- •Затверджено Міністерством освіти і науки України (протокол засідання науково-методичної комісії Міністерства освіти і науки України
- •Розділ I методологічні засади теорії національної безпеки
- •1.1. Безпека – запорука розвитку особи, суспільства та держави
- •1.2. Загроза – родова ознака безпеки
- •Ризик - кількісна міра безпеки
- •Компоненти “оцінки ризику”
- •Компоненти “управління ризиком”
- •Контрольні запитання
- •Список використаних джерел
- •Розділ II оцінка рівня національної безпеки: система критеріїв і показників
- •2.1. Система показників безпеки
- •Розділ II оцінка рівня національної безпеки: система критеріїв і показників
- •2.1. Система показників безпеки
- •2.2. Критерії безпеки людини
- •2.3. Критерії безпеки суспільства
- •2.4. Критерії безпеки держави
- •Контрольні запитання
- •Список використаних джерел
- •Розділ III характер впливу зовнішніх і внутрішніх чинників на стан національної безпеки україни
- •3.1. Сучасні аспекти міжнародної безпеки
- •3.2. Сучасні аспекти внутрішньої безпеки
- •Контрольні запитання
- •Список використаних джерел
- •Розділ IV система національної безпеки україни
- •4.1. Аксіологічні залежності у сфері національної безпеки України
- •Цінності держави
- •Цінності держави
- •4.2. Пріоритетність національних інтересів України
- •Задоволена потреба не мотивує та коли певна потреба задоволена, поступово з’являється інша. Отже, люди завжди змушені задовольняти якусь потребу.
- •Мережа потреб багатьох людей дуже складна, з декількома потребами, що водночас впливають на поведінку;
- •Способів задоволення потреб вищого рівня існує більше, ніж нижчого.
- •4.3. Визначальна роль цілей у творенні державної політики національної безпеки
- •4.4. Загрози національній безпеці України
- •Контрольні запитання
- •Список використаних джерел
- •Розділ V система забезпечення національної безпеки україни
- •Державна політика забезпечення національної безпеки
- •5.2. Методи забезпечення національної безпеки
- •5.3. Cуб’єкти забезпечення національної безпеки України
- •5.4. Недержавна система забезпечення національної безпеки
- •Контрольні запитання
- •Список використаних джерел
- •Розділ VI закони та концепції реалізації державної політики національної безпеки
- •6.1. Закони безпечного розвитку довкілля, суспільства, держави та міжнародних систем
- •6.1.1. Закони розвитку екологічних систем
- •6.1.2. Закони розвитку соціальних систем
- •Закон вільних дій людей
- •Закон соціальних змін
- •Закони соціальної динаміки
- •Закони розташування та взаємодії соціальних систем у географічному просторі
- •Закон частоти міжнаціональних шлюбів
- •Закон соціальної дисгармонії
- •6.1.3. Закони розвитку держави
- •6.1.4. Закони функціонування і трансформації міжнародних систем
- •6.2. Сучасні концепції реалізації державної політики національної безпеки
- •6.2.1. Безпека людини: концепція “прийнятного ризику”
- •6.2.2. Безпека суспільства: концепція “суспільства ризику”
- •6.2.3. Безпека держави: концепція “сталого розвитку”
- •6.2.4. Безпека довкілля: концепція “біосфери-ноосфери”
- •Контрольні запитання
- •Список використаних джерел
- •Розділ VII cистемні методи дослідження стану національної безпеки
- •7.1. Аналіз державної політики національної безпеки
- •7.1.1. Структурування проблеми державної політики національної безпеки: методи оцінки загальної потуги держави
- •8.1.2. Прогнозування державної політики національної безпеки: методи аналізу майбутностей
- •Прогноз Тофлера [27]
- •Прогнози Національної Ради з розвідки сша [31] (Контури глобального майбутнього) Нові глобальні гравці
- •Вплив глобалізації
- •Нові виклики у сфері управління
- •Поширення небезпеки
- •Мутація міжнародного тероризму
- •Можливі варіанти майбутнього
- •Висновки для політики
- •Мінливий характер міжнародного тероризму [32] (Національна Рада з розвідки сша)
- •Зброя, тактика, цілі
- •Загострення внутрішніх конфліктів
- •Забезпечення розвитку африканських держав
- •Фактор зму
- •Криза системи міжнародних відносин
- •Постконфліктні ситуації як серйозний виклик
- •7.1.3. Рекомендації щодо державної політики національної безпеки: оцінки інтегрального показника надійності та ризику держави
- •7.1.4. Оцінювання процесу державної політики національної безпеки: метод двомірного діахронного аналізу
- •7.1.5. Моніторинг процесу державної політики національної безпеки: модель факторного аналізу
- •7.2. Прийняття рішень у сфері національної безпеки
- •Шкала відносної важливості [24].
