6.2.2. Безпека суспільства: концепція “суспільства ризику”

Приблизно з 60-х років XX століття ризик стає предметом міждисциплінарних досліджень, набуває статусу загальнонаукового поняття, яке виходить за межі тієї чи іншої конкретної науки. Накопичення наукових знань про ймовірнісний характер природних і суспільних процесів, розвиток окремих розділів математики, необхідність вироблення юридичних норм і правил привели до того, що ризик потрапляє до поля зору представників різних природничих і суспільних наук. Різке зростання частки ймовірнісно-статистичних уявлень у наукових знаннях, об’єктивна необхідність пошуку пізнавальних засобів, які дозволяють враховувати фактори невизначеності, конфліктності при виборі оптимальних альтернатив, створили реальні перспективи для соціально-філософського аналізу феномену ризику [13].

Поняття “ризик” почало вивчатися багатьма конкретними науками – теоріями ігор, імовірностей, стохастичної оптимізації, катастроф, ухвалення рішень, імовірною і багатозначною логікою, психологією, військовими, економічними, демографічними, медичними, біологічними, правовими та іншими дисциплінами [11; 20; 22]. Вивчення специфіки ризику стосовно різних сфер суспільства - прерогатива окремих наук. Проте суспільство - не проста механічна спільнота окремих елементів. Розвиток окремих його сфер залежить від впливу інших.

Сучасні досягнення науки дають уявлення про ризик як про дворівневу взаємопов’язану структуру, що має прикладний і теоретичний аспекти. Прикладний є результатом дослідження конкретних наук. Теоретичний - це результат вивчення ризику як суспільного явища, що має власну сутність, відповідні закономірності розвитку й управління в ситуації невизначеності.

Проте в суспільствознавчій літературі досі панує невизначеність у трактуванні суті рис, властивостей та елементів ризику, які б складали зміст цього поняття; у пошуку співвідношення об’єктивних і суб’єктивних сторін у самих цих явищах, а також щодо можливостей використання даного поняття в різних природничих і суспільних науках. Різноманітність поглядів на проблему ризику можна пояснити багатоаспектністю цього явища та його недостатнім вивченням.

А. Альгін [4] у явищі “ризик” виокремлює такі основні взаємопов’язані елементи:

- можливість відхилення від поставленої мети, заради чого виконувалася вибрана альтернатива;

- ймовірність досягнення бажаного результату;

- відсутність упевненості в досягненні поставленої мети;

- можливість виникнення небажаних наслідків (матеріальні або фізичні збитки, захворюваність, смертність тощо) при проведенні тих чи інших дій в умовах невизначеності для суб’єкта, який ризикує;

- матеріальні, екологічні, моральні та інші втрати, пов’язані зі впровадженням вибраної в умовах невизначеності альтернативи;

- очікування загрози, невдачі в результаті вибору альтернативи та її реалізації.

Питання, пов’язані з ризиком, до розвитку процесів гласності як у колишньому СРСР, так і в Україні навіть не згадувалися. Термін “ризик” не зустрічається у Великій радянській енциклопедії і Радянському енциклопедичному словнику, у філософському енциклопедичному словнику, тритомній Українській радянській енциклопедії та інших довідкових енциклопедичних виданнях. Ігнорування ризику радянським політичним керівництвом можна пояснити низкою причин: існує суто суб’єктивний, людський аспект його сприйняття, недооцінки або, навпаки, переоцінки; але існують також і об’єктивні причини, які є прямим наслідком системи господарювання, що склалася в колишньому Радянському Союзі. Монополія відомчих інтересів призводила до дезінформації й дотримання надмірного режиму таємності. Спорудження потенційно небезпечних об’єктів відбувалося нерідко без урахування соціально-екологічних наслідків, таємно від суспільства. Спотворення інформації було не тільки засобом реалізації інтересів відомчих структур, а й джерелом прорахунків при ухваленні рішень, що, в свою чергу, стало причиною багатьох катастроф і аварій (наприклад, на Чорнобильській АЕС [25]).

Головною проблемою наукового визначення поняття “ризик” є його комплексний характер, що вимагає залучення широкого кола вчених, представників багатьох дисциплін - як гуманітарних, так і природничих. Саме тут вимагається застосування методів системного аналізу, врахування всіх факторів, що сприяють виникненню критичних ситуацій, а також аналізу всіх наслідків, до яких вони можуть призвести.

Об’єктивне існування ризику зумовлене ймовірнісним характером багатьох природних, соціальних і технологічних процесів, багатоваріантністю матеріальних та ідеологічних співвідношень, у які вступають суб’єкти соціального життя. У зв’язку з цим можуть відбуватися через наявність багатьох непрогнозованих, випадкових, суб’єктивних обставин різні відхилення від очікуваного результату. Це визначає неоднозначність передбачень у суспільному житті та неможливість керувати суспільством як жорстко детермінованою системою.

