Розділ I методологічні засади теорії національної безпеки

1.1. Безпека – запорука розвитку особи, суспільства та держави

У наукових дослідженнях дотримання точної термінології, що вживається на єдиній основі та має загальний характер, є строго обов’язковою вимогою. Тому в запропонованій системі термінів і понять зроблено спробу критично осмислити термінологію, що стосується проблем безпеки, наведену в різних літературних джерелах. Ці терміни розглядались головним чином у роботах міждисциплінарного і загальногосподарського характеру. Наведена термінологія містить також низку термінів і понять, що застосовуються в суміжних з безпекою галузях діяльності і безпосередньо стосуються проблеми.

Розгляд даної проблеми доречно розпочати зі з’ясування змісту тих ключових понять, що пов’язані з безпекою і склалися в різних науках [6].

З лінгвістичної точки зору безпека – це відсутність небезпеки, збереження, надійність. Саме так її визначає В. Даль у „Словаре русского языка”. С. Ожёгов пропонує подібне визначення: «Безпека – стан, при якому відсутня загроза кому-, чому-небудь».

В «Энциклопедическом словаре» Брокгауза та Ефрона, виданому 1891 р., безпека (особиста та майнова) розглядається як найголовніша запорука людського розвитку. У ній автори словника вбачають причину появи та сенс існування держави. Безпека створюється відвертанням небезпек, які можуть загрожувати як окремим громадянам, так і суспільству та державі в цілому. Досягається безпека здійсненням низки заходів. Іншими словами, під безпекою в даному випадку розуміється мета, на досягнення якої спрямована діяльність держави.

Енциклопедія «Британника» пропонує розглядати безпеку як систему (security and protection system), під якою розуміють різноманітні засоби та способи захисту людей та майна від усіляких загроз.

Французький «Словарь международных отношений», виданий під керівництвом П. Шагню 1998 р., визначає безпеку як стан захищеності. Підкреслюється, що це багатоаспектне явище, яке передбачає перманентність дій відповідних установ і захист населення.

Фанк і Уегноллс, автори словника англійської мови „Новий стандарт”, пропонують декілька значень поняття „безпека”:

по-перше, безпека – це стан або умова спокою, міцності, надійності, а також свобода від безпеки чи ризику;

по-друге, під безпекою розуміється той, хто або що забезпечує охорону і захист.

Слід зазначити, що в даному випадку під безпекою розуміється як стан спокійного, надійного існування, так і заходи (умови), що його забезпечують. Крім того, безпека може розглядатись і як мінімальний рівень ризиків та небезпек.

У широкому, філософському, розумінні безпека трактується як надійність існування соціального об’єкта (системи).

З погляду політології безпека – це стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави від внутрішніх і зовнішніх загроз.

В геополітиці безпека розглядається як:

• стан захищеності від викликів, ризиків, небезпек і загроз;

• стан сталого існування (розвитку) об’єкта, за якого ймовірність небажаних змін будь-яких параметрів (характеристик) його життєдіяльності є незначною.

Таким чином, у геополітиці під безпекою розуміється як стан захищеності об’єкта, так і ступінь захищеності життєво важливих цінностей та інтересів соціуму від різних загроз.

З погляду соціології під безпекою розуміється стан, коли народ (держава) може суверенно, без втручання і тиску ззовні, вільно вибирати і здійснювати свою стратегію соціального, економічного і політичного розвитку. Саме так її визначає “Соціологічний енциклопедичний словник”.

Воєнна наука також не залишилась осторонь від дослідження цієї проблеми. У „Кратком словаре специальных терминов для руководящего состава Вооруженных сил Российской Федерации”, виданому у 1994 р., є визначення поняття «безпека держави національна». Безпека – це „состояние, при котором обеспечивается защита жизненно важных интересов государства и гражданского общества в экономической, политической, военной, экологической, гуманитарной и других областях”.

У збірнику „Международная безопасность и обороноспособность государства” дано таке визначення: „Безопасность – состояние защищенности личности, общества, государства от противоправных посягательств на их интересы”.

