Театральне, музичне, образотворче мистецтво

Марко Кропивницький та Михайло Старицький стали засновниками, а також режисерами і провідними акторами українського професійного театру, створеного 1882 р. в Єлизаветграді. Це був період посилення реакційного наступу російського царизму на нашу культуру. Театральні вистави українських труп дозволялися лише губернаторами, а домогтися такого дозволу було дуже важко. Київський генерал-губернатор, наприклад, 1883 р. на цілих десять років заборонив в усіх п’яти підвладний йому губерніях вистави українських театральних труп. [...] Отже, доводилося багато гастролювати й поза межами України.

Однак вистави професійного українського театру з цікавістю сприймали і глядачі Москви, Петербурга, Казані. Великий успіх мали гастролі в містах Білорусії, Грузії, Польщі. Особливо вражала глядачів своїм талантом Марія Заньковецька, яка була не лише блискучою актрисою, а й людиною високого патріотизму і громадянської мужності. Виступаючи 1897 р. в Москві на всеросійському з’їзді театральних діячів, вона висловила рішучий протест проти утисків українського театру, який, на її глибоке переконання, мусить бути справді народним, «щоб як зміст п'єс, так і мова їхня були близькі й доступні народові». Заньковецьку підтримав Кропивницький: «Пора зрівняти українське слово в усіх правах з російським, бо тільки рідна мова у театрі, в літературі, у церкві і в школі, необмежувана цензурою, дає можливість застосовувати пригноблені сили з користю і успіхом на благо дорогої Вітчизни».

Плідний внесок зробив Кропивиицький і в пожвавлення театрального життя на західноукраїнських землях, коли в 70-х рр. очолював у Львові український театр культурно-просвітницького товариства «Руська бесіда». Завдяки йому глядачі ознайомилися з п'єсами української (І. Карпеико-Карий, І.Франко, Панас Мирний), російської (М. Гоголь, О. Островський, Л. Толстой), зарубіжної (Ф. Шіллер, Ж.-Б. Мольєр) класики.

З театральним мистецтвом пов'язаний розвиток української музики. 1862 р. з'явилася перша українська опера «Запорожець за Дунаєм». Її написав співак і композитор Семен Гулак-Артемовський. Першою оперою на основі Шевченкової творчості стала «Катерина» Миколи Аркаса. Завершений рукопис опери п ять років поневірявся по цензурних установах і, нарешті, 1897 р. був надрукований автором за його власні кошти. Ще два роки громадськість очікувала вистави опери на сцені. Поставити її взявся зі своєю трупою М. Кропивницький. Однак прем'єра 1899 р. відбулася не в Україні, а в Москві.

Композитор Петро Сокальський створив опери «Мазепа», «Майська ніч», «Облога Дубна», лібрето яких написано за творами Пушкіна й Гоголя. За текстами поезій Т. Шевченка, І. Франка, Ю. Федьковича створили пісні й романси західноукраїнські композитори Михайло Вербицький, Іван Воробкевич, Дмитро Січинський. Керівник львівського музично-культурного товариства «Боян», композитор і диригент Анатоль Вахнянин став автором першої на західноукраїнських землях опери «Купало». На мелодію написаного ним хору до трагедії «Ярополк» діячі визвольного руху склали текст популярної пісні «Шалійте, шалійте, скажені кати».

Як і раніше, українські композитори захоплювалися професійною обробкою музичного фольклору. Особливо багато зробив на цій ниві найвидатніший наш композитор Микола Лисенко. Про світове значення української народної пісні він писав 1896 р. у Львів до ще молодого тоді композитора і музикознавця Філарета Колесси: «Наша пісня в широкому світі європейському занадто молода, свіжа, нова, − їй належиться будущина. Од нас, синів цієї молодої народності, залежить поставити її на план розвитку у справедливому її належному природному світлі. Немала одвічальність лежить на нас, то ж мусимо, узброєні певними вислідами, опертими на певних наукових засадах, приступити до ділання коло неї. Отже, я гадаю, що наша русинська, взагалі львівська публіка радніше слуха салонові композиції, ніж народні пісні. Розучіть же її спільними силами і навчіть милуватися щиро народним добром − піснею у природній її одежі. Коли Ви самі себе переробите у цьому змислі і публіку призвичаїте до народності і в слові, і в музиці, отоді компонуйте скільки хоч і на який хоч сюжет; не страшно за будущину».

У творчому доробку Миколи Лисенка близько 600 пісень: як професійно оброблених народних, так і написаних на тексти вітчизняних і зарубіжних поетів. Він поклав на музику майже 100 творів Т. Шевченка, багато віршів І. Франка, Лесі Українки. Лисенко − творець української оперної класики, зокрема опер «Наталка-Полтавка» і «Тарас Бульба», перших українських опер для дітей − «Коза Дереза», «Пан Коцький», «Зима і весна». Композитора переслідували за його патріотичну творчість і за безпосередню участь в українському національному русі.

Постійні творчі зв'язки підтримував Лисенко з російськими творцями музичної класики − Модестом Мусоргським, Петром Чайковським, Михайлом Римським-Корсаковим, які також розробляли невичерпні скарби українського фольклору. Чайковський до самої смерті впродовж двадцяти років відвідував Україну, подовгу жив тут і дійшов справедливого висновку: «Бувають щасливо обдаровані натури і бувають також щасливо обдаровані народи. Я бачив такий народ, народ-музикант. Це українці».

На традиціях взаємозбагачення розвивалися російське та українське образотворче мистецтво. У доробку видатних російських художників І. Крамського, А. Куїнджі, В. Маковського, І. Айвазовського та багатьох інших є чимало пейзажних і портретних полотен з української тематики. Вершин світового мистецтва досяг Ілля Рєпін. Він народився, провів дитячі та юнацькі роки в Україні, назавжди зберіг почуття щирої любові до нашого народу. Серед його робіт української тематики найвизначнішою є картина «Запорожці пишуть листа турецькому султанові».

Український художник Сергій Васильківський створив близько 3500 картин і замальовок чудової природи України, її історичного минулого, народного побуту. Велику образотворчу спадщину з життя українців залишили Костянтин Трутовський, Киріяк Костанді, Корнил Устиянович.

Шедевром монументальної скульптури другої половини XIX ст. став відкритий І888 р. в Києві пам'ятник Богдану Хмельницькому (автор − М. Микешин). Пов'язане з розвитком капіталізму зростання міст, промислових підприємств, торговельних і навчальних закладів поставило нові вимоги перед архітектурою. Тим більше, що з'явилися й нові будівельні матеріали (бетон, залізобетон), металеві конструкції колон і перекриттів тощо. Найвизначніших успіхів архітектурне мистецтво досягло у спорудженні наприкінці XIX ст. оперних театрів в Одесі (архітектори Ф. Фельнер і Г. Гельмер), Києві (архітектор В. Шретер), Львові (архітектор З. Горголевський).