Названі характерні особливості ризику вказують на те, що його суть ототожнюється суспільством не тільки з можливими негативними наслідками. Будучи різновидом людської діяльності та виконуючи специфічні соціальні функції, ризик, з одного боку, спрямований на отримання суспільно значимих результатів новими способами в умовах невизначеності та ситуації неминучого вибору (згадаємо: “Ризик – благородна справа”, “Хто не ризикує - той не п’є шампанського”). Тим самим він сприяє подоланню консерватизму, догматизму, різних психологічних бар’єрів. Ця властивість ризику має важливе суспільно-політичне, економічне значення, бо прискорює суспільний і науково-технічний прогрес, позитивно впливає на громадську думку, духовну атмосферу в суспільстві.

З іншого боку, ризик може призвести до авантюрних вчинків, волюнтаризму, суб’єктивізму, гальмування соціального прогресу, якщо в умовах неповної інформації альтернатива вибирається без належного використання об’єктивних закономірностей розвитку соціальних явищ, щодо яких приймається рішення.

У середині 1980-х років з’явилася нова соціологічна теорія сучасного суспільства, автором якої є німецький вчений Ульріх Бек. Згідно з нею в останню третину ХХ століття людство вступило в нову фазу свого розвитку, яку він назвав суспільством ризику. Суспільство ризику – це постіндустріальна формація індустріального суспільства, але вона має низку корінних особливостей. Головна з них полягає в тому, що коли для індустріального суспільства характерний розподіл благ, то для суспільства ризику – розподіл загроз різного походження й зумовлених ними ризиків. Еволюція індустріального суспільства супроводжувалася появою все нових і нових факторів, що покращували життя людині. У суспільстві ризику складається інша ситуація: під час його розвитку з’являється все більше негативних чинників, що нерівномірно розподіляються між членами суспільства. Отже, в індустріальному суспільстві виробляються і розподіляються головним чином позитивні досягнення, а в суспільстві ризику, яке “вростає” в індустріальне, накопичуються й розподіляються між членами негативні наслідки розвитку останнього [5].

Психологічне сприйняття ризику суспільством є парадоксальним. Воно віддзеркалює стан його культури, ставлення до себе й світу. Парадоксальність даної ситуації ілюструють дані таблиці 6.1, де в останньому стовпці наведені показники щорічної смертності. Згідно з ними “лідери”- це паління та вживання алкоголю й аварії на автомобільному транспорті. Наближену картину наводить Американська асоціація лікарів. Якщо максимізацію тривалості життя розглядати як критерій безпеки, то основні зусилля суспільства мають бути спрямовані на викорінення цього зла.

Таблиця 6.1

Результати ранжування ступеня ризику [5].

Технології та вид	Геометричне середнє для груп
діяльності	Бізнесмени	Студенти	Члени жіночого клубу	Експерти	Щорічна смертність
Ядерна енергетика	1	1	8	20	100
Наземний транспорт	2	5	3	1	50000
Вогнепальна зброя	3	2	1	4	17000
Паління	4	3	4	2	150000
Їзда на мотоциклі	5	6	2	6	3000
Вживання алкоголю	6	7	5	3	100000
Приватна авіація	7	15	11	12	1300
Робота в поліції	8	8	7	17	160
Пестициди	9	4	15	8
Хірургія	10	11	9	5	2800
Робота пожежником	11	10	6	18	195
Великі конструкції	12	14	13	13	1100
Полювання	13	18	10	23	800
Балончики з аерозолем	14	13	23	26
Альпінізм	15	22	12	29	30
Їзда на велосипедах	16	24	14	15	1000
Комерційна авіація	17	16	18	16	130
Електрична енергія	18	19	19	9	14000
Купання в водоймах	19	30	17	10	3000
Протизаплідні засоби	20	9	22	11	150
Гірські лижі	21	25	16	30	18
Рентген (медицина)	22	17	24	7	2300
Футбол (травми)	23	26	21	27	23
Залізниця	24	23	20	19	1950
Харчові консерванти	25	12	28	14
Харчові барвники	26	20	30	21
Мотокари	27	28	28	28	24
Антибіотики	28	21	26	24
Домашня апаратура	29	27	26	22	200
Вакцинація	30	29	27	25	10

Цікаві й інші стовпці таблиці, що розкривають проблему ставлення суспільства до ризику. Так, ядерна енергетика, з якою смертність пов’язана досить незначно, такими соціальними групами, як студенти й бізнесмени, ставиться на перше місце, а вживання алкоголю – на шосте й сьоме місця відповідно.

