерти”. Прогнозування може коштувати дорого, і тому слід підтримувати рівновагу між можливим виграшем від нього та витратами на здійснення прогнозів і їх використання.

Наразі опрацьовано багато різних методів прогнозування політики [3; 9; 10; 15; 20; 22]. Основними серед них є: екстраполяційні, судженнєві та методи моделювання.

Екстраполяційні методи проектують на майбутнє існуючі тенденції та здійснюють прогнози на їхній основі. Головна проблема цих методів – вимірювання й тлумачення минулих тенденцій та можливість того, що непередбачувані фактори спростують припущення, побудовані на тривалості сучасних тенденцій. Розмежовують лінійні, експоненційні, S-подібні, циклічні та різкі зміни, що описуються за допомогою теорії катастроф Р.Тома [2].

Методи екстраполяції можуть не мати особливої ваги за умови, що ми готові сприйняти широкий діапазон похибки і/або мати справу з порівняно нетривалим часовим періодом, а також з урахуванням, який спектр можливих напрямів ми маємо на увазі. Загалом не можна екстраполювати тенденцію там, де її природа є двозначною, або припустити, що ця тенденція триватиме в майбутньому, якщо тільки не уявлятимемо реальні процеси та чинники впливу на них.

Судженнєві методи – це група методів, яка значною мірою пов’язана з прогнозуванням майбутніх подій, заснованих на інтуїтивних судженнях, на відміну від методів моделювання або екстраполяції. Серед потенційного нескінченного діапазону судженнєвих методів та їхніх комбінацій тільки деякі можна використовувати в комбінації один з одним або з моделюванням чи екстраполяційними методами. На нашу думку, до них можна віднести метод “мозкового штурму”, метод синектики, метод Делфі, морфологічний аналіз.

Метод “мозкового штурму”. Він заснований на специфічному поєднанні методології та організації дослідження, використанні зусиль дослідників-фантазерів із дослідниками-аналітиками. “Мозковий штурм” проводиться у два етапи: етап генерації ідей і етап практичного аналізу висунутих ідей. Для цього збирається група осіб, відібраних для генерації альтернатив. Головний принцип відбору – різноспрямованість професій, кваліфікацій, досвіду, здатності людей до наукового уявлення і наявність фахівців із розвиненою інтуїцією, інтелектуальною розкутістю.

Доводять, що розглядаються будь-які ідеї, що виникли як індивідуально, так і за асоціацією при прослуховуванні пропозицій інших учасників, у тому числі ідеї, котрі покращують чужі ідеї. Категорично забороняється будь-яка критика – це найважливіша умова “мозкового штурму”, сама можливість критики гальмує уявлення. Кожний з учасників по черзі читає свою ідею, решта слухають і записують на картки нові міркування, що виникли під впливом прослуханого. У групі необхідно підтримувати атмосферу невимушеності. Можна висловлювати абсолютно нереальні і фантастичні ідеї. Головним завданням першого етапу “мозкового штурму” є пошук якомога більшої кількості різних варіантів вирішення проблеми, шляхів досягнення цілей, ідей і роздумів. На другому етапі картки збираються, сортуються й аналізуються групою експертів, аналітиків, які повинні керуватися такими принципами:

• жодна ідея не виключає з аналізу, всі ідеї мають бути класифіковані та узагальнені;

• група аналітиків має складатися з людей, що добре розуміють зміст проблеми, мають чітке логічне мислення і терпимість до чужих ідей;

• для забезпечення ефективності оцінки й аналізу ідей формулюються гранично чіткі критерії, якими повинні керуватися всі члени аналітичної групи.

Велике значення має особистість і робота організатора.

Можливі різні варіанти: той, хто веде, може бути модератором і для першої, і для другої групи, а можна їх диференціювати. Організатор має проявляти велику творчу активність, бути позитивно налаштованим, глибоко знати і розуміти проблему, що вирішується, здатним організовувати й підтримувати інтелектуальний процес.

Доцільність використання методу “мозкового штурму” визначається оцінкою складності й оригінальністю досліджуваної проблеми та наявністю спеціалістів, здатних ефективно брати участь у процесах “мозкового штурму”.

Метод синектики. Ідея синектики виникла в практиці дослідження методу “мозкового штурму” і в процесах дослідницької та колективної творчості. Зміст її полягає в пошуку та реалізації можливостей дослідників на основі включення несвідомих механізмів у свідомому дослідженні проблем, на основі соціально-психологічної взаємодії в процесах інтелектуальної діяльності.

Ідея синектики полягає у формуванні “групового мислення” в спеціально створеній групі синекторів. Головною відмінністю цього методу від методу “мозкового штурму” є підхід до дослідження і вирішення проблеми не з позиції висунення ідей у їх кінцевому вигляді та індивідуального авторства, а демонстрація незавершених ідей і роздумів, які є підґрунтям для колективного мислення. Вони подаються у вигляді нераціональної інформації, метафор, нечітких відчуттів, що діють не стільки на роздуми людини, скільки на її відчуття, ставлення в групі, активізацію інтуїції. Група впливає на творчу активність індивіда, що зумовлює відмову від стандартних підходів. Це визначається підбором груп і організацією їхньої роботи.