В «Словаре военных и специальных терминов» Міністерства оборони США під безпекою (security) пропонується розуміти умови, які є результатом здійснення оборонних (захисних) заходів і зміцнюють невразливість держави від ворожих актів або інших видів зовнішнього втручання, що досягається наступним: військовою чи оборонною перевагою над будь-якою іноземною державою або групою держав; сприятливими позиціями на міжнародній арені; воєнним потенціалом, який здатний успішно протистояти ворожим або руйнівним діям ззовні чи зсередини; відкрито чи таємно. Тобто, на думку американських військових, безпека – стан невразливості держави від загроз, який досягається у спосіб здійснення низки заходів, головним чином активного силового характеру.

Наведене далі тлумачення терміну „безпека” у світовій науковій літературі є практично канонізованим [11; 15; 33; 41].

Безпека – стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства й держави в різних сферах життєдіяльності, а також довкілля від внутрішніх і зовнішніх загроз.

Тому під терміном “безпека” у першу чергу розуміють такий стан суспільства та держави, коли забезпечується захист кожної людини, яка проживає на території даної держави, її прав і громадянських свобод, а також надійність існування та сталий розвиток держави, захист її основних цінностей, матеріальних і духовних джерел життєдіяльності, конституційного ладу й державного суверенітету, незалежності й територіальної цілісності від внутрішніх і зовнішніх загроз.

Небезпека відображає можливість виникнення умов соціального, технічного, природного характеру, за наявності яких можуть відбутися несприятливі події та процеси (наприклад, природні катастрофи або лиха, аварії на промислових підприємствах, економічні або соціальні кризи тощо).

Отже, небезпека – це постійно присутня в оточуючому середовищі ситуація, що за певних умов може призвести до реалізації небажаної події, з якою пов’язана низка небезпечних для людини, суспільства, держави та довкілля факторів.

Мовою математики можна сказати: коли „безпека” вимірюється на відрізку [0 - 1] (або у відсотках від 0 до 100), у точці 0 вона дорівнюватиме нулю. У точці 1 вона дорівнюватиме одиниці або 100%. Тобто в цьому разі „безпека” характеризує стан, за якого відсутні загрози, і означає стан повної захищеності. Із цього випливає, що „безпека” є крайнім значенням категорії небезпеки, коли остання дорівнює нулю.

Таким чином, з точки зору предмета нашого дослідження „безпека” і „небезпека” – це не антоніми, а взаємопов’язані та самостійні категорії, що характеризують суспільний розвиток.

Другою за важливістю категорією теорії безпеки є поняття «загроза». Попри всю теоретичну та практичну важливість цієї категорії в науковій літературі досі не розроблено єдиного підходу до визначення цього поняття. Часто його підміняють поняттям «виклик» і розглядають як першу, початкову стадію зародження загрози.

Виклик - це прагнення однієї держави, групи держав до протидії іншій державі, групі держав у реалізації своїх національних інтересів. У сфері національної безпеки виклик - це те, що спонукає до змагання, суперечки, боротьби.

Аналіз й оцінка загроз, розробка на основі концептуальних принципів комплексу заходів, спрямованих на прогнозування й відвернення загроз, є головним призначенням системи забезпечення національної безпеки [18; 24].

Загроза – можливість чи неминучість виникнення соціальних, природних або техногенних явищ із прогнозованими, але неконтрольованими небажаними подіями, що можуть статись у певний момент часу в межах даної території, спричинити смерть людей і завдати шкоди їхньому здоров’ю, призвести до матеріальних і фінансових збитків, погіршити стан довкілля тощо.

Таким чином, з одного боку, загроза - це сукупність умов і факторів, що створюють небезпеку життєво важливим інтересам людини, суспільства й держави та стану навколишнього середовища. З іншого боку, загроза відображає якнайтісніший взаємозв’язок між життєво важливими інтересами людини, суспільства й держави.

