4.2. Пріоритетність національних інтересів України
Вся цілеспрямована людська діяльність заснована на потребах й інтересах, детермінованих певними станами особистості, що залежать від оточуючого середовища: матеріального, соціального, духовного.
Потреби – крайня необхідність чого-небудь для підтримки життєдіяльності та розвитку організму, особистості, соціальної групи, спільноти взагалі. На протилежному полюсі знаходяться бажання. Задоволення потреб – умова добробуту: задоволення бажань можливе, проте менш обов’язкове, а тому потребам властива нормативна перевага над бажаннями [25].
Згідно з теорією особистості й особистісного зростання А. Маслоу люди мають складний набір винятково сильних потреб, які можна організувати в ієрархію. Всім індивідуумам притаманні не лише фізіологічні, а й психологічні потреби. Останні, так само як і фізіологічні, повинні задовольнятися задля збереження фізичного і духовного здоров’я. До переліку психологічних належить також потреба безпеки. Порівняно з іншими потребами вона відіграє найважливішу роль у розумінні психологічного підґрунтя, сприйняття ризику.
Нижче наведені припущення, що лежать в основі моделі А. Маслоу:
Задоволена потреба не мотивує та коли певна потреба задоволена, поступово з’являється інша. Отже, люди завжди змушені задовольняти якусь потребу.
Мережа потреб багатьох людей дуже складна, з декількома потребами, що водночас впливають на поведінку;
Способів задоволення потреб вищого рівня існує більше, ніж нижчого.
При цьому у переліку основних потреб людини діє певна ієрархія пріоритетів, що включає п’ять рівнів потреб:
самоактуалізації (розвитку здібностей);
поваги (самоповагу, визнання);
любові та належності (сім’ї, дружби);
безпеки (стабільності, порядку);
фізіологічна (їжа, вода, сон тощо).
Рисунок 4.2 демонструє ці п’ять категорій, упорядкованих за принципом ієрархії Маслоу.
Рис. 4.2. Ієрархія потреб Маслоу
Фізіологічні потреби. П’ятий рівень відповідає примітивним (фізіологічним) потребам людини, які служать фундаментом для психологічних потреб. Потреби в їжі, воді, повітрі та житлі – все це фізіологічні потреби. Люди зосереджуються на задоволені цих потреб перед тим, як перейти до інших. Вони належать до найнижчого рівня в ієрархії Маслоу. Безпосередньо на цьому підґрунті перебуває нижчий рівень психологічних потреб, зайнятий потребою безпеки.
Потреби в безпеці. Потреба безпеки має власну внутрішню структуру: вона включає не лише забезпечення фізичної безпеки, а й досягнення почуття захищеності від фізичних та емоційних загроз. Почуття емоційної безпеки (комфорту) можна вважати близьким до почуття захищеності від хвороби. Потреба емоційної безпеки значною мірою визначає сприйняття ризику.
Потреби у спілкуванні. Це потреби в дружбі, любові та відчутті незалежності. Коли задоволені фізіологічні потреби та потреби в безпеці, з’являються потреби у спілкуванні. Менеджери повинні розуміти: якщо потреби у спілкуванні є первинним джерелом мотивації, то люди цінують свою роботу як можливість знаходження та встановлення теплих і дружніх міжособистісних стосунків.
Потреби у повазі. Особисте відчуття досягнення мети і власної вартості, а також визнання чи повага інших є прикладами потреб у повазі. Люди з такими потребами хочуть, щоб інші приймали їх такими, якими вони є, і вважали їх компетентними і здібними. Паралельно з цим виникають потреби більш високих рівнів. Високий рівень займає потреба самоактуалізації, котра є повною реалізацією талантів, здібностей, можливостей тощо.
Потреби в самоактуалізації є результатом їх задоволення. Люди, які її прагнуть, сприймають себе й інших і підвищують свої здібності при вирішенні проблем. Менеджери, які наголошують на самоактуалізації, можуть заохочувати працівників до організації виробничого процесу, до виконання спеціальних завдань, що потребують унікальних здібностей працівника, або надають їм свободу дій у плануванні та виконанні своєї роботи.
