Трипільське житло четвертого тисячоліття

Схоже на те, що основні засади розміщення поселень та їх забудови у цю епоху суттєво не змінювалися. Основна зміна − зростання розмірів деяких поселень, але про це трохи згодом. Набір будівельних матеріалів, а також типи конструкцій теж практично не змінюються. Кожен господар будує собі саме те, чого вимагають конкретні обставини. Новим явищем стає поява спеціалізованих виробничих приміщень різноманітних майстерень: гончарних, кременеобробних.

Більш суттєві зміни спостерігаємо у оформленні інтер'єрів, а також зовнішньому оформленні споруд. Слід зауважити, то цим спостереженням ми завдячуємо, звичайно, значним за обсягом археологічним розкопкам, але не менше − знахідкам керамічних моделей будівель. Нині нараховується кілька десятків таких виробів, а також велика кількість їх фрагментів. Вони демонструють деталі, які ми лише частково виявляємо під час досліджень. Не менше елементів поки що із різних причин розкопати не вдалося. Звичайно, ми не маємо жодних шансів встановити, якою була, скажімо, конструкція даху чи характер оформлення дерев'яних конструкцій, декор інтер'єрів та розпис зовнішніх стін будівель. Ці елементи просто не могли зберегтися.

Інше питання: що саме зображають керамічні моделі. Є думка, що це сакральні будівлі, зовнішній вигляд яких походить із традицій країв, віддалених від трипільських. Але в такому разі постає питання: наскільки правомірним є перенесення окремих елементів та конструкцій із цих моделей на реконструкції трипільських споруд? Є підстави вважати, що окремі конструкції на «храмах» зображено саме такими, якими їх робили трипільці. Йдеться, приміром, про конструкції стін − стовпи, каркас, елементи конструкцій даху − скажімо, крокви, гребінь. Є певні способи виконання цих конструкцій, які були цілком доступними і для трипільських будівельників. До того ж чимало із прийомів роботи із деревом, а також аналогічні конструкції, як свідчать розкопки поселень на палях, були поширені у Європі ще в неоліті. Етнографічні спостереження щодо традиційних типів будівель свідчать про поширення символічного декору − різьбленого, мальованого. Отже, не буде великим перебільшенням перенесення на реконструкції певних елементів оформлення керамічних моделей як ззовні, так і всередині.

Сотні розкопаних споруд дають змогу досить докладно уявити, як виглядав трипільський житловий будинок у епоху розквіту трипільської культури. Одну із них авторам цієї книги довелося розкопувати влітку 1984 року на полі біля села Майданецького на Черкащині. На це пішло близько місяця, але в результаті було отримано досить багато цікавої інформації.

Розповімо далі більш докладно про те, що і як нам вдалося тоді знайти. На рештки спаленої будівлі ми натрапили на глибині не більше 40−50 см від сучасної поверхні. Місце для розкопок було обрати нескладно, адже там поверхня землі була всіяна дрібними уламками обпаленої глиняної обмазки та фрагментами кераміки. Коли розбивали розкоп, то намагалися включити у нього повністю цю добре помітну на поверхні пляму, яка виникла через пошкодження давньої споруди при оранці. Згодом виявилося, що краї завалу із обмазки лежать трохи глибше, ніж його центральна частина. Тому довелося кільку разів розширювати розкоп, посуваючи все далі і далі гори землі з відвалів.

На щастя, вдалося розкопати весь завал з обпаленої глини до того, як поїхали всі студенти-практиканти. Розбирати розчищені рештки споруди довелося вже на умовах «сімейного підряду». Це, між іншим, дало можливість робити все без поспіху. Об'єкт нам дістався чималенький − пляма із шматків обпаленої глини мала розміри 10,8x25,5 м. Товщина його становила від 5 до 30 см. Раніше нам ще не доводилося розкопувати залишки споруд таких розмірів.

У зламі уламків обмазки було видно відбитки рослинних домішок − полови від обмолоту злаків. Якщо врахувати, що типовий об'єм обмазки становив близько 27 м³, то для приготування такої кількості будівельної суміші трипільцям потрібно було мати понад два кубічних метра полови. Якщо до цього додати витрати полови на суміш, потрібну для обмазки стін − як ззовні, так і всередині, то можна спробувати уявити розміри поля, на якому господарі мали вирощувати відповідну кількість злаків.

Після того, як нанесли кожну грудку глини, кожен фрагмент посудини на план, почали поволі, із найвищої точки, розбирати завал. Виявилося, що на певній частині майданчика він складається із двох шарів. Причому двошарова ділянка була не із маленьких − 5x15 м, це більше, ніж розміри пересічної старої хати початку − середини XX ст. у Майданецькому.

