Закон соціальної дисгармонії

Соціальна дисгармонія відображає відхилення від “норми” (загальноприйнятих соціальних стандартів), а також порушення пропорційності частин у будові й динаміці соціальних систем. У соціальних системах частка соціальної дисгармонії складає в середньому 6%.

Соціальні системи не унікальні, а підпорядковуються загальним системним закономірностям самоорганізації. В них зокрема, спостерігається пануюча перевага (94%) “правильності” в будові й динаміці. Закон соціальної дисгармонії дозволяє теоретично передбачити частку різних соціальних меншин, за якими зараз немає статистики або її збір ускладнений.

Закони негаусовості

В соціальних системах закон Гауса підтверджується досить рідко, що дає підстави класифікувати їх як негаусові.

6.1.3. Закони розвитку держави

Визначення суспільних законів дає змогу представляти розвиток людської спільноти як природний історичний процес, а наявність єдиних суспільних законів не заперечує своєрідність розвитку окремих держав і народів, які проходили подібні стадії розвитку.

Розглядають три таких закони [23].

Перший закон – неперервного прискорення соціального розвитку людини та суспільства як систем, що розвиваються.

Рівень соціального розвитку визначається рівнем розвитку потреб і інтересів людини та суспільства.

Другий закон визнає, що рівень розвитку потреб і інтересів людини та суспільства визначається станом культури, освіти та науки в ньому.

Третій закон зазначає, що стабільність і безпека соціального розвитку визначаються рівнем гармонічної збалансованості інтересів особистості, суспільства та держави.

Ефективна організація державного управління дає змогу об’єктивно прискорити процес розвитку країни в усіх сферах життєдіяльності та поліпшити рівень її національної безпеки.

Закон гомеостазу держави

Кожна організаційна система, в тому числі й держава, по-різному реагує на збурення, дестабілізуючі впливи як зовнішнього, так і внутрішнього середовища. Цей закон задає граничні умови існування держави, доцільної єдності цілісності, стабільності складу, її динамічну стійкість, що визначає стан рівноваги чи цілеспрямованого розвитку організаційної системи держави [21].

Механізм гомеостазу визначає умови безпечного існування людини, суспільства, екосистем, а також держави в цілому. Адже саме розуміння безпеки як стану захищеності життєво важливих інтересів людини, суспільства, держави, а також довкілля від різних загроз потребує визначення допустимих величин негативних впливів на об’єкти безпеки, які б не призвели до їх загибелі чи деградації. Без знань межі безпечних умов життєдіяльності неможливим є захист життєво важливих інтересів об’єктів безпеки.

З огляду на викладене національну безпеку держави необхідно розглядати як явище, що тотожне гомеостазу системи. Під останнім прийнято розуміти такий тип динамічної стійкості складних саморегулюючих систем, суть якого полягає в підтримці найважливіших для збереження системи параметрів у допустимих межах [14].

Закон геополітичного атрактора

Правомірно припустити, що згідно із законом збереження енергії частина вивільненої енергії в природі перетворюється в біохімічну форму живої речовини Землі. Ця біохімічна енергія, точніше надлишок енергії, й обумовлює “пасіонарність” людей і соціальних громад у вигляді етносів і державних утворень, які є основною рушійною причиною соціальної динаміки.

Закон геополітичного атрактора можна сформулювати: “Соціальна система перебуває у спокої до моменту надання пасіонарного імпульсу, а геополітичними атракторами” (від атракція – тяжіння) пасіонарних імпульсів, що зумовлюють поведінку соціальних систем, є межі літосферних плит Землі”.

Геополітичний атрактор активної цивілізаційної діяльності і цивілізованого життя, що проходив уздовж меж літосферних плит Землі, визначив положення центрів виникнення і розвитку етносів, культур і цивілізацій. Уздовж цього геополітичного атрактора здійснювалися: первинні рухи етносів, шляхи великих переселень народів і шляхи великих географічних відкриттів, стрімке зростання у просторі світових імперій [21].