Маслоу наголошує, що тільки-но потреба задовольниться, вона відразу перестає бути мотивацією небезпеки. Але потреби не статичні. Для них суттєвими є чинники часу і зовнішні обставини. Так, навіть якщо потреби безпеки вже задоволені, але виникла ситуація, котра ставить під загрозу безпеку, ці потреби знову активізуються як мотивації поведінки. Концепція Маслоу особливо важлива при вивченні ставлення людей до ризику, бо вона дає підґрунтя для розгляду дій індивідуумом ситуацій, пов’язаних із ризиком, коли такі чинники, як загроза смерті, болю, страждання не проявляються безпосередньо [5].
Потреби й інтереси – поняття не тотожні. Потреби виражають ставлення будь-якого суб’єкта життєдіяльності до необхідних умов свого існування, оскільки без задоволення низки базових потреб неможливе існування ні біологічного, ні соціального організму. Одначе не всяка потреба повною мірою може стати стимулом до того чи іншого виду життєдіяльності. Потреба, виражаючи взаємозв’язок між суб’єктом й умовами його життєдіяльності, проявляє себе в неусвідомлених потягах і досить усвідомлених мотивах поведінки. Істинною причиною та рушійною силою соціального розвитку є інтерес.
Інтереси – це усвідомлені потреби, сформовані суспільством, соціальними групами, особистостями.
Наукова класифікація інтересів дає змогу фіксувати закономірні зв’язки між різними типами інтересів і чітко визначити їхнє місце в загальній системі. Класифікація інтересів може здійснюватися відповідно до різних критеріїв:
ступеня загальності – індивідуальні (особисті), групові, корпоративні, суспільні (загальні), національні та загальнолюдські;
суб’єктів (носіїв інтересів) – особистості, суспільства, регіону, держави, коаліції держав, світової спільноти;
ступеня соціальної значущості – життєво важливі, важливі, мало важливі;
сфер життєдіяльності – економічної, зовнішньополітичної, воєнної, соціальної, інформаційної, екологічної тощо;
тривалості дії – постійні, довготривалі, короткотривалі;
характеру спрямованості - економічної, зовнішньополітичної, воєнної, соціальної, інформаційної, екологічної тощо;
характеру взаємодії – співпадаючі, як такі, що не співпадають, паралельні, конфронтаційні.
Широкий діапазон класифікації інтересів підкреслює той факт, що особа постійно прагне змінити свій соціальний статус. Це диктується не тільки намаганням поліпшити матеріальне благополуччя, а й самовдосконалитись, реалізувати самого себе в суспільстві. Щодо суспільства, то тут інтереси є причиною диференціації суспільства, як результат взаємодії всіх соціальних верств і груп зі всією множиною їхніх інтересів. Водночас, якщо звернути увагу на сучасні пріоритети України щодо інтересів різних суб’єктів, то вперше в її історії пріоритет віддається життєво важливим інтересам особи, потім суспільства і нарешті – держави.
Зовнішня політика будь-якої країни залежить від рівня соціально–економічного та суспільно-політичного розвитку, географічного розташування, її національно-історичних традицій, забезпечення територіальної цілісності, суверенітету й національної безпеки. Вони фокусуються в концепції національного інтересу.
В одній із перших робіт, присвячених національним інтересам України, її
автори [15] визначають національні інтереси як реальну причину дій нації й держави, цілеспрямованих на своє виживання, функціонування й розвиток, сукупність національних цілей і базових цінностей, які відіграють важливу роль у стратегії й тактиці в галузі національної безпеки.
Іноді автори [3] розглядаючи фундаментальні національні інтереси та життєво важливі національні інтереси не пропонують відповідних критеріїв їх класифікації.
Дехто пропонує класифікувати національні інтереси за: характером (коаліційні, національні); взаємністю (однобічні, взаємні); ступенем черговості (першочергові, інші); масштабом (глобальні, регіональні, локальні); ступенем важливості (життєво важливі, важливі, істотні); ступенем терміновості (постійні, довгострокові, середньострокові, поточні) [17].
Однак єдності поглядів на поняття “національний інтерес” серед учених немає [20]. Одні розглядають життєво важливі, важливі національні інтереси і просто національні інтереси. Інші – низку національних інтересів: окремо соціальні інтереси, національні інтереси в різних сферах національної безпеки, національні інтереси за характером, ступенем черговості, масштабом і ступенем терміновості тощо.
