Розділ V система забезпечення національної безпеки україни

1. Державна політика забезпечення національної безпеки

Вперше визначення системи забезпечення національної безпеки згадується в Концепції (Основах державної політики) національної безпеки України (ст. 5).

Система забезпечення національної безпеки – це організована державою сукупність суб’єктів: державних органів, громадських організацій, посадових осіб та окремих громадян, об’єднаних цілями та завданнями щодо захисту національних інтересів, що здійснюють узгоджену діяльність у межах законодавства України.

Систему забезпечення національної безпеки складають як державні, так і недержавні інститути, які із застосуванням теоретико-методологічних, нормативно-правових, інформаційно-аналітичних, організаційно-управлінських, розвідувальних, контррозвідувальних, оперативно-розшукових, кадрових, науково-технічних та інших заходів забезпечують реалізацію національних інтересів України, добробут народу й ефективне функціонування самої системи забезпечення національної безпеки.

Національна безпека досягається у спосіб проведення виваженої політики забезпечення національної безпеки відповідно до прийнятих доктрин, стратегій, концепцій і програм у політичній, воєнній, економічній, соціальній, екологічній, науково-технологічній та інформаційній сферах. Очевидно, що ці поняття мають певні відмінності і їх необхідно розмежовувати.

Політика забезпечення національної безпеки – це діяльність політичного керівництва держави для визначення національних цілей, постановки принципових задач щодо захисту національних інтересів й опрацювання форм, методів і способів досягнення цих цілей.

Політика забезпечення національної безпеки має бути заснована на таких основних принципах:

• верховенство права;

• додержання балансу життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави;

• пріоритет національних інтересів;

• взаємна відповідальність особи, суспільства та держави для забезпечення безпеки;

• пріоритет конституційних прав і свобод людини і громадянина при здійсненні діяльності із забезпечення національної безпеки;

• законність;

• пріоритет мирних засобів у вирішенні конфліктів;

• інтеграція в міжнародні системи безпеки;

• адекватність заходів системи забезпечення національної безпеки реальним і потенційним загрозам;

• комплексне й достатнє використання сил і засобів;

• забезпечення системної цілісності.

Сили забезпечення національної безпеки створюються та розвиваються відповідно до чинного законодавства задля здійснення коротко- та довготермінових державних програм забезпечення національної безпеки. Вони включають: Збройні Сили, інші військові формування, воєнні формування та відомства, для яких законодавчо передбачена воєнна служба, а також структурні підрозділи, на які покладені функції забезпечення національної безпеки.

Засоби забезпечення національної безпеки – це множина всіх наявних у державі воєнних, політичних, економічних, правових та організаційних ресурсів, послідовне використання яких спрямовується на реалізацію державної політики національної безпеки.

Ресурси забезпечення національної безпеки - це воєнна потуга, дипломатичний, економічний і демографічний потенціали держави, об’єктивні особливості її географічного положення, стан довкілля та можливості надр, інтелектуальне багатство тощо.

Органи забезпечення національної безпеки – це система законодавчої, виконавчої та судової влад, які реалізують заходи політичного, правового, організаційного, економічного, воєнного й іншого характеру, спрямовані на забезпечення безпеки особи, суспільства та держави.

Головна ціль системи забезпечення національної безпеки – створення й підтримка необхідного рівня захищеності життєво важливих інтересів усіх об’єктів безпеки, який би гарантував сприятливі умови для безпечного розвитку особи та суспільства, а також сталого розвитку держави.

Ця ціль досягається за рахунок вирішення низки завдань:

• своєчасного прогнозування та виявлення зовнішніх і внутрішніх загроз національній безпеці України;

• забезпечення суверенітету й територіальної цілісності України, безпеки її кордонів;

• забезпечення на території України безпеки особи та громадянина, її конституційних прав і свобод;

• зміцнення правопорядку і збереження соціально-політичної стабільності суспільства;

• забезпечення повного дотримання законодавства України всіма громадянами, посадовими особами, державними органами, політичними партіями, громадськими та релігійними організаціями;

• підтримання на достатньо високому рівні військового потенціалу держави;

• виявлення, усунення й попередження причин і умов, що породжують злочинність;

• формування умов розвитку громадянського суспільства;

• забезпечення демократичних свобод;

• виконання державою функцій гаранта безпеки особи й суспільства, створення необхідної для цього правової бази та механізму її застосування;

• зміцнення системи правоохоронних органів і передусім структур, які протидіють тероризму, створення умов для їхньої ефективної діяльності;

• залучення державних органів у межах їхньої компетенції до діяльності щодо упередження протиправних дій;

• сприяння врегулюванню конфліктів, включаючи миротворчу діяльність під егідою ООН та інших міжнародних організацій;

• досягнення прогресу у сфері контролю над ядерною зброєю, підтримання стратегічної стабільності у світі на основі виконання державами своїх міжнародних зобов’язань у цій сфері;

• здійснення заходів щодо зміцнення довіри і стабільності, забезпечення міжнародного контролю за експортом товарів і технологій, а також надання послуг військового і подвійного призначення;

• адаптація існуючих угод з контролю над озброєннями та із роззброєння до нових умов міжнародних відносин, а також розробка за необхідності нових угод, у першу чергу щодо заходів зміцнення довіри і безпеки;

• розвиток міжнародного співробітництва в галузі боротьби з транснаціональною злочинністю і тероризмом;

• припинення діяльності транснаціональної організованої злочинності, а також незаконної міграції;