Джерела загроз

Джерела загроз природного характеру. Екологічні катастрофи виникають у вигляді локальних або планетарних дисфункцій біосфери під впливом соціуму на середовище його проживання, а також за рахунок використання та споживання природно-ресурсного потенціалу Землі. Зростаючий тиск людини на природу унеможливлює відновлювальні функції біосфери, руйнує основні харчові ланцюги та біогеохімічні цикли. І, врешті-решт, викликає локальні екологічні катастрофи, що створюють умови для глобальної катастрофи.

Природні катастрофи виникають під впливом стихійних сил природи. Аналіз даних за останнє століття свідчить про те, що кількість і масштаби природних катастроф закономірно зростають. Так, до стратегічних природних ризиків відносять такі, що пов’язані з розвитком небезпечних природних явищ (землетруси, повені, урагани, смерчі, буревії та шторми, виверження вулканів, провали та опускання поверхні Землі, аномальні температури, лісові пожежі, зсуви, снігові лавини тощо).

Джерела загроз техногенного характеру. Техногенні (технологічні) катастрофи також можуть мати соціальне походження, адже технічні системи створені та керуються людьми. Енергетичні, ядерні, транспортні й інші аварії та катастрофи виникають через порушення взаємодії елементів людино-машинних систем. У таких катастрофах з розвитком техніки величезну роль відіграє людський чинник (прийняття необґрунтованих рішень на всіх рівнях, інженерні помилки, прорахунки персоналу, неефективна допомога рятувальних служб). Зростання розмірів і потужності технічних систем при аваріях призводить до збільшення масштабів людських, матеріальних та екологічних втрат.

За ступенем потенційної небезпеки стосовно катастроф як глобального, так і об’єктового масштабів техногенної сфери цивільного та оборонного комплексів розглядають об’єкти ядерної, хімічної, металургійної та гірничої промисловості, унікальні інженерні споруди (греблі, естакади, нафто- і газосховища), транспортні системи (аерокосмічні, надводні та підводні, наземні), магістральні нафто-, газо- та продуктопроводи. До них також відносять небезпечні об’єкти оборонного комплексу. Аварії та катастрофи на зазначених об’єктах можуть ініціюватися небезпечними природними явищами – землетрусами, буревіями, штормами тощо.

Аварія на Чорнобильській АЕС переконливо довела, що безпека техногенної сфери України має важливе значення. При цьому дедалі нагальнішою стає потреба включення ризиків техногенної сфери в систему стратегічних ризиків України.

Джерела загроз соціального характеру. Соціальні катастрофи викликані непродуманою або свідомою людською діяльністю, спрямованою на руйнування соціальних цінностей і державних систем, зміну соціально-політичного устрою, знищення народів, країн, політичних союзів, цивілізацій. Такі катастрофи призводять до величезних людських втрат, деградації демократичної і соціальної структури суспільства, руйнування духовних підвалин життя і виявляються у війнах, конфронтаційних протиборствах, бунтах, революціях, контрреволюційних переворотах. Вони цілком детерміновані соціальними (економічними, політичними, психологічними та іншими) чинниками.

Важливу роль у практичній діяльності для досягнення необхідного рівня безпеки відіграє її класифікація на окремі види відповідно до певних критеріїв [24; 26].

Класифікація безпеки згідно з джерелами загроз

Зовнішня безпека – захищеність національних інтересів, національних цінностей, багатства, способу життя від загроз, що походять ззовні. Зовнішня безпека може бути порушена як воєнними, так і іншими способами, наприклад: незаконним ввезенням і вивезенням через кордон сировини, ресурсів, продукції, валюти, художніх та інших цінностей; здійсненням економічної та інших видів розвідувальної діяльності; поширенням неправдивої інформації, культурною експансією тощо.

Сучасними способами забезпечення зовнішньої безпеки є визнання пріоритетності принципу міжнародної колективної безпеки та забезпечення активної зовнішньополітичної й іншої діяльності, в тому числі й воєнної у разі необхідності захисту національних інтересів на міжнародній арені.

Внутрішня безпека – захищеність особи, суспільства й держави від внутрішніх і зовнішніх загроз їх безпечному функціонуванню та сталому розвитку. Внутрішня безпека держави спрямовується на забезпечення стабільного розвитку найважливіших сфер життєдіяльності й задоволення інтересів особи та суспільства, що досягається за рахунок ефективної внутрішньої політики держави.