Попри всю різноманітність класифікацій інтересів, здійснений аналіз зарубіжних публікацій, що стосуються зазначеної проблеми, засвідчив, що більшість політологів класифікують їх згідно з категоріями, а також визначають ступінь їх важливості для того, щоб засвідчити пріоритетність або серйозність щодо даного національного інтересу.
Очевидно, що проблема визначення, класифікації національних інтересів за критерієм їхньої важливості й досі однозначно не вирішена, що негативно позначається на політиці національної безпеки. Як засвідчив аналіз публікацій, присвячених висвітленню даної проблеми, можливо, ця ситуація породжена такими основними причинами:
відсутністю розмежування співвідношення таких понять, як “національна
безпека” та “національні інтереси”;
категорія національних інтересів, як і теорія інтересу взагалі, тривалий час
не розглядалась і не вивчалася вітчизняною суспільною думкою. Саме це словосполучення якщо і застосовувалося в літературі, то головним чином для звичайної ідеологізованої критики зарубіжних поглядів на проблеми міждержавних відносин;
класифікація національних інтересів здійснювалася за відсутності чітких і
зрозумілих критеріїв ідентифікації їхньої важливості, що призвело до простого переліку абсолютно необґрунтованих і декларативних національних інтересів.
Враховуючи зазначене, автори розглядають національні інтереси як життєво важливі матеріальні, інтелектуальні та духовні цінності українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток.
За сутністю національні інтереси - це природні потреби такого стану суспільства, який забезпечує його нормальне існування і розвиток.
Визначення множини та оцінка важливості національних інтересів на практиці є досить складним завданням, яке в нинішніх умовах України набуває значної наукової та практичної ваги. Тому для оцінки відносної значимості національних інтересів авторами побудована спеціальна система критеріїв матриці пріоритетів, де кожний інтерес оцінювався за допомогою відповідних критеріїв, які одержували бали від 1 до 10. Зведені показники давали цифрові значення відносної значимості національних інтересів.
Отримані в такий спосіб експертні оцінки важливості національних інтересів України були класифіковані відповідно до груп інтересів, які розглянуті в методиці Військового коледжу США і поділяються на три рівні важливості та передбачають оцінку ступеня зацікавленості держави в конкретному питанні чи у кризовій ситуації [11].
Так, до першої групи національних інтересів – життєво важливих, недотримання яких негайно призведе до появи загрози національним інтересам, були віднесені:
|
Життєво важливий інтерес охоплює коло питань настільки важливих для добробуту нації, що її керівництво відмовляється йти на компроміс далі певної межі. Оскільки відсутність рішучих дій, спрямованих на зміну загрозливої ситуації, може призвести до серйозних втрат країною.
Другу групу національних інтересів – важливих, не дотримання яких може завдати збиток, котрий, зрештою, може вплинути на життєво важливі інтереси, становили:
|
Важливим є такий інтерес, котрий, незважаючи на свою вагомість, не має вирішального значення для добробуту країни. Важливі інтереси пов’язані з питаннями і тенденціями економічного, політичного та ідеологічного характеру, про них можна вести переговори з потенційним супротивником. У даному конкретному випадку політики, як правило, висновують, що доцільні переговори та компроміс, а не конфронтація, навіть тоді, коли результати незадовільні й не зовсім прийнятні для країни. Однак якщо ситуація загострюється настільки, що подальший компроміс для вирішення конфлікту виключається, питання набуває життєво важливого значення.
І, нарешті, остання, третя група національних інтересів – периферійні, недотримання яких може завдати збиток, що не може суттєво вплинути на життєво важливі інтереси. До них можна віднести:
|
Периферійні національні інтереси не впливають суттєво на добробут країни, хоча можуть завдати шкоди приватним інтересам громадян країни за кордоном.
Очевидно, що основу державної політики національної безпеки мають становити національні інтереси, засновані на національних цінностях. Виокремлені нами групи національних інтересів підтверджують попередні дослідження, де було показано, що українське суспільство відповідає всім ознакам «суспільства ризику». Тому не дивно, що найвагомішими життєво важливими національними інтересами України є інтереси виживання людей, суспільства та Української держави взагалі. Вони, крім захисту Вітчизни, охоплюють питання економіки, світового порядку, ідеології тощо.