На обмазці верхнього шару траплялися відбитки дерева, які було нанесено на окремий план. Так за декілька днів ми отримали план відбитків дерев'яних конструкцій міжповерхового перекриття. Вони складалися із колотої колоди, кінці якої було покладено на поперечні стіни будівлі. Товщина глиняної обмазки цього горищного перекриття не перевищувала 5-7 см. Слід зауважити, що у деяких місцях верхній шар обмазки просто прикипів до нижнього. Подекуди це був справжній моноліт, у якому запеклися не лише шари глини, але і розвали посудин. Сила вогню, який вирував тут, була такою, що глина текла, як сметана, і застигала, подібно до лави при виверженні вулкану. Керамічні вироби покрутило так, ніби вони були зліплені із пластиліну, очевидно, що температура горіння на цій ділянці перевищувала тисячу градусів!

Після того, як із певними зусиллями розібрали рештки горищного перекриття над центральним приміщенням, вдалося розчистити деякі елементи інтер'єру. Виявилося, що на окремих ділянках підлоги збереглися загладжені ділянки, вкриті тонким шаром чистої глини. На ній ще були помітні сліди червоної фарби. Отже, долівка мала колись досить святковий вигляд. Під стіною, зліва від входу до приміщення, знайдено підвищення − довжиною майже 8 м, теж зроблене із глини. Його ширина становила близько 40 см, а висота до 15 см. Поверхню цієї «лави» теж було вкрито тоненьким шаром чистої глини і пофарбовано у червоний колір. Поруч із лавою знайшли уламки двох величезних посудин, які, судячи із їхнього положення, впали із цього підвищення. Цікаво, що матеріал для їхнього виготовлення було використано той самий, що і для «лави». Основна товща стінок (3-4 см) складалася із суміші глини із половою, а поверхня із обох боків була вкрита шаром чистої глини. Ззовні посудини, які мали форму велетенської (до 1м у висоту) груші, поставленої широкою частиною догори, господарі пофарбували у свій улюблений червоний колір. На поверхні було вирізано ще й якийсь орнамент, вдалося простежити риски на тулубі та щось схоже на концентричні кола.

Якщо це приміщення було житловим, то у ньому мав би бути якийсь опалювальний пристрій. Його ми знайшли під протилежною від лави стіною, справа від входу до приміщення. Тут було прямокутне (колись монолітне, а нині розтріскане на частини) підвищення висотою близько 20 см і розмірами 2x2 м. Зроблене воно було, на відміну від долівки, із глини без домішки полови. Тому воно менш постраждало від дії вогню, до якої саман менш стійкий. Лише центральна частина цього підвищення, розмірами приблизно 1x1 м, мала трохи відмінний вигляд. Тут глиняний моноліт розпався не на великі брили, а на мозаїку із плиточок неправильної форми, розміри яких у поперечнику складали 3-5 см.

Коли надійшла черга розбирати залишки цієї споруди, вдалося встановити деякі особливості її конструкції. Так, виявилося, що «плиточки» залягають у декілька шарів. Причому верхній шар має на звороті відбитки попереднього. Такі відбитки можна було отримати у випадку, коли шар глини наносили на вже розтріскану, тверду поверхню. І поверхня ця була обпалена так, ніби на цьому місці тривалий час розводили вогонь. Кожен, хто довго палив вогнище на одному місці, особливо влаштовуючи його на шарі глини чи глинистої землі, міг спостерігати таку саму розтріскану на «плиточки» поверхню. Отже, і нам вдалося знайти місце, у якому мешканці трипільського житла багато разів розводили вогнище.

Виявилося, що місце для нього вони звели вже на долівці, яку обмазали стандартною саманною сумішшю. Для чогось на цю долівку поклали навхрест два шари очерету, а потім почали будувати підвищення − черінь для відкритого вогнища. Вимостка, об'єм якої складав 0,8 м³, була потужним акумулятором тепла. Вона віддавала тепло ще довго після того, як згасала остання жаринка у вогнищі. Так що трипільці (доступними їм засобами) подбали про енергозбереження. Зауважимо, що подібні черені − акумулятори тепла − не були єдиним заходом у цьому нині актуальному питанні. Трипільців цілком можна зрозуміти, адже заготівля палива за допомогою кам'яної чи навіть мідної сокири вимагала чимало зусиль, не кажучи про транспортування дров до господарства.

Між лавою та підвищенням для вогнища вдалося знайти рештки двох глиняних корит, у які трипільці вмонтували зернотерки (на одній із них навіть зберігся верхній камінь-розтиральник. Ці пристрої, пофарбовані у червоний колір, теж складали частину інтер'єру.

До «великої кімнати», із боку входу, прилягав «ґанок», або передпокій чималеньких розмірів − 4,5x6 м. Можливо, це було приміщення, через яке, власне, і потрапляли до житлової кімнати. Наступним кроком, після детальної фіксації усіх знахідок, стала розбірка нижнього шару обмазки. Він за площею значно перевершував верхній, а місцями був значно потужнішим, досягаючи іноді 10-15 см у товщину. Однак будівельна суміш була та сама − глина і полова. Відбитки дерева читалися дуже добре. Саме їх детальний план дозволив потім досить детально (і з великою вірогідністю) встановити планування споруди.

