6.2.4. Безпека довкілля: концепція “біосфери-ноосфери”

Загроза існування суспільству, джерелом якої є природне середовище, ще донедавна не виокремлювалася. Вона традиційно розглядалася в межах воєнних загроз, спрямованих на підрив економіки, отримання за допомогою сили доступу до корисних копалин. Нова загроза національній безпеці з’явилася останніми десятиріччями. Йдеться про невоєнну, екологічну загрозу, що не передбачає розгляду традиційного аспекту захоплення чи оволодіння однією державою природними ресурсами іншої насильницьким способом.

Тому нині особливого значення в теорії безпеки набуває вчення В.І. Вернадського про біосферу й ноосферу. В цьому вченні фундаментально відображені його думки про те, що форми руху матерії й енергії нерозривно пов’язані з простором і часом і що вони значно впливають на корінні умови існування людства. В концепції “біосфери-ноосфери” йдеться про новий підхід до вивчення взаємодії між компонентами літосфери і біоти, включаючи безпеку людської спільноти. Тут питання взаємодії людини з природою та гарантій безпеки її існування вимагає докладного вивчення стану природного середовища, системного підходу [3; 7].

Ще Ф. Бекон звертав увагу на особливу роль, яку покликане відігравати наукове знання для розвитку взаємовідносин суспільства і природи. Він рахував, що знання законів природи дає змогу суспільству задовольняти свої життєво важливі потреби й інтереси. Ці міркування були докладно конкретизовані та розвинуті в концепції біосфери-ноосфери, що дістала широке визнання у ХХ ст. Поняття ноосфери було запропоноване французьким філософом, математиком і антропологом Е. Леруа, який запропонував називати ноосферою оболонку Землі, що включає людську спільноту разом з її індустрією, мовою та рештою атрибутів її розумової діяльності.

Згодом, спостерігаючи за наслідками численних змін у біосфері, французький геолог Тейяр-де-Шарден зробив висновок про перехід сьогодні біосфери до нового стану - ноосфери. У цьому стані могутньою геологічною силою є саме спільний вплив людського розуму й роботи, яку він направляє. Це збігається з часом заселення людиною планети, з періодом економічного об’єднання всього людства, коли, крім того, завдяки успіхам у техніці зв’язку наукова думка стає єдиним цілим.

Головною темою вчення про ноосферу стала тема єдності біосфери й людства. Вернадський у своїх роботах показує корені цієї єдності, розглядає значення організованості біосфери в розвитку людства. Це дає можливість зрозуміти місце й роль історичного розвитку людства в еволюції біосфери, закономірності переходу в ноосферу.

В основі вчення Вернадського про ноосферу лежить ідея про те, що людина не є самодостатньою живою істотою, яка існує за своїми законами, вона існує всередині природи і є її частиною. Ця єдність є наслідком функціональної нерозривності навколишнього середовища й людини. Цю нерозривність Вернадський намагався показати з погляду біогеохімії. Людство саме по собі є природним явищем і цілком закономірно, що біосфера може впливати не тільки на середовище життя, а й на спосіб мислення.

Однак і людина, у свою чергу, впливає на природу. І цей факт стає чимраз помітнішим. Це можна довести за допомогою того, що останнім часом помітно активізувалися планетарні геологічні сили. Через це процес еволюції переходить в область неживої природи. Помітно змінюються грунти, води й повітря. Виходить, що еволюція біологічних видів сама по собі стала геологічним процесом, тому що в процесі еволюції виникла нова геологічна сила. Можна зробити висновок про те, що геологічною силою є зовсім не Homo sapiens, а його розум, наукова думка соціального людства. У «Філософських думках натураліста» Вернадський писав про те, що в останні тисячоліття можна спостерігати інтенсивне зростання впливу однієї видової живої речовини - цивілізованого людства - на зміну біосфери. Саме під впливом людської праці й наукової думки біосфера стає ноосферою - набуває нового стану [30; 31].

Ми одночасно спостерігачі й виконавці повної зміни біосфери. Слід зазначити, що перетворення навколишнього середовища за допомогою наукової людської думки й організованої праці не є стихійним процесом. Корені цього лежать у самій природі й були закладені ще мільйони років тому природним процесом еволюції.

Тому можна зробити висновок, що висловлювання про самознищення людства, про катастрофу цивілізації не мають під собою вагомих підстав. Було б дуже дивним, якби наукова думка - породження природного геологічного процесу - суперечила б самому процесові. Ми стоїмо на порозі докорінних змін у навколишньому середовищі: біосфера за допомогою переробки науковою думкою переходить у новий еволюційний стан - ноосферу.

Заселяючи всі куточки нашої планети, спираючись на державно організовану наукову думку та на її породження - техніку, людина сформувала у біосфері нову біогенну силу, яка підтримує розмноження і подальше заселення різних частин біосфери. Людина нарешті реально побачила, що вона житель планети і може й повинна мислити і діяти в новому аспекті, не тільки в аспекті окремої особистості, родини або роду, держав або їхніх союзів, а й у планетарному аспекті. Усе це вона може робити тільки у сфері життя - у біосфері, у певній земній оболонці, з якою вона нерозривно, закономірно пов’язана, і піти з якої не може, її існування є її функцією. Вона знаходиться з нею постійно й так само постійно її змінює. Це дуже схоже на те, що вперше людство живе в умовах єдиного геологічного історичного процесу, який охоплює всю планету одночасно.

Вернадський багато разів підкреслював, що цивілізація не може обірватися або знищитися, тому що це велике природне явище, яке відповідає історично, вірніше, геологічно сформованій організованості біосфери. Вернадський був упевнений у неминучості виникнення ноосфери, яка можлива завдяки постійній еволюції біосфери й історичному розвиткові людства.