Основою такого поділу є територіальні кордони між державами. Нині, в умовах глобалізації, грань між внутрішньою та зовнішньою безпекою є нечіткою, розмитою, а багато загроз, а саме: міжнародний тероризм, наркобізнес, екологічні та природні катастрофи мають не одне джерело. З практичного погляду такий поділ є досить корисним, оскільки він наголошує на тому, що забезпечення внутрішньої безпеки потребує зовсім інших методів і способів, ніж забезпечення зовнішньої безпеки.

Сучасний розвиток України характеризується тим, що основними загрозами її національній безпеці є внутрішні.

Класифікація безпеки відповідно до масштабу загроз

Нині багато проблем безпеки неможливо вирішити на національному рівні, тому необхідно об’єднувати зусилля всіх країн світу заради опрацювання спільних заходів, спрямованих на збереження й безпечний розвиток людства. Саме тому все більше вчених і практиків розглядає безпеку як складну багаторівневу систему, із сукупністю зв’язків і відносин, що характеризують такий стан соціального об’єкта, при якому забезпечується його стабільне існування, задоволення і реалізація життєвих потреб, здатність до ефективного запобігання внутрішніх і зовнішніх загроз, саморозвитку і прогресу. Відповідно до масштабу загроз розглядають глобальну, міжнародну, національну, регіональну внутрішню та локальну (об’єктову) безпеку.

Глобальна безпека – це захищеність системи взаємовідносин усієї світової спільноти від загроз дестабілізації ситуації, криз, збройних конфліктів і війн.

Кожна з глобальних проблем може спричинити світову катастрофу, тому від їх розв’язання залежить створення планетарної системи безпеки. Знання існуючих загроз, а також прогноз таких, що можуть швидко виникнути, дають можливість людству розробити та прийняти низку запобіжних заходів щодо їх відвертання та пом’якшення наслідків у разі, якщо вони все ж стануться.

Міжнародна безпека – це захищеність системи взаємовідносин країн окремого регіону від загроз дестабілізації ситуації, криз, збройних конфліктів і війн регіонального масштабу.

Близькою до міжнародної безпеки є поняття колективної безпеки. Це захищеність інтересів групи (союзу) держав від зовнішніх загроз, що гарантуються взаємодопомогою, співробітництвом у військовій сфері й колективними спільними діями для запобігання та відвернення агресії.

Міжнародна безпека заснована на дотриманні всіма країнами загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, що не допускають вирішення суперечливих і конфліктних питань за допомогою сили або загрози застосування сили. Найважливішими принципами міжнародної безпеки є принцип рівності й рівної безпеки між країнами, а також принцип незавдавання збитків безпеці іншим країнам у їхніх взаєминах.

Національна безпека – це захищеність життєво важливих інтересів особи, суспільства, держави в різних сферах життєдіяльності від внутрішніх і зовнішніх загроз, що забезпечує сталий і поступальний розвиток країни.

Національна безпека – вельми складна багаторівнева функціональна система, в якій здійснюється постійна взаємодія й протиборство між внутрішніми і зовнішніми загрозами й життєво важливими інтересами особи, суспільства та держави. За такої взаємодії й протиборства на інтереси й загрози постійно впливають інші елементи системи національної безпеки: фактори внутрішнього й зовнішнього оточуючого середовища та дій управлінського середовища. Цільовою функцією цієї системи є ступінь захищеності даних інтересів від загроз.

Головними об’єктами національної безпеки є:

● особа – її права й свободи;

● суспільство – його матеріальні й духовні цінності;

● держава – її конституційний лад, суверенітет і територіальна цілісність.

Головним суб’єктом національної безпеки є держава, яка здійснює функції в цій сфері за допомогою органів законодавчої, виконавчої й судової влади.

Наведене вище визначення терміна «безпека» містить поняття особистості, а не просто людини. І це цілком зрозуміло, адже йдеться про людину як соціальний суб’єкт.