Група формується в три етапи: відбір за потенціалом знань, освіти й досвіду – це перший етап; другий – відбір за потенціалом творчості (тип мислення, емоціональний настрій, система цінностей); третій – відбір за потенціалом комунікативності. Для кожного етапу існують певні критерії відбору і тести реалізації цих критеріїв в оцінках кандидатів.

Сформувати групу ще недостатньо, щоб вона могла продуктивно працювати. Її необхідно навчити деяким прийомам спільної діяльності. Строк навчання може бути різним. Головне – сформувати розуміння методу і впевненість у його продуктивності, колективізм при вирішенні проблем дослідницького типу, освоєння ролі кожного в синектичній групі. Заключний етап - це організація продуктивної діяльності групи, освоєння проблеми і проведення дослідницької роботи.

Метод Делфі. Згідно з цим методом точні прогнози можна одержати з інтуїтивних суджень осіб, поінформованих у певній сфері, а ці прогнози найкраще одержувати індивідуально від членів групи, оскільки за припущенням у групі, що працює колективно, погляди осіб екстравертного типу або членів групи з вищим статусом матимуть більший вплив.

У типовій вправі, виконуваній за методом Делфі, добирається група кількох фахівців, кожен з яких одержує анкету, де перелічуються можливості, скажімо, технологічного розвитку у певній сфері досліджень. У типовій анкеті ставляться питання про те, коли матеріалізуватиметься кожний із названих методів, а також можливо, про причини цієї матеріалізації. Потім організатори процедури зводять отриману інформацію разом, щоб відзначити поширеність відповідей з приводу часового періоду. Далі з цим висновком ознайомлюють присутніх, і члени групи можуть переглянути свої оцінки у світлі цього висновку та будь-яких аргументів (наприклад, найоптимістичніших чи найпесимістичніших), наведених у ньому. Подібні раунди підведення до таких висновків та обміну ними можуть відбуватися неодноразово. Отже, метод Делфі є дуже суперечливим.

Морфологічний аналіз. Він означає просто аналіз складових проблеми, що вирішується, та їхньої конфігурації – фактичної та гіпотетичної. Його можна розглядати як одну з форм судженнєвої методики, проте він має свої особливості завдяки специфічній прив’язаності до технологічного прогнозування. Зокрема, він передбачає:

• вибір певного об’єкта або технічної системи;

• аналіз компонентів з погляду їхніх функцій;

• дослідження альтернативних форм – реальних і гіпотетичних, яких можуть набувати ці компоненти;

• аналіз різних конфігурацій цих компонентів.

У процесі морфологічного аналізу початкове визначення системи має велику вагу, а тому існує небезпека неадекватного впливу на це визначення з боку наявних технічних конфігурацій. Морфологічний аналіз, можливо, слід розглядати не стільки як метод прогнозування, скільки як засіб навчання або використання можливості. Цим не применшується його гіпотетична користь: морфологічний аналіз може бути самодостатнім, якщо веде до прийняття нового успішного продукту або політики, можливість якої досі не розглядалася.

Матриці перехресного впливу можна використовувати у методах Делфі та “мозкової атаки”. Цей метод зосереджує увагу на фактичних і потенційних зв’язках між прогнозованими подіями.

Процедура побудови матриці полягає в тому, що учасників групи просять класифікувати взаємодію випадків, визначаючи вид взаємодії та оцінку її “потужності”. Ця процедура допомагає визначити, які події є “домінантними” (тобто мають потужний вплив на інші події), а які – “чутливими” (тобто зазнають потужного впливу з боку інших подій). Потім можна здійснити обчислення, щоб отримати переглянуті оцінки ймовірності окремих подій; ця фаза значною мірою спирається на симуляцію.

Методи перехресного впливу принаймні гарантують, що дослідження, по-

будовані на інтуїтивних судженнях, не дають внутрішньо непослідовних прогнозів.

Взаємопроникні форми моделювання перехресного впливу можна використати як засіб дослідження наслідків варіантів політики.

Методи математичного моделювання прогнозування розвивалися останніми роками від детерміністичних (підхід з позицій системної динаміки) до ймовірнісних формулювань цих методів, передусім ідеться про економетричний підхід. Методи математичного моделювання надають аналітикам можливість розробляти передбачення майбутніх соціальних станів на основі поточних та історичних статистичних даних.

Своєчасне виявлення назрілих проблем у сфері національної безпеки держави, причин їх виникнення, а також шляхів їх подолання значною мірою залежить від розуміння майбутнього. Ухвалення рішень, що ми робимо зараз, позначається на майбутньому. У свою чергу ці особливості породжують два ключових питання:

• наскільки масштабно маємо ми підходити до предметів, що включаться до

наших прогнозів?

• які необхідно вибрати належні періоди для прогнозування, що залежать від

різних періодів відставання у часі та різних наслідків рішень?

Далі ми розглянемо і проаналізуємо прогнози світового розвитку в першій половині ХХІ ст. Вибір цих прогнозів пов’язаний не тільки з їхньою актуальністю, а й з тим, що, з одного боку, вони довели свою дієздатність, а з другого – концептуально доопрацьовані та обґрунтовані.

Прогнози світового розвитку в першій половині ХХІ століття