• запобігання радіоактивному забрудненню навколишнього середовища за рахунок підвищення ступеня безпеки технологій, пов’язаних із похованням та утилізацією токсичних промислових і побутових відходів;

• запобігання радіоактивному забрудненню навколишнього середовища, мінімізація наслідків аварії на ЧАЕС;

• створення і впровадження безпечних виробництв, пошук способів практичного використання екологічно чистих джерел енергії, прийняття невідкладних природоохоронних заходів в екологічно небезпечних регіонах України;

• вдосконалення організації та здійснення цивільного захисту на території України, якісне вдосконалення єдиної державної системи попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій, у тому числі подальша інтеграція її з аналогічними системами закордонних держав;

• удосконалення і захист вітчизняної інфраструктури, інтеграція України у світовий інформаційний простір;

• протидія загрозам в інформаційній сфері.

Система забезпечення безпеки національної безпеки має відповідні функції [1].

Регулятивна функція (або розподільча). За рахунок створення специфічної системи структурних елементів, а також особливих нормативно-правових відносин між уже існуючими державними органами забезпечуються заходи щодо запобігання та локалізації конфліктних ситуацій або дій за екстремальних умов (природні катаклізми, економічні катастрофи, соціальні потрясіння, масштабні суспільні безпорядки, терористичні акти, спроби неконституційного захоплення влади, організована злочинність, зіткнення на етнічному ґрунті тощо). Спеціально створювані органи системи забезпечення безпеки мають особливий статус та особливі повноваження щодо інших державних органів. Їхнім пропозиціям за умов нормального функціонування суспільної системи має бути притаманний виключно рекомендаційний характер доти, доки державні структури спроможні своїми силами контролювати ситуацію і впливати на її розвиток.

Акумулятивна функція. Вона спрямована на вирішення низки важливих завдань: збирання й накопичення інформації, необхідної для прийняття важливих політичних рішень; об’єднання інтелектуального потенціалу вчених, політиків, масових громадських організацій, окремих громадян для проведення експертних оцінок окремих проектів, постанов, реальної ситуації в регіоні та державі тощо; формування державних матеріальних запасів і людських резервів, що призначені для екстремальних ситуацій, і контроль за їхнім використанням; нагромадження й узагальнення міжнародного досвіду роботи аналогічних структур.

Аналітична функція. Спрямована на дослідження й оцінку ступеня внутрішніх та зовнішніх загроз і розробку відповідних пропозицій та рекомендацій управлінським структурам.

Прогностична функція. Дає можливість виявляти тенденції розвитку конфліктних ситуацій, прогнозувати наслідки управлінських рішень з урахуванням їхнього впливу на навколишнє середовище, політику, економіку, соціальну сферу.

Компенсаторна функція. За рахунок створення специфічних структур, матеріальних і людських резервів система забезпечення безпеки спроможна доповнити або компенсувати відсутність у звичайних державних установах можливостей щодо аналізу ступеня розвитку конфліктних ситуацій, наявності матеріальних засобів тощо.

Інформаційна функція. Передбачає збирання та опрацювання інформації, її поширення серед населення; формування громадської думки.

Координуюча функція. Передбачає певні дії, спрямовані на узгодження роботи різних державних структур за екстремальних умов і на етапі розробки управлінських рішень. Координація дій потрібна не лише між елементами формальної структури, а й між державою та неформальними об’єднаннями громадян (політичними партіями, громадськими рухами, соціальними верствами й етнічними угрупованнями). Досягти певного консенсусу з метою зниження внутрішнього соціального напруження - найважливіша умова стабільності соціальної системи. Форми координації зусиль можуть бути найрізноманітнішими - від мораторію на здійснення масштабних політичних акцій до підтримки певних декретів уряду в кризовій ситуації. Ефективність цієї функції зумовлюється відкритістю системи забезпечення безпеки.

Силова функція. За певних екстремальних умов можливостей структурних компонентів державної влади може виявитися недостатньо для запобігання конфлікту, що загрожує перерости у загальнонаціональну катастрофу, або дії її існуючих силових міністерств будуть малоефективні, або в даній ситуації вони недоцільні, зважаючи на специфічність подій, що відбуваються (наприклад, масштабні сепаратистські виступи або дії підготовленої терористичної групи, або власне армійські кризи, що можуть призвести до військового путчу). За цих умов необхідно мати нечисленні, мобільні, добре підготовлені спецпідрозділи, головне завдання яких упередження та локалізація конфліктів, а не їхнє воєнне вирішення.

Зовнішньополітична функція передбачає:

а) захист корінних національних інтересів (збереження цілісності держави; захист навколишнього середовища; конституційного ладу; політичної незалежності; забезпечення сприятливих умов розвитку нації; забезпечення зовнішньоекономічних пріоритетів держави; запобігання збройній агресії та силовій загрозі);

б) боротьбу з міжнародним тероризмом, наркоманією і злочинністю;

в) участь у міжнародних акціях з підтримки миру й безпеки. Підтримка зусиль щодо формування систем колективної безпеки різних рівнів;

г) встановлення тісних дипломатичних, економічних, культурних зв’язків з іншими країнами. Політичне співробітництво при розв’язанні міжнародних проблем (наприклад, проблеми ядерного роззброєння);

д) інші зазначені функції (аналітична, прогностична, інформаційна, координаційна) у зовнішньополітичній сфері.

Таким чином, система забезпечення національної безпеки є спеціальною підсистемою системи національної безпеки, що забезпечує її функціонування та розвиток.