Особистість – це окрема людина з її специфічними особливостями й усталеною системою соціально значимих рис.

Суспільство – це сукупність особистостей зі всією множиною їхніх суспільних відносин.

Громадяни, громадські й інші організації та об’єднання також є суб’єктами безпеки. Вони наділені правами й обов’язками щодо участі в забезпеченні безпеки відповідно до чинного законодавства своєї держави.

Регіональна внутрішня безпека - це такий стан захищеності регіону, коли він може протистояти дестабілізуючим впливам зовнішніх і внутрішніх загроз, а також його функціонування не створює загроз як самому регіону, так і елементам оточуючого його середовища, в тому числі й самій державі.

Безпека кожного регіону та всіх регіонів держави покликана забезпечити безпеку країни в цілому. При цьому економічні успіхи, поліпшення рівня життя людей, правові заходи, задоволення духовних і культурних потреб усіх національних груп, які проживають у даному регіоні, мають звести нанівець сепаратистські тенденції та забезпечити єдність країни.

Локальна (об’єктова) безпека – це система заходів, спрямованих на відвертання загроз і гарантування безпеки об’єктів, забезпечення їх сталого функціонування, а також спрямованих на захист інтересів організацій від протиправних дій, охорону життя і здоров’я персоналу, запобігання крадіжок фінансів і матеріальних цінностей, витік і несанкціонований доступ до службової інформації, порушення роботи технічних засобів забезпечення виробничої діяльності, включаючи засоби інформації тощо.

Класифікація безпеки відповідно до об’єктів захисту

Безпека особи – стан захищеності умов особи, що забезпечують реалізацію її прав і свобод, можливості саморозвитку. Особа, її права та свободи відносяться до основних об’єктів і суб’єктів національної безпеки. Таким чином, безпека особи полягає у формуванні комплексу правових і моральних норм, суспільних інститутів і громадських організацій, які дають змогу розвивати й реалізовувати соціально значимі здібності та потреби без протидій з боку держави та суспільства. Безпека особи залежить від політичної системи, державного устрою й управління, стану економіки, духовного потенціалу держави.

До комплексу умов, що забезпечує безпеку особи, відносяться:

• пріоритет інтересів і цінностей особи перед груповими, етнічними, державними й іншими інтересами;

• соціально орієнтована економіка;

• сприятливий стан навколишнього середовища;

• високий рівень морального та фізичного здоров’я населення;

• реальна рівність усіх громадян при реалізації конституційних прав;

• наявність законодавчої бази, що гарантує захищеність прав громадян, а також їхнє життя від злочинних посягань та інших неправових учинків.

Безпека суспільства – стан захищеності життєво важливих інтересів суспільства, які дають змогу реалізувати права та свободи всіх груп населення, протидіяти розколу суспільства (в тому числі й з боку держави).

До цих умов відносяться:

• наявність у громадян суспільства стійкої ціннісної орієнтації;

• відсутність протиріч політичного, економічного, соціального,

національного (етнічного), психологічного тощо характеру між структурними елементами суспільства;

• наявність політичних, економічних, соціальних, виробничих структурних елементів суспільства, здатних забезпечити його саморозвиток і стабільність;

• низький рівень криміналізації суспільства та сфер господарської діяльності.

Безпека суспільства передбачає наявність суспільних інститутів, громадських організацій, правових норм, розвинутих форм суспільної свідомості, що гарантують реалізацію та захист цих умов.

Безпека держави – це захищеність її конституційного ладу, суверенітету й територіальної цілісності. Вона залежить від наступних факторів:

• здатності адекватно реагувати на зміну геополітичної обстановки, виникнення внутрішніх і зовнішніх загроз національній безпеці;

• рівня економічного, воєнно-економічного, воєнного, науково-технічного, демографічного, трудового, морального, інтелектуального й інших потенціалів держави;

• ступеня стійкості політичного ладу й організаційної структури держави, їх правової, економічної, кредитно-фінансової, податкової та інших систем;

• ступеня зовнішньополітичної, економічної, фінансової та технологічної незалежності держави;

• ефективності системи державного регулювання зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної політики.