Це пояснювалося недоліками освіти щодо формування цілісної картини світу, з упередженим ставленням до ядерної енергетики, зі впливом засобів масової інформації. Однак останнім часом почала формуватися інша точка зору [26; 27]. Вона полягає в тому, що, можливо, суб’єктивні алгоритми оцінки ризиків суспільством є більш складними й ефективними. Наприклад, алкоголізм обмежений часом (межами одного людського життя) і соціальним простором (пов’язаний з однією людиною та її близькими). Проти нього існує цілий арсенал профілактичних і лікувальних заходів. Він значною мірою пов’язаний з персональним вибором способу життя. Зовсім інша ситуація щодо ядерної енергетики. З наслідками вже ухвалених рішень матимуть справу нащадки, разом з тим від вибору однієї людини тут залежить небагато. Ця технологія відносно нова, багато актуальних проблем нерозв’язані й досі, віддалені негативні наслідки не очевидні. Тому в інтуїтивно високій оцінці її ризику щодо інших загроз є своя логіка.

Очевидно, що й раніше в індустріальному суспільстві мали місце небезпечні явища й процеси. Проте загрози, що виникли в суспільстві ризику, принципово відрізняються від попередніх тим, що вони не мають кордонів ні в просторі, ні в часі. Для них не існують державні кордони взагалі. Відсутність кордонів у часі означає, що існуючий ризик поширюється на майбутні покоління (наприклад, використання пестицидів, захоронення радіоактивних відходів тощо). В цьому сенсі людство в своєму розвитку наближається до загальносвітового суспільства ризику.

Згідно з концепцією У.Бека для того, щоб утворилося суспільство ризику, необхідні дві об’єктивні умови. По-перше, воно виникає передусім там, де матеріальні потреби людей можуть бути значною мірою задоволені (створено “суспільство споживання”) як внаслідок науково-технічного прогресу, так і внаслідок ухвалення заходів соціального захисту. По-друге, темпи й ступінь розвитку виробничих сил повинні бути такими, що накопичення вельми негативних явищ й активізація процесів набувають небачених досі масштабів.

Першочерговими питаннями, які необхідно розв’язати суспільству ризику, є:

- як відвернути, обмежити або згорнути до мінімуму загрози й ризики, що все більше впливають на постіндустріальний розвиток;

- де, коли і якою мірою проявлять себе поки що приховані (латентні) негативні ефекти;

- як керувати ризиками у разі, коли, з одного боку, не можна гальмувати науково-технічний прогрес, а з іншого – дотримуватися всіх вимог (екологічних, медичних, психологічних і соціальних) щодо прийнятності ризиків?

При цьому У.Бек підкреслює, що в нових умовах докорінно змінився зміст самого поняття “ризик”. Ризик відігравав значну роль упродовж всієї історії людства. На ризик наражався всякий, хто починав нову діяльність (наприклад, першовідкривачі тощо). Але ці ризики вибиралися самими людьми і вони в основному були індивідуальними. Сьогодні вони позбавлені характеру індивідуальних рис. Так, екологічні ризики стають глобальними. Крім того, з кожним роком стає все важче усвідомити їх суть. Це спричинено кількістю нових технологій, що призводять до такого впливу на довкілля, коли їх наслідки оцінити практично неможливо.

Як і індустріальне суспільство ризику поляризоване, але ця поляризація відбувається з точністю до навпаки. В індустріальному суспільстві багатства й пільги зосереджені на вершині соціальної піраміди, а в суспільстві ризику – в її основі. Так, злидні притягують до себе ризик. Це стосується також й екологічних ризиків, коли компанії й фірми розвинутих країн розміщують шкідливі виробництва в економічно відсталих країнах, вважаючи, що багаті можуть “відкупитися” від екологічних ризиків. Однак у суспільстві ризику діє “ефект бумеранга”. Для екологічних катастроф не існує державних кордонів. Так, сільськогосподарські культури, вирощені в бідних країнах – кава, какао, фрукти тощо – все більше забруднюються як пестицидами, так і токсикантами, що викидаються трубами промислових виробництв. Очевидно, що імпорт цих продуктів у країни Заходу супроводжуватиметься зростанням ризику для їхнього населення.

Це стосується також радіоактивних опадів, кислотних дощів, змін клімату тощо. Все це однаково діє негативно як на багатих, так і на бідних, і може призвести до того, що внаслідок глобальних екологічних катастроф на Землі не залишаться ані “екологічні злочинці”, ані їхні жертви.