- •Контрольні запитання
- •Список використаних джерел
- •Рекомендована література
- •Іменний покажчик
- •Предметний покажчик
Цінності держави
Цінності держави
Рис 4.1. Кількісні оцінки українських національних цінностей
(% від загальної кількості балів)
Насамперед слід зазначити, що головною рисою сучасних українських національних цінностей є відсутність серед них певних чітко окреслених і загальновизнаних цінностей. Це зумовлено перехідним етапом історії України. Адже проблема формування системи цінностей, як правило, виникає в періоди розпаду культурних традицій та ідеологічних засад суспільства.
Можливо, чіткої структури системи національних цінностей не має ні жодна нація чи соціальна група. Адже панівні в кожному окремому суспільстві цінності є результатом жорсткого суперництва й компромісу.
Водночас результати досліджень засвідчують, що український народ має свою систему національних цінностей, які можна умовно розділити на три групи:
ціннісне ядро системи національної безпеки (СНБУ), яке можна охарактеризувати як домінуючу в суспільній свідомості групу цінностей, що можуть інтегрувати спільноту в одне ціле. До них відносяться національна безпека, духовні надбання, добробут, система міжнародних зв’язків, патріотизм, соціальна справедливість (39, 6%);
структурна група цінностей СНБУ – це область найбільш інтенсивного прояву ціннісних конфліктів між особистостями та соціальними групами, а саме: матеріальні надбання, право приватної власності, державний суверенітет, право на свободу людини, природні ресурси, конституційний лад (34,4 %);
система цінностей формується і трансформується в процесі розвитку суспільства, але часові масштаби їх існування не співпадають з масштабами соціально-економічних, політичних та інших змін у суспільстві. Тому до периферійних цінностей СНБУ ми віднесли решту цінностей (26 %). Можливо, їх відмінною рисою є більша стабільність за рахунок рис, успадкованих від попередніх пластів національної культури.
Серед зазначених нами найважливіших цінностей національна безпека посідає перше місце (7,156%), випереджаючи духовні надбання, добробут, систему міжнародних зв’язків тощо. Можливо, це підтверджує той факт, що подібні показники ранжирування є суб’єктивними, але при оцінці пріоритетів цінностей ця система як складова теорії національної безпеки може існувати лише за умов, коли поняття буття розділяється на два елементи: реальність і цінність, як об’єкт різноманітних людських бажань і прагнень.
Це пояснюється тим, що за відсутності в українському суспільстві консенсусу щодо базових цінностей і цілей світ видається потенційно небезпечним. Окрім того, ситуація ускладнюється низьким рівнем довіри до владних структур. Захист може гарантувати тільки належність до “своїх”. Саме тому основоположною нормативною моделлю поведінки людини та суспільства в Україні є безпека та виживання.
Очевидно, що найпершим завданням влади має стати створення потужних стимулів для поліпшення системи базових показників безпеки людини, суспільства й держави. В такому разі ця цінність не тільки може суттєво впливати на специфіку суспільства, а й на національний спосіб життя, що є найбільш поширеними й усталеними формами індивідуальної та соціальної поведінки, життєвого устрою, звичаїв тощо.
Але, зважаючи на євроінтеграційні наміри нашого суспільства, треба зазначити, що поняття цінності в різних напрямках західної соціології характеризується соціальною суб’єктивністю, яка відрізняється від суб’єктивності індивідуальної. Воно не переходить за рамки суб’єктивності: світ цінностей оголошується позаособовим і надособовим. Людина лише пристосовується до наявної системи цінностей і залежно від цієї системи вона будує свою поведінку. Цінності задаються людині соціально. Звідси зрозуміле звертання до цінностей як до символів культури, її головних значень. Сама соціальна система визначається ієрархією і функціонуванням цінностей. Тобто цінності розглядаються як єдиний фактор соціалізації.
При цьому важливого значення набуває ціннісна орієнтація – це вибіркове відношення людини, суспільних груп до матеріальних і духовних цінностей, система установок, переконань, переваг, які виявляються в їхній поведінці.