Безпека держави досягається за рахунок наявності ефективного державного механізму управління та координації діяльності політичних сил, а також дієвих інститутів їхнього захисту.

Класифікація безпеки за сферами громадського життя та людської діяльності

Політична безпека передбачає захищеність політичної системи суспільства від зовнішніх і внутрішніх загроз, забезпечення політичного суверенітету в межах системи міжнародних відносин, спроможності нації та створених нею державних інститутів самостійно вирішувати питання державного устрою та незалежно здійснювати внутрішню і зовнішню політику, а також зберігати конституційний лад, політичну стабільність, засновану на балансі інтересів особи, суспільства й держави.

Економічна безпека – захищеність економіки держави від зовнішніх і внутрішніх загроз, коли забезпечується можливість і здатність створення соціально-економічних умов стабільного функціонування та розвитку особи, суспільства й держави. Економічна безпека є основою, системоутворюючою складовою національної безпеки. Вона проявляє себе і в інших сферах національної безпеки.

Економічна безпека передбачає наявність умов для розв’язання основних соціально-економічних проблем, задоволення в необхідних розмірах життєвих потреб громадян, суспільства й держави, відвернення економічного й фінансового тиску ззовні, дій деструктивних сил всередині держави, а також для матеріально-технічного забезпечення Збройних Сил у необхідних обсягах для попередження й відвернення зовнішньої агресії, проведення воєнних операцій та ефективного функціонування економіки.

Воєнно-економічна безпека - та частина економічної безпеки, що безпосередньо пов’язана з вирішенням проблем забезпечення обороноздатності держави. В широкому розумінні воєнно-економічна безпека – це спроможність держави підтримувати свій воєнно-економічний потенціал на рівні, що забезпечує потреби Воєнної організації для захисту національних інтересів держави шляхом стримування агресії або її припинення.

У вузькому розумінні воєнно-економічна безпека – це забезпечення такого стану оборонного промислового комплексу, що гарантує його незалежне, стійке функціонування та розвиток в умовах економічного, технічного й технологічного протистояння, стабільне задоволення необхідних і достатніх воєнно-економічних потреб держави.

Воєнна безпека – це захищеність особи, суспільства й держави від воєнних загроз; стан, коли ймовірність виникнення війни зводиться до мінімуму внаслідок відсутності мотивів до застосування воєнної сили й умов, що визначають відновлення балансу сил, а також внаслідок здійснення заходів з відвертання воєнної загрози.

Воєнна безпека має внутрішній і зовнішній аспекти. Зовнішній аспект воєнної безпеки відображає спроможність стримувати воєнну силу ззовні або протистояти їй. Така спроможність передбачає наявність адекватних збройних сил, національної та колективної систем безпеки, воєнно-політичних союзів. Найдієвішим способом збереження та зміцнення воєнної безпеки є формування загальної та всеосяжної міжнародної безпеки на принципах рівноправності, однакової безпеки та взаємної співпраці всіх її учасників. Внутрішній аспект воєнної безпеки охоплює систему заходів, спрямованих на створення й підтримку готовності особи, суспільства й держави до попередження та відвернення воєнних загроз шляхом забезпечення стабільного функціонування Воєнної організації, здійснення мобілізаційної підготовки населення й економіки держави.

Соціальна безпека – це захищеність соціальної сфери суспільства й держави від загроз, здатних її зруйнувати або призвести до деградації. Об’єктами соціальної безпеки є люди, їхні законні інтереси (потреби), громади, відносини, системи соціалізації людини (освіта, виховання, соціально-культурні); інфраструктура життєзабезпечення (охорона здоров’я, торгівля, постачання тощо); спосіб життя. Соціальна складова національної безпеки тісно пов’язана з політичною, економічною, інформаційною, екологічною й іншими видами безпеки.

Інформаційна безпека – це захищеність інформаційного середовища особи, суспільства й держави від зловмисних і незловмисних загроз і впливів. При цьому під інформаційним середовищем розуміють сукупність інформаційних ресурсів, систем формування, поширення й використання інформації, інформаційної інфраструктури; в свою чергу під інформаційними ресурсами розуміють задокументовану в будь-якій формі інформацію, отриману в процесі життєдіяльності громадян, суспільства й держави.

