З Постанови цк кп(б)у «Про журнал «Вітчизна»»

(4 жовтня 1946 р.)

ЦК КП(б)У відзначає, що літературно-художній журнал «Вітчизна» − орган Спілки радянських письменників України − ведеться зовсім незадовільно.

Редакція «Вітчизни» (відповідальний редактор т. Яновський) не виконала постанови ЦК КП(б)У від 16 жовтня 1945 р., яка зобов'язувала редакцію в найкоротший строк усунути серйозні ідейно-політичні хиби і помилки, що мали місце в журналі «Українська література», і рішуче піднести ідейно-художній рівень журналу. Замість цього редакція ще більш поглибила хиби і помилки журналу, надаючи місце на своїх сторінках художнім творам і статтям, в яких проповідуються буржуазно-націоналістична ідеологія, міщансько-обивательські погляди на життя, аполітичність і пошлість.

За останні півроку, поряд з вдалими і корисними творами радянської літератури, у журналі вміщено ряд шкідливих творів і статей, в яких протягуються ворожі радянському суспільству ідеї і концепції. ...

В журналі була видрукувана націоналістична стаття Л. Коваленка «Поет, новатор і патріот», присвячена творчості І. Котляревського. Повторюючи антинаукові буржуазно-націоналістичні твердження Грушевського і Єфремова, автор статті намагається довести, що головними і вирішальними в розвитку дореволюційної української літератури були не соціальні, а національні фактори. ...

В статті І. Пільгука «Кирило-Мефодіївське братство і літературний процес 40−60 років» всіляко прикрашуються буржуазно-ліберальні і консервативні діячі української літератури (Куліш, Костомаров, Білозерський), Кирило-Мефодіївське братство ставиться на одну дошку з революційно-демократичними організаціями, пропагуються націоналістичні погляди на суть реалізму в дореволюційній українській літературі. Редакція «Вітчизни» і після постанови ЦК КП(б)У від 16 жовтня 1945 р. продовжувала надавати сторінки журналу такому авторові, який активно проповідував у своїх писаннях буржуазно-націоналістичні ідеї, всіляко вихваляючи дореволюційну поміщицько-капіталістичну дійсність і підносячи на щит консервативних та реакційних діячів минулого, в тому числі і прямих петлюрівських контрреволюціонерів. Редакція «Вітчизни» не тільки не давала відсічі ворожій пропаганді Лазаревського, але, навпаки, − зробила його постійним і основним автором журналу, з номера в номер друкуючи його реакційну націоналістичну писанину. ...

Забувши, що наші журнали повинні керуватися тим, що являє життєву основу радянського ладу, а саме − політикою радянської влади і більшовицької партії, редакція «Вітчизни» виявилась неспроможною розбиратися в ідейно-політичних якостях літературного матеріалу і тому допустила вміщення в журналі ряду порочних і помилкових творів («Я щаслива Валентина» Чередниченко, «Один у полі» Муратова, «З далеких доріг» Масенка та ін.).

Редакція «Вітчизни» не поставила в центрі своєї уваги висвітлення в журналі провідних тем сучасності і насамперед − перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні і героїчної боротьби радянських людей за виконання планів нової сталінської п'ятирічки, за поступовий перехід від соціалізму до комунізму. Хоч в 1946 р. журнал «Вітчизна» вмістив чимало творів, в яких показується сучасне життя, проте в більшості цих творів нема глибокого розкриття дійсності, смисл подій часто викривається і здрібнюється, радянські люди зображаються примітивними і малокультурними, з обивательськими поглядами і вчинками.

Пошлими і дрібними обивателями, що живуть мізерними інтересами, виглядають радянські люди в повісті Романівської «Слава Діжона», в «Оповіданнях про наші дні» Гуреїва.

На ряді творів, видрукуваних в журналі, лежить печать національної обмеженості: автори показують український народ ізольовано, у відриві від інших радянських народів, зокрема від великого російського народу, радянським людям накидаються не властиві їм архаїчні риси, ідеалізуються пережитки минулого в побуті та свідомості людей (вірші Романенка, оповідання «Косарі повертаються додому» Цюпи та ін.).

Втративши почуття відповідальності за ідейний зміст і художню досконалість друкованих в журналі матеріалів у редакція «Вітчизни» пропустила до друку фальшиві, антихудожні твори, як «Знайдена сім'я» Плахтіна, «Радість» Кравченка, цикл поезій Неходи «Поїзд Москва − Тбілісі» та ін.

Історія України: Документи. Матеріали. Посібник /Уклад., комент. В. Ю. Короля. − К.: Видавничий центр «Академія», 2002. − 448 с. − С. 375−377.