З погляду міжнародних відносин, «виживання» означає збереження національної держави як носія і гаранта спільних цінностей, що характеризують спосіб життя даного народу. Однак, ураховуючи останні політичні події, можна дійти висновку, що сучасна Україна, на відміну від розвинених країн Заходу, й досі не сформувалася як повноцінна держава - нація зі своїми чітко окресленими національними інтересами, заснованими на національних цінностях, щодо яких склався би консенсус як усередині політичної еліти, так і переважної частини її громадян.
Інтересам властиві специфічні риси, які віддзеркалюють особливості розвитку суспільних відносин усередині соціальних систем різного рівня. В кожному з них утворюються свої підсистеми інтересів, які постійно взаємодіють між собою. Об’єктивний характер виникнення ієрархії таких підсистем формується передусім за рахунок розподілу праці у різних сферах життєдіяльності, кожна з яких характеризується своїми власними інтересами та різноманіттям форм власності. Це є причиною різного рівня життя окремих соціальних груп і, відповідно, специфічні їхні інтереси часто спричиняють виникнення конфліктних ситуацій між державою та суспільством, державою та окремими суспільними групами, державою й особистістю, окремими суспільними групами тощо.
Досить часто державні інтереси протиставляють національним і суспільним інтересам громадянського суспільства [7]. Визнаючи їх взаємозв’язок, вважають за доцільне розглядати їх у рамках дихотомії національний інтерес – державний інтерес; державний інтерес - суспільний інтерес. При цьому перші поєднуються з міжнародним оточенням, а другі – з особливостями внутрішньої ситуації в країні (у політичній, економічній, соціальній сферах тощо).
Все це може призвести до того, що більшість національних інтересів буде цілком ототожнюватися з державними інтересами, що не завжди відповідає дійсності, навіть у сфері зовнішньої політики. Як відомо, «ножиці» між національними інтересами, підґрунтя яких повинні становити життєво важливі інтереси особистості і суспільства, і державними інтересами, тобто інституціональними інтересами політичної влади суспільства, об’єктивно існують на різних етапах суспільного розвитку. Розбіжності між цими інтересами особливо наочно проявляються в періоди різноманітних соціальних конфліктів і потрясінь – йдеться про революції, громадянські війни, непопулярні акції держави типу афганської війни тощо [6].
Суспільні інтереси та національні інтереси не виключають одне одного. На суспільний інтерес значно впливає міжнародна ситуація, що склалася на даний час, особливо у період загострення міжнародних відносин. Разом з тим, на національні інтереси впливають такі внутрішні фактори, як ступінь соціальної стабільності та політичної єдності у країні.
Водночас ототожнення суспільних і національних інтересів може призвести до нехтування специфікою зовнішньої політики, її відносною самостійністю, внаслідок чого її зводять до внутрішньої політики держави. Протиставлення – до абсолютизації розбіжності інтересів держави і громадянського суспільства [29].
Світовою практикою визнано, що формування національних інтересів - суперечливий і тривалий процес, на який впливають геополітичні реалії, економічні, соціальні, етнічні, культурні та психологічні фактори, що переплавляються масовою свідомістю, коригуються певною системою цінностей і набувають форми у концепції національних інтересів [13].
Нині одним із найважливіших національних інтересів є приєднання України до світового процесу економічного розвитку (див. рис. 4.3), які безпосередньо пов’язані з процесами глобалізації і які наочно довели, що:
жодна країна світу не здатна досягти серйозного економічного зростання, в тому числі й добробуту населення, без залучення до світової економіки;
у структурі національного інтересу почали переважати намагання оволодіти передовими технологіями, що забезпечують сумісність із найсучаснішими засобами інформації, зв’язку і транспорту;
в ієрархії національних інтересів військовий фактор і пов’язані з ним стратегії (безпека та створення військово-політичних союзів тощо) переміщуються з першого місця, але не на останнє.
Очевидно, що нині існування держави-нації залежить не стільки від спроможності протистояти традиційним військовим загрозам (які ще рано не враховувати), скільки від готовності знаходити адекватні відповіді (створюючи для цього відповідні сили та засоби) на нові загрози та виклики економічного, технологічного, екологічного, демографічного й інформаційного характеру.
