Із царського указу про заборону друкувати і ввозити з-за кордону книги українською мовою (1876 р.)

Цей указ, відомий як Емський акт, підписаний царем Олександром II у німецькому містечку Емс 18/30 травня 1876 р., − таємний законодавчий документ про заборону українського письменства. Головним його автором був помічник куратора Київської шкільної округи М. Юзефович, який у 40-х роках допоміг царським властям викрити учасників Кирило-Мефодіївського товариства. Сучасники називали указ Юзефовичевим законом.

Госуд. імп. в 18/30 день минулого травня височайше наказав:

1) Не допускати ввозу в межі імперії без окремого на те дозволу Головн. упр. яких би то не було книг і брошур, що видаються за кордоном на малоруському наріччі.

2) Друкування і видання в Імперії оригінальних творів і перекладів на тому ж наріччі заборонити, за винятком тільки: а) історичних документів і пам'яток і б) творів красного письменства, але з тим, що при друкуванні історичних пам'яток безумовно додержувати правопису оригіналів; у творах же красного письменства не допускати ніяких відступів від загальноприйнятого російського правопису і щоб дозвіл на друкування творів красного письменства давати тільки після розгляду рукописів у Голови, управл.

3) Заборонити також різні сценічні вистави і читання на малоруському наріччі, а також і друкування на ньому текстів до музикальних нот.

4) Припинити видання газети «Киевский Телеграф». Про цю височайшу волю пропоную Головн. упр. до належного виконання.

Історія України: Документи. Матеріали. Посібник / Уклад., комент. В. Ю. Короля. − К.: Академія, 2002. − 448 с. − С. 212 − 213.

З роздумів м. Драгоманова про українську літературу другої половини XIX ст.

Драгоманов Михайло Петрович (1841−1895) − відомий український публіцист, історик, літературознавець, фольклорист, філософ, суспільно-політичний діяч. Через репресії виїхав за кордон, де у Женеві видавав перший український політичний журнал «Громада» (1878−1882). Разом із С. Подолинським і М. Павликом заснував «Женевський гурток» − зародок українського соціалізму.

В літературі на українській мові в 80-ті роки видно явний упадок ідейний і навіть чисто літературний. Поезія майже не обновляється новими мотивами, а переспівує Шевченка, та й то переважно його козакофільство й формальний націоналізм. В белетристиці «простий народ» відходить на задній план, писателі беруться за романи з «вищого» життя, причому сам Мирний падає до «Перемудрив», а Нечуй до «Опеньків», написавши, окрім того, темноту «Над Чорним морем» і водевільну нісенітницю в «Навіженій»... Один Чайченко уже в 90-ті роки, коли напрямкові 80-х уже почала зростати опозиція, почав рятувати славу української літератури, та й то своїми повістями з простонародного життя...

Єдиним значним здобутком для українства в 80-ті роки був театр, котрого зріст треба признати досить незалежним від звичайних тенденцій українських кружків.

По своєму матеріалу нова драматична література українська майже виключно «простонародна». По своєму напряму вона далеко ближча до соціальних тенденцій 70-х років, ніж до націоналістичних 80-х років...

Історія України: Документи. Матеріали. Посібник / Уклад., комент. В. Ю. Короля. − К.: Академія, 2002. − 448 с. − С. 214 − 215.