6.1.4. Закони функціонування і трансформації міжнародних систем

Дослідження законів функціонування та трансформації міжнародних систем дали змогу встановити [29]:

• залежність між поведінкою держав на світовій арені та утвореною ними мі-

жнародною системою;

• зв'язок між її структурними характеристиками, частотою і характером між-

державних конфліктів;

• необхідність врахування в міжнародних відносинах системо утворюючих

чинників.

Найбільш загальним законом міжнародних систем вважають закон залежності поведінки міжнародних акторів від структурних характеристик системи. Згідно з цим законом саме стан структури є показником стійкості та змін міжнародної системи, її стабільності і “революційності”, співробітництва і конфліктності в її межах. Міжнародна політична структура визначається діями великих держав, конфігурацією і співвідношенням їхніх сил, зміни яких можуть привести до формування нової структури міжнародної системи.

Виокремлюють, принаймні, три структурних виміри міжнародних систем: конфігурацію співвідношення сил; ієрархію акторів; гомогенність чи гетерогенність складу.

Головним серед них є конфігурація співвідношення сил, що відображає існування “центрів влади” в міжнародній системі. Вона суттєво впливає на взаємодію між її основними елементами – суверенними державами. Конфігурація співвідношення сил залежить від кількості головних акторів і характеру відносин між ними. Розглядають два основних типи такої конфігурації – біполярність і мультиполярність.

Ієрархія міжнародних акторів з точки зору воєнно-політичних, економічних, ресурсних, соціокультурних, ідеологічних та інших можливостей відображає їх фактичну нерівність впливу на міжнародну систему.

Гомогенний чи гетерогенний характер міжнародної системи відображає рівень узгодженості міжнародних акторів щодо тих чи інших принципів (наприклад, принципу політичної легітимності) чи цінностей (наприклад, ринкової економіки, плюралістичної демократії). Чим вищий рівень згоди, тим гомогенніша система. Разом з тим, чим гомогенніша система, тим більше в ній помірності й стабільності. У гомогенній системі держави можуть бути противниками, але не ворогами. І навпаки, гетерогенна система, що розривається ціннісним та ідеологічним антагонізмом, є хаотичною, нестабільною, конфліктною.

Ще однією структурною характеристикою міжнародної системи вважається її “режим”, тобто сукупність регулюючих міжнародні відносини формальних і неформальних принципів, норм, угод і процедур прийняття рішень. Це, наприклад, правила, що панують у міжнародних економічних обмінах, основою яких після 1945 року є ліберальна концепція, що дала життя таким міжнародним інститутам як МВФ, Світовий банк, ГАТТ тощо.

Закон рівноваги міжнародних систем, чи закон балансу сил, що дозволяє зберегти відносну стабільність міжнародної системи.

Питання про зміст законів функціонування і зміни міжнародних систем є дискусійним, хоча предмет таких дискусій, як правило, один і стосується порівняльних переваг біполярних і мультиполярних систем. Значна частина науковців розглядає біполярну систему як таку, що містить у собі тенденцію до нестабільності, оскільки вона заснована на взаємному залякуванні й протиставлені інтересів, що спонукає протилежні сторони до жорстких дій по відношенню один до одного. Інша - вважає, що мультиполярна система містить деякі ризики: поширення ядерної зброї, розв’язання конфліктів між дрібними міжнародними акторами, неможливість передбачення наслідків, до яких можуть призвести зміни в союзах між великими державами. Проте ризики біполярної системи небезпечніші, тому що характеризуються прагненням обох сторін до світової експансії і припускають постійну боротьбу між двома блоками – чи то за збереження своїх позицій, чи то за перерозподіл світу.

Стосовно трансформації міжнародної системи, то основним її законом вважається закон кореляції між полярністю і стабільністю. Наприклад, нестабільний характер гнучкої біполярної системи. Якщо вона заснована на ієрархічних блоках, то еволюціонує до мультиполярної системи, а якщо тяжіє до ієрархії обох блоків, то існує тенденція її трансформації чи то в жорстку біполярну, чи то в ієрархічну міжнародну систему. У гнучкій біполярній системі існують ризики приєднання тих, що не приєдналися; підпорядкування одного блоку іншому; тотальної війни, що призведе до ієрархічної системи чи до анархії. Внутрішньоблокові дисфункції в біполярній системі придушені, зате загострюються міжблокові протиріччя. Основна умова її стабільності – рівновага сили. Якщо ж з’являється третій блок, то це призводить до серйозного розбалансування і ризику системи.