Забезпечення інформаційної безпеки держави тісно пов’язане з вирішенням проблем політичної, економічної, соціальної та інших видів національної безпеки. При цьому щодо зовнішнього аспекту інформаційної безпеки знауна роль має відігравати взаємодія з інформаційними органами інших держав.

Екологічна безпека – це захищеність середовища існування людини, людської спільноти та біосфери взагалі, атмосфери, гідросфери, літосфери та ближнього космосу, видового складу тваринного та рослинного світу, а також природних ресурсів (енергетичних, мінеральних тощо) від зовнішніх і внутрішніх загроз.

Серед інших видів екологічна безпека є найбільш глобальною. Деякі з її проблем можна розв’язати в межах окремої держави, але в цілому екологічна безпека може бути досягнута лише за рахунок зусиль усієї світової спільноти. Нехтування екологічною цілісністю світу може завдати непоправимої шкоди біосфері та представляти зростаючу загрозу політичному, соціальному й економічному благополуччю, сталому розвиткові всіх народів. Намагання деяких держав забезпечити на своїй території екологічну безпеку за рахунок інших країн, зокрема у спосіб передачі їм екологічно шкідливих виробництв, захоронення відходів і хижацького використання природних ресурсів, знижує загальний рівень екологічної безпеки.

Суспільна безпека – це захищеність інтересів суспільства від зовнішніх і внутрішніх загроз. Суспільна безпека охоплює економічний і соціальний способи життя суспільства, суспільні надбання та власність, суспільні інститути й громадські організації, національні звичаї та традиції, середовище життєдіяльності, матеріальне багатство й духовні цінності.

До суспільної безпеки також відносяться ті суспільні відносини, що пов’язані з відверненням загроз життю та здоров’ю людей і їхньому майну. Вона органічно пов’язана з особистою безпекою громадян і суспільним порядком. У реальному житті підтримка суспільної безпеки з метою нейтралізації загроз усім громадянам держави або окремого регіону одночасно спрямована на забезпечення особистої безпеки кожного громадянина і слугує обов’язковою умовою збереження надійного суспільного порядку.

Енергетична безпека покликана захищати енергетичну систему держави від загрози дефіциту забезпечення споживачів економічно доступними паливно-енергетичними ресурсами сприятливої якості в умовах нормального функціонування, а також у випадку надзвичайних обставин, включаючи порушення стабільного паливо- та енергопостачання.

Енергетична безпека – бездефіцитне, гарантоване енергопостачання споживачів, що забезпечується системним прогнозуванням і відвертанням критичних ситуацій у системах паливо- й енергопостачання, своєчасним унеможливленням виникнення умов, що можуть призвести до утворення критичних ситуацій у цих системах, створенням і підтримкою умов надійного функціонування систем енергетики у разі виникнення аварійних ситуацій. Критичні ситуації у сфері енергетичної безпеки пов’язані з природними явищами (холод, повені, землетруси тощо), техногенними аваріями та катастрофами, з явищами загальноекономічного (руйнування інвестиційного процесу тощо) та соціально-політичного характеру (страйки, міжетнічні конфлікти тощо).

Продовольча безпека покликана забезпечити такий рівень сільськогосподарського виробництва, що дозволяє виробляти достатню кількість продукції, яка вчасно задовольняє споживчий попит на якісні продовольчі товари (не менше 75% внутрішнього споживчого ринку), ціни яких не перевищують імпортні аналоги. Також необхідно враховувати створення стратегічного запасу, поповнення насіннєвого фонду, використання на кормові потреби та інші сільськогосподарські цілі. При цьому економічний розвиток держави має перебувати на такому рівні, коли населення забезпечене прибутками у розмірі, визначеному державою як прожитковий мінімум, тобто забезпечити населенню купівельну спроможність, необхідну для участі в економічних процесах.