Так от, на площі під «великою кімнатою» відбитки дерева йшли поперек довгої вісі споруди − так само, як і на розібраному нами завалі горищного перекриття. На сусідніх ділянках картина виявилася іншою. Так, на ділянці «ґанку» − передпокою відбитки йшли уздовж вісі житла, тобто перпендикулярно до конструкцій під великою кімнатою. Це могло означати лише те, що перекриття тут мало спиратися на дві поперечні стіни, одна із яких ділила простір на цьому горизонті на певні частини. Уздовж стін центрального приміщення розташовувалася прибудова розміром 2,5x9 м, яка мала власне перекриття.

Цікаву картину ми отримали, коли, розібравши останній шар з завалу обмазки, розчистили знахідки, які лежали просто на землі. Їх виявилося досить багато. Знайшли ще одну вимостку − черінь для вогнища, проте менш капітальну, площею менше квадратного метра, але так само із слідами трьох ремонтів. Видно було, що тут багато разів розводили вогонь. На цій вимостці розчищено дуже мальовничий розвал великої кратероподібної посудини.

На земляній поверхні знайшли декілька каменів-зернотерок, уламки керамічних статуеток. Але найбільше було знайдено посуду − практично три чверті від загальної кількості знахідок у цьому розкопі. Майже три десятки розтрощених посудин було сконцентровано на ділянці під «ґанком». Це був суцільний шар із черепків на площі у декілька квадратних метрів. Нам і раніше доводилося спостерігати таку картину, але тепер був ще й час замислитися: а чи могли у цьому місці господарі взагалі якось пройти через приміщення?

Коли нанесли на план всі знахідки, не втрималися, щоб не спробувати копнути глибше: чи не зосталося чогось такого у землі? Ще сантиметрів на 20 йшов шар темного ґрунту, в якому траплялися дрібні уламки кісток тварин та битого посуду. Глибше вже був суглинок, помережаний норами гризунів. У норах теж траплялися занесені із культурного шару дрібні уламки кераміки та обмазки, проте дослідження археологічної активності мишей було поза нашими планами.

Судячи із результатів дослідження завалу обмазки, ця споруда мала два поверхи та горищне перекриття над одним із приміщень другого поверху. Тепер можна підбити підсумки і запропонувати «поповерховий план» трипільського домогосподарства. Перший поверх: три приміщення. Перше − кімната 4,5x6 м із відкритим вогнищем і великою кількістю посуду; друге − велика кімната 5x15 м; третє − 2.5x9 м вздовж довгої стіни будови. Загальна площа приміщень першого поверху, які, вірогідно, мали господарське призначення, − близько 124 кв. м. Другий поверх: два приміщення. Перше − «велика кімната − 5x15 м. житлова, із горищним перекриттям; друге − «ґанок» − передпокій − 4,5x6 м (без горищного перекриття). Загальна площа приміщень другого поверху − близько 100 кв. м.

Отже, уся площа, яку мали у своєму розпорядженні мешканці нього будинку, складала близько 224 кв. м на двох поверхах. Не менш як 75 кв. м, тобто третина, припадала на житлове приміщення. Співвідношення, зауважимо, цілком непогане, як на наші часи. Скільки людей проживало у цьому житлово-господарчому комплексі, за даними розкопок встановити складно. Можна висловити лише декілька припущень. Якщо рахувати за нормами площі на одну людину, вирахувану зарубіжними дослідниками для неоліту на підставі етнографічних даних (15 кв. м). то вийде, що у цьому трипільському «котеджі» жило не багато, не мало, а 15 душ, причому на кожного припадало по 5 кв. м житлової площі. Навіть за нормами СРСР така площа була підставою для того, щоб стати на чергу. Гадаю, у трипільців черги не було − землі скільки завгодно, будівельні матеріали − не дефіцит, є потреба − будуй, хай тільки старійшини благословлять. Але реально від семи до десяти душ мешкати у такій споруді могло, адже велике господарство, яке за мірками трипільського протоміста цілком можна визнати за заможне, потребувало робочих рук.

Описана вище споруда виділяється своїми розмірами та плануванням. Більшість досліджених жител того часу мали розміри від 4-4.5 до 5 м у ширину та 10-15 у довжину. Трапляються, звичайно, і більш довгі споруди − до 30 м. Але ширина, як правило, не перевищує наведених вище цифр. Із чим це пов’язано? Відповідь досить проста: із будівельними матеріалами, а саме деревом, яке використовували на перекриття. На ширину 4-5 м вистачало однієї плахи чи колоди. Для більш широких приміщень треба було вибудовувати простінки, ставити опорні стовпи, а це ускладнювало конструкцію. Та й навіщо це робити, адже можна було продовжувати у довжину, нарощуючи необхідну площу.

Крім того, додаткову площу можна було отримати, зробивши споруду двоповерховою. Так під одним дахом можна мати удвічі більше кімнат. До того ж житлове приміщення на другому поверсі було більш теплим, ніж кімнати із земляною долівкою, які правили за господарські. Адже воно мало повітряну «подушку» не лише на горищі, але й на першому поверсі, такий собі трипільський термос. Тепліше, і дрова заощаджуються.