Визначальною та найвищою цінністю для людини є вона сама та її життя. У Конституції України зазначено: “Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю”. Таким чином, особистість є базовим елементом усіх підсистем, які утворюють систему національної безпеки, а самозбереження, зміцнення та примноження національних цінностей є головною запорукою й одночасно гарантом стійкості цієї системи.
Цінність також є фундаментальною нормою, що дає змогу людині здійснити вибір позиції, вибрати лінію поведінки в життєво значущих ситуаціях. Видається, що українське суспільство нині наближається до якісної межі коли норма й патологія стали взаємозалежними та взаємопроникними. Відомий російський соціолог О. Яницький, описуючи такий стан, зазначає [30]: „Якщо диплом фіктивний, а довідка про стан здоров’я та роботу – „липова”, а сама робота і побут – „з подвійним дном”, то хто в такому випадку „Я”? Здоровий і хворий, справедливий і злодій, законослухняний громадянин і член кримінального угрупування – і це все одночасно? Людина не може довго жити подвійним життям, залишаючись цілеспрямованою особистістю. Настане час, коли ця двозначність проникне всередину людського „Я” та розколе його. Але такий стан не може тривати довго, коли йдеться про діяльні й активні особистості. В такому разі „сухим залишком” виявляється знову ж таки „беспредел”, але «беспредел» внутрішній, як відмова від нормальної трудової етики та загальновизнаних моральних норм”.
Методологічно соціологія базується на думці, що загрози та ризик є результатом еволюції суспільної системи, поступовим накопиченням нею негативних змін. Тому аналіз ризику й соціологічні дослідження наводять на думку, що українське суспільство відповідає всім ознакам “суспільства ризику” [2].
В Україні - це результат нашого радянського минулого, його “рудиментарний залишок”. Нинішній стан безпеки людини в Україні розвінчує головну ілюзію минулого сторіччя: достатньо спочатку створити “наддержаву”, підпорядкувавши цьому зусилля всього суспільства, а вже потім, залежно від волі політичного керівництва, гарантувати громадянам деякий обсяг їхніх природних прав і свобод, а також особисту безпеку.
Результати аксіологічних досліджень переконують, що основним лейтмотивом політики національної безпеки України має бути: “Від “суспільства ризику” - до громадянського суспільства”.
В інтересах соціальної стабільності офіційна система цінностей має максимально віддзеркалювати систему цінностей, яка встановлена в суспільстві [18; 19]. Для цього правове закріплення існуючих у суспільстві цінностей держава реалізує через включення відповідних норм у законодавчі акти, зокрема в Конституцію. Тим самим система національних цінностей отримує офіційний статус.
Як відомо, у вступній частині Конституції України викладені наші національні цінності . Серед них: затвердження прав і свобод людини та гідних умов її життя; зміцнення громадянського миру і злагоди на землі України; право на самовизначення; любов і повага до Батьківщини; суверенна державність України; стійкість її демократичних засад; благополуччя та процвітання держави; відповідальність за свою Вітчизну перед нинішнім і прийдешніми поколіннями.
Зміни геополітичної та історичної реальності внаслідок розпаду СРСР привели до пошуку нової об’єднуючої ідеї, нового історичного вибору, нової системи цінностей. Як зазначають різні дослідники, ринкових ідей, демократії, прав і свобод людини виявилося недостатньо. Вони втрачають свою привабливість і мобілізуючу силу. Без інтегруючої національної ідеї побудова незалежної, самостійної держави значно ускладнюється.
Тільки національні цінності можуть бути стійким фундаментом задля гармонізації інтересів людини, сприяння стабільності суспільства й сталого розвитку держави. Тому провідною ідеєю державної політики національної безпеки України має бути теза про необхідність активізації зусиль, спрямованих на політичну консолідацію громадян України на базі спільних національних інтересів та культурних цінностей, на збереження національної злагоди та миру, подолання існуючих суперечностей і досягнення належного рівня життя, який відповідатиме потребам і прагненням громадян країни.
Тому серед головних завдань державної політики національної безпеки України має бути розробка концептуальної ідеї існування демократичної незалежної держави, її сталого розвитку і процвітання української нації. При цьому подальше існування держави й нації має розглядатися крізь призму її ціннісного ядра, що може інтегрувати спільноту в одне ціле, а саме: національна безпека, духовні надбання, добробут, система міжнародних зв’язків, патріотизм і соціальна справедливість.