У широкому розумінні продовольча безпека означає рівень доступності продуктів харчування для основної частини населення держави для підтримки необхідного й достатнього способу життя. Вона є важливою складовою економічної безпеки.

Психологічна безпека має захищати особистість, суспільство й державу від негативних психологічних впливів.

Наслідки, можливості й сила впливу психологічних факторів на свідомість людей піднімає фактор психологічної безпеки в сучасних умовах на рівень загальнонаціональної проблеми. Забезпечення психологічної безпеки є новим напрямком діяльності держави.

Демографічна безпека – це захищеність життя та процесів природного безперервного відтворення людей. Демографічна безпека передбачає послідовне здійснення державою та суспільством соціально-економічних, політичних, правових, морально-психологічних й інших заходів, спрямованих на збереження й покращення здоров’я народу.

Демографічні процеси безпосередньо впливають на економічну безпеку об’єктів усіх рівнів, воєнну, соціальну, суспільну й інші види безпеки. Демографічні показники визначають чисельність економічно активного населення, що характеризує трудовий потенціал держави, загальні економічні можливості й потреби держави, чисельність чоловічого населення призовного віку. Тому демографічний аспект національної безпеки має розглядатись і як самостійна складова.

Генетична безпека – це захищеність генетичного здоров’я людей, спадкових ознак біологічних структур тваринного та рослинного світу від зловмисних і незловмисних шкідливих впливів, що можуть призвести до порушення або руйнування генетичної інформації.

Генетична безпека тісно пов’язана з екологічною, воєнною, соціальною й іншими видами національної безпеки. Забезпечення генетичної безпеки потребує комплексного підходу й консолідації зусиль усіх держав світу.

Технологічна безпека – це захищеність вітчизняного науково-технічного й технологічного потенціалу від несанкціонованого використання та впливу з метою руйнування, а також підтримки його на такому рівні, який забезпечує розвиток національної економіки при її технологічній незалежності.

Інтелектуальна безпека – це захищеність інтелектуального потенціалу особи, суспільства й держави. Стратегічний аспект інтелектуальної безпеки пов’язаний із створенням і підтримкою сприятливих умов для інтелектуального розвитку нації, включаючи прогрес науки, освіти й культури. З погляду юридичної науки інтелектуальна безпека передбачає захист авторського права, права на наукові відкриття, промислові зразки, товарні знаки тощо. Тому держава зобов’язана розглядати освіту, науку й культуру як один із головних факторів стратегічної достатності національної безпеки, тобто спроможність забезпечити свою інтелектуальну безпеку.

Техногенна безпека передбачає захищеність життєдіяльності населення, об’єктів економіки, систем державного управління, інших видів національного надбання й довкілля від техногенного впливу. Техногенна безпека досягається за рахунок процесів проектування, будівництва й експлуатації складних технічних систем із дотриманням вимог і норм їхньої безаварійної роботи й виконання екологічних вимог.

Радіаційна безпека – це захищеність людей, матеріальних засобів, об’єктів економіки й озброєння, довкілля від шкідливого впливу іонізуючого випромінювання, джерелами якого можуть бути: ядерні дослідження та вибухи в мирних цілях, прискорювачі елементарних часток, ядерні енергетичні установки та реактори, ядерна, радіологічна та пучкова зброя, сонячна радіація. Радіаційна безпека є важливою самостійною складовою екологічної безпеки.

Рис. 1.1. Загальна структура безпеки

Як видно з рисунку 1.1, усі наведені вище види національної безпеки тісно взаємопов’язані та взаємодоповнюють один одного. Так, воєнна безпека не може бути забезпеченою при слабкій і неефективній економіці, так само не може одночасно повною мірою забезпечуватися економічна і воєнна безпека в державі, яку роздирають соціальні конфлікти. Крім того, кожний із зазначених видів національної безпеки залежно від джерела загроз має зовнішній і внутрішній аспекти. Водночас необхідно враховувати те, що кожен з них покликаний захищати життєво важливі інтереси особи, суспільства й держави. Попри всі ці проблеми наведена класифікація має важливе значення для розробки та здійснення державної політики національної безпеки.