Зростання й інституціоналізація міжнаціональних і транснаціональних зв’язків у сферах виробництва (транснаціональні корпорації), фінансів (вільний рух капіталу), політики й управління (міжнародні органи, угоди, режими торгівлі й комунікацій), і, зрештою, громадянського суспільства (міжнародні недержавні організації й неформальні об’єднання) призводять до ослаблення ролі держави-нації. Випуск промислової продукції деякими транснаціональними гігантами вже дорівнює ВНП середньорозвинутої країни третього світу, сама ж корпорація при цьому базується незрозуміло де і в своїй діяльності керується не національним законодавством (країни своєї “прописки”), а інтересами бізнесу. Враховуючи те, що національні економіки слаборозвинутих країн можуть бути повністю прив’язані до однієї з таких корпорацій, їхній суверенітет стає заручником ділових чужинців. І на своїй політичній батьківщині ТНК не зазнають демократичного контролю. Бізнес-інтереси стають ідентичними національним.
Рис 4.3. Сумарна кількість балів національного інтересу
Для України реалізація національних інтересів, і передусім у сфері економіки, має супроводжуватися підтримкою національного виробника, експортними субсидіями, заміною імпортних товарів тощо, спрямованих на поглиблення зовнішньоекономічної незалежності разом із зміцненням конкурентоспроможного потенціалу країни. Все це було успішно використано Японією та іншими “тиграми” Азійсько-Тихоокеанського регіону. У спосіб від протекціонізму до агресивного, підтриманого державою експорту завершеної промислової продукції КНР домоглася таких торговельних успіхів, які 10-15 років потому було важко уявити, що нині дозволяє розглядати цю країну як імовірну супердержаву ХХІ сторіччя.
Разом з тим, захисту національних інтересів від зовнішніх і внутрішніх загроз, тобто національній безпеці, й надалі належатиме важливе місце в міжнародних відносинах. При реалізації концепції національних інтересів у політиці та стратегії національної безпеки важливого значення набуває проблема розмежування національних і стратегічних інтересів.
Деякі вчені вважають, що стратегічні інтереси є інтересами другого порядку. Вони тісно пов’язані з політичними, економічними та військовими засобами захисту країни від воєнної загрози, їх можна визначити залежно від географічного розташування, регіону, військової могутності, наявності чи відсутності ресурсів, науки, технології й техніки, а також завдань зі скорочення масштабів збитків у періоди війни. Іноді стратегічні інтереси можуть визначати національні інтереси, але не навпаки. Такий сценарій може призвести до перегляду цілей та переходу країни у стан, коли військова складова домінує. Приклад – колишній Радянський Союз, де саме стратегічні інтереси визначали головні напрямки внутрішньої та зовнішньої політики країни.
Безперечно, визначення власних національних інтересів – це найактуальніше завдання для державно-політичних інститутів. Держава як суб’єкт дії політики повинна не тільки визначати стратегічні інтереси. Вони мають бути авторитетними як для громадян цієї держави, так і для міжнародної спільноти. Стратегічні інтереси держави мають бути легітимними, тобто мати статус національних зовнішньополітичних доктрин, національної безпеки, реформування окремих сфер життя тощо), що досягається через схвалення вищим законодавчим органом.
Щодо авторитетності національних інтересів України, то їхня невизначеність створює умови для маніпулювання цією категорією: іноді спостерігається груба фальсифікація національних інтересів, підміна їх вузькопартійними, суб’єктивними, а часто й клановими інтересами окремих осіб і соціальних груп, хронічне бажання правлячої еліти репрезентувати власні корпоративні інтереси як життєво важливі національні інтереси.
Національні інтереси є фундаментальним поняттям політики й стратегії національної безпеки. Вони визначають цілі зовнішньої та внутрішньої політики будь-якої країни. Тому державна політика національної безпеки України має бути спрямована на політичну консолідацію громадян довкола спільних національних інтересів, заснованих на національних цінностях, на збереження національного миру, подолання існуючих суперечностей і досягнення належного рівня життя, який задовольняв би потреби та прагнення громадян країни. У політиці національної безпеки має робитися наголос на свідомому культурно-цивілізаційному виборі України, який засвідчує її євроінтеграційні прагнення та зорієнтованість на європейські демократичні цінності. Відстоювання національних інтересів має об’єднувати націю.
Високий рівень легітимності національних інтересів держави окреслює правовий простір для діяльності інституцій, які зобов’язані відстоювати ці інтереси, регулювати соціальні, економічні й політичні процеси в суспільстві.