Політичне життя немислиме без політичної свідомості, отже, і її інтегративного елементу – ідеології. Мова може йти лише про рівень рефлексії, усвідомлення, відображення конкретною ідеологією об’єктивного стану та потреб соціального й політичного життя, а також про реалістичність запропонованої нею програми й ефективність намічених заходів. Намагання деяких дослідників протиставити ідеологію науковому знанню, розглядати її як систему суб’єктивних цінностей не є коректним. Ідеологія й справді не тотожна науковому пізнанню. Однак вона не зводиться й до системи цінностей.
Ідеологія – це інтегративне утворення, органічне поєднання системи знань і системи цінностей, тобто система науково обґрунтованих ціннісних орієнтирів (в ідеалі, звісно, оскільки на практиці до цього додаються об’єктивні похибки та свідома містифікація).
Ідеологія формує моральні світські цінності, нерідко на спільному з релігією фундаменті уявлень про світлі сторони людської духовної сутності [7; 11; 26]:
- правди і справедливості – основи авторитету індійських усних переказів
Вед;
- обов’язку, правди, мудрості – перших моральних принципів у Стародав-
ньому Єгипті;
- мудрості – канонізованої моральної норми громадян Вавилону і шанува-
льників Будди;
- добра, святості, чистоти і справедливості – нерозривної єдності мораль-
них принципів персів, які доповнили Авесту обов’язковими моральними нормами правди, справедливості, вірності, старанності і працелюбства та багатьма іншими;
- справедливості та поваги до людей – принципових моральних цінностей
спілкування фінікійців;
- благочестя, розсудливості, мудрості, мужності, справедливості – у ста-
родавніх греків;
- справедливості і любові – стародавніх заповідей ізраїльтян;
- любові – у християн;
- віри – корінної абсолютної цінності у магометан.
Ідеологія, заснована на цінностях просвіти суспільства, на відміну від релігії формувала і формує базові моральні цінності у вигляді деякого концептуального еталону якості вчинків людей, дій соціальної групи чи суспільства на більш короткий термін. Зміна такого морального еталону поведінки означає ідеологічну ломку суспільства з відповідними соціально-економічними потрясіннями, ідеологічним розколом і розпадом суспільства на нерідко ворогуючі між собою частини.
Розуміння ідеології поділу суспільства дозволило класикам державного будівництва Римської імперії, заснованої на політиці неперервного завоювання і заселення територій усіма доступними засобами, розробити політичний принцип поневолення норовливих народів,відомий і нині – «divide et impera» («поділяй і володарюй», реалізація якого в першу чергу передбачала ідеологічний розкол або відчуження від цілої частини населення, яке стало на шлях зради, розбіжності, ідеологічної смути. Моральні ідеологічні норми в Стародавньому Римі активно культивувались не лише у формі аморфних ідей, а й втілювались у вигляді храмів, статуй, вівтарів таких «сутностей», як мир, вірність, перемога, надія, свобода, удача, мужність, згода, благочесть.
Державна ідеологія залежить від форми правління. Так, монархії, зазвичай, відповідає культ особи, диктатурі – культ сили, олігархії – культ наживи, теократії – релігійний культ, охлократії – демагогія, аристократії – філософська етика, демократії – культ свободи і справедливості, республіці – культ ділової доцільності.
Вивчення феномену розробки національної ідеї та становлення національної свідомості в країнах Західної Європи у період Відродження в історико-культурному контексті Англії, Франції, Іспанії, Португалії, Італії, Німеччини, Греції дозволило виявити різні варіанти національної ідеології, особливості її формування та еволюції, канали її поширення в суспільстві й ту роль, яку національні ідеї відігравали на окремих етапах історії цих країн. Переконливо доведено, що взаємодія національної свідомості й національної ідеї з часом перетворюється з форми ідентифікації невеликих груп (а то й одиниць) у масову свідомість. А спроби тієї чи іншої соціальної спільноти нав’язати свою ідеологію всім іншим спільнотам - суспільству, державі, нації, всій людській спільноті приречені на невдачу або призводять до великих соціальних потрясінь.
Так, історія двадцятого століття була позначена двома страшними крайніми ідеологіями – нацизмом, який стверджував, що все є біологія, та комунізмом, який її практично нехтував. Очевидно, що тільки сповідування ліберально–демократичних цінностей дасть змогу уникнути обох цих крайностей і сформувати політику згідно з нормами, що склались історично та без зайвого втручання в природну поведінку.