Останні дослідження, виконані У. Беком, Н. Луманом й іншими вченими [2; 5; 15; 24], значно розвинули основні положення теорії “суспільства ризику”. Вони показали, що її основу становлять ризики, спричинені передусім техносферою. На відміну від стихійних лих, голоду, епідемій, від яких людство потерпало в минулому, ці ризики передбачають техно-економічне розв’язання на основі оцінок корисності. На відміну від військових збитків вони інституціалізовані, формально погоджені з правовою та соціальною структурою суспільства. Йдеться про ідеальну ситуацію. На практиці – це не зовсім так.

Розрахунки ризиків – це ключова ланка між суспільними й природничими науками, між соціальними пріоритетами суспільства й технологіями, які воно використовує. Однак у доіндустріальну епоху можна було підготуватися до найгіршого з можливих лих. Сьогодні такої можливості вже немає. Захищеність суспільства погіршується з розширенням спектра загроз і їхніх масштабів. Розрахунки ризиків як основа, що пов’язує інтереси суспільства, технологічну політику й політику у сфері безпеки, в такій ситуації перестають працювати.

Характеризуючи її, У.Бек вважає [5], що ця організаційна безвідповідальність утворилася внаслідок співіснування різних часів. Загрози, на які ми нині наражаємося, належать до зовсім інших часів, ніж система заходів безпеки, за допомогою яких намагаються їм запобігти. В цьому й полягає причина виникнення цих двох явищ: періодичного загострення суперечностей, що утворюються відповідальними за безпеку високоорганізованими бюрократіями, і можливою неодноразовою нормалізацією цих “носіїв ризикових шоків”. На початку ХХІ століття на виклики епохи атомних, генетичних і хімічних технологій робляться спроби відповісти поняттями й рецептами часів раннього індустріального суспільства ХІХ і початку ХХ століття.

З цими негараздами пов’язані два типи наслідків:

по-перше, руйнується соціальна основа розрахунків ризиків; соціальна безпека перетворюється в просту техніку безпеки. Умовою успішного розрахунку ризиків є одночасне врахування технічних і соціальних компонентів, включаючи й термін давності, відповідальність, компенсацію, запобігання негативних наслідків. У даному випадку ці чинники перестають діяти, а соціальна й політична безпека може забезпечуватися тільки за рахунок внутрішнього суперечливого процесу технічного вдосконалення;

по-друге, ядром цієї політичної динаміки є соціальне протиріччя між існуванням високорозвинутих бюрократій, які займаються проблемами безпеки, і відкритої легалізації раніше небачених, вельми масштабних загроз, без можливості впоратися з їхніми наслідками. Суспільство, яке зверху донизу орієнтоване на безпеку й збереження здоров’я, наштовхнулося на діаметральну протилежність – на такі руйнування й загрози, на тлі яких усі запобіжні заходи виглядають недоречними.

Автори теорії “суспільства ризику” доходять висновку, що в Європі кінця ХХ ст. – початку XXI зійшлися дві протилежні лінії розвитку: рівень безпеки, що спирається на досконалість техно-бюрократичних норм і засобів контролю, і зростання небезпеки внаслідок появи історично нових загроз, які проникають крізь усі запобіжні мережі закону, технології й політики. Ця суперечність – не технічного, а соціального й політичного характеру – залишається закритою в “суміші часів”. Такий стан продовжуватиметься доти, поки існуватимуть старі індустріальні стереотипи раціональності і контролю.

Очевидно, що як будь-яка суспільна формація, суспільство ризику характеризується власними суперечностями й соціальними конфліктами. На відміну від індустріального суспільства, де сьогодення в основному визначається його минулим, про суспільство ризику можна сказати, що воно залежить від майбутнього. А це означає, що необхідно розглядати всі небезпечні наслідки сучасних технологій і спричинених ними ризиків. Для цього необхідна принципова зміна мотивації поведінки людей, що живуть у суспільстві ризику. На час становлення індустріального суспільства його рушійну силу можна було виразити однією фразою: “Я голодний!”. Екологічні загрози наших днів дозволяють перефразувати її: “Я боюсь!”. Якщо для індустріального суспільства була характерна мрія: “Кожен може і повинен отримати свою частину “пирога”, то в суспільстві ризику ця мрія формулюється інакше: “Кожен повинен бути врятованим від отруєння”.

В індустріальному суспільстві люди, які працюють, досягли перерозподілу матеріальних і соціальних благ внаслідок солідарних дій, спрямованих на задоволення їхніх потреб. У суспільстві ризику на заміну солідарності потреб має прийти солідарність тривоги, що може стати значною політичною силою. На це, зокрема, вказують успіхи партій “зелених” країн Західної Європи, антиядерні рухи тощо.