Писемність. Освіта

Як відомо, писемність і освіта поширилися на Русі із запровадженням християнства. Нечисленні попервах церкви та монастирі стали першими їх осередками, вогниками, що освітлювали язичницьку в масі Русь. Поступово збільшувалась кількість храмів і монастирів, зростали їхні бібліотеки, виникали й перші школи при них.

Однак писемність недовго залишалася монополією духівництва. Досить скоро вона поширилася на різні верстви населення. Знахідки археологів: літерні клейма й графіті на череп'яному посуді, свинцевих пломбах, пряслах, руків'ях ножів, арабських монетах-дирхамах, що обслуговували давньоруський ринок, − усе це є красномовними доказами того, що грамотою володіли і ремісники, і торговці, і воїни − рядові дружинники. А в Перемишлі, Звенигороді, Галичі та інших містах Галичини, як і на Волині, знайдено чимало бронзових і кістяних «писал» для письма на вкритих воском дощечках, які застосовувалися під час навчання письма й використовувались у княжих канцеляріях при готуванні текстів грамот і листів.

Повсюдно у містах (і при церквах у сільській місцевості) існували школи, в яких навчали елементарної грамоти. Наявність таких шкіл на Волині засвідчує житіє іконописця Пета. У семирічному віці батьки віддали його «книжкам навчатися». Йому пощастило на ретельного й доброзичливого вчителя. Тим не менше хлопець спочатку вчився погано й лише згодом перевершив своїх однолітків. А з напису писця Іова на одному пергаменному рукописі 1288 р. дізнаємося, що в тивуна князя Володимира Васильковича Петра «був син на ім'я Лаврентій, його ж віддав навчатися святим книгам». Дехто з істориків думає, що це «навчання святим книгам» було не звичайним оволодінням грамотою, а більш високим рівнем освіти, коли вивчали елементи філософії, риторики, права.

Про значне поширення освіти, принаймні серед заможних кіл населення Галицько-Волинської Русі, опосередковано свідчать пам'ятки давньоруської писемності ХІІ-ХШ ст. У жодному іншому літописі, окрім Галицько-Волинського, не знайти такої кількості згадок про князівські канцелярії, архіви, грамоти, тестаменти, купчі, про писців, які працювали в тих канцеляріях, тощо. У Волинській частині літопису наведено тексти двох грамот Володимира Васильковича і однієї − Мстислава Даниловича. Дискусійною залишається автентичність більшості відомих у пізніших копіях грамот Льва Даниловича. А літописці − і в Галицькій, і у Волинській частинах нашого літопису − неодноразово зауважують, що тримали в руках справжні тексти князівських послань і міжнародних угод. Від XIV ст. дійшли до нас в оригіналах грамоти останніх галицько-волинських князів Андрія і Льва Юрійовичів, Юрія-Болеслава II, боярського правителя Галицької Русі в 1340-1349 рр. Дмитра Дедька.

Збереглося немало рукописних книжок, що були створені або читалися в Галицько-Волинській Русі. При цьому слід взяти до уваги, що до сьогодні дійшла лише мізерна частка від їх справжньої загальної кількості. Серед них найбільш відомими є Галицьке Євангеліє 1144 р., Христинопольський Апостол XII ст., Бучацьке Євангеліє XIII ст. У Холмі при дворі Льва Даниловича вже після смерті його батька були переписані Євангеліє Григорія пресвітера і Холмське Євангеліє 1283 р.

Яскраву картину великої розвиненості книжкової справи на Волині створює розповідь Волинського літопису про культурну й просвітницьку діяльність князя Володимира Васильковича. Високоосвічений інтелігент, − «був він книжник і філософ, якого не було у всій землі й по ньому не буде!» − він дуже багато зробив для поширення освіти, книжного навчання і створення книжок у своєму князівстві, що благотворно позначилося на культурі всієї Галицько-Волинської Русі. Згідно з літописцем цього князя, він щедро жертвував книжки церквам і монастирям міст свого князівства: Володимира, Берестя, Бельська, Кам'яная, Любомля, а також інших земель − Луцької, Перемишльської, Чернігівської. З післямови до Рязанської кормчої книги 1284 р. дізнаємось, що при дворі Володимира Васильковича на його утриманні жило багато книгописців, які забезпечували створення великої кількості творів різноманітної, передусім церковної, тематики.

Волинський літописець серед дарів князя перелічує й коротко описує лише 36 книжок, хоча, без сумніву, їх було набагато більше. Одній лише церкві в Любомлі Володимир Василькович відписав аж 12 томів, назви яких у літописі не зазначені. Мабуть, серед тих книжок, які жертвував цей князь, літописець називає лише найцінніші. З гордістю за свого вченого володаря він зазначає, що чимало книжок той сам списав , тобто власноручно переписав.

Тематика книжок, подарованих Володимиром Васильковичем храмам і монастирям, була різноманітною. Без сумніву, основну їх масу складали молитовники й інші літургійні книжки (Євангеліє Апракос*, Апостол, Служебник тощо), а також ті, що призначалися для дозвілля: Пролог дванадцяти місяців, «Соборник», «Соборник великий» (імовірно, збірники морально-повчальних текстів). Із усіх замовлених Володимиром книжок до нас дійшло лише кілька.

* Для святкових читань.

Підсумовуючи культурно-просвітницьку діяльність Володимира Васильковича, М. С. Грушевський слушно зауважив: «Літописець дав довгий, на кілька сторінок, реєстр побудованого, спорядженого, подарованого ним (сей реєстр служить дуже важним джерелом до історії нашої культури)».

Любов до знань і освіти виявлялась у представників панівної верхівки та заможних людей також у розкішному прикрашанні книжок. Із красномовних похвал літописця тому ж Володимиру Васильковичу відомо, що «в єпископію Перемишльську дав (князь − авт.) Євангеліє-апракос, обкуте сріблом з перлами, яке він сам колись переписав. А в Чернігів до єпископії він послав Євангеліє-апракос, писане золотом, обкуте сріблом з перлами, посередині є його образ Спаса у фініфті». В любовному докладному описі спорудженої коштами Володимира Васильковича в Любомлі церкви святого Георгія розповідається, що князь «Євангеліє-апракос написав, обкував його золотом і коштовним камінням з перлами і деісус на ньому кутий золотом, прикраси великі з фініфтю, чудові на вигляд; й інше Євангеліє-апракос, обтягнуте оловіром, і на нього накладене зображення святих мучеників Бориса і Гліба».

Воістину, культурна діяльність, дійова любов до книжок цього володимирського князя кидає яскраве світло на книжкову справу і писемність Волині, а відтак − усієї тогочасної Русі. З наведених цитат можна зробити висновок, що Володимир Волинський був одним із чільних на Русі осередків культури, де трудились висококваліфіковані переписувачі книжок та художники, що винахідливо й розкішно їх прикрашали.