Скотарські племена

[...] Десь у середині четвертого тисячоліття і на початку третього настав час антагоністичного змагання племен східнього скотарського (і західнім хліборобським обширом, що характеризувалися дедалі зростаючою активністю і міграцією східних скотарських племен (на конях) на західну хліборобську й мирну ойкумену.

Передісторичні часи були примітивні, а може, й брутальні, але людині було призначено вище завдання. Тодішня людина ще не розуміла як слід чеснот, не розуміла, що є добро й зло, але вона також і не практикувала злочину, кожний її крок був тільки життєвою потребою, що нагромаджував досвід і збагачував пам'ять, а щойно з тим виростало й тепло душі. Так із примітиву виростала думаюча людина − «homo sapiens».

Учителем його була сувора природа й важкі умови життя, і коли номади (племена кочівників − упорядн.) наступали на осілих, очевидно, не обходилося без бою, але причиною міграцій не була війна, а життєва конечність і динаміка життя. Дуже часто номади осідали поміж осілими хліборобами (населення у той час було рідке), перемішувалися і зживалися в одне. [...]

Археологи ще не мають одностайної думки, як ті скотарські племена розпаношилися на Правобережжі, раптово, бойовим наскоком, з пожежами, грабунком і насильством, − а чи, може, мирним чином у зростанні матріархальних родів із патріархальними? Культурний рівень правобережників був вищий, багатший і вишуканіший, але ж організовані у військові дружини лівобережники їздили на бистрих конях, були добре озброєні й вишколені під одним проводом патріархів-князів і це не заперечує і ворожих дій і руїни.

З того часу настав довший період зживання двох дотеперішніх культур, які виросли на базі осілого й кочового життя. Це яскраво відбилося в обрядах різних святкувань, звичаях і віруваннях (весільні звичаї). Замість домінації жінки-матері приходить фізично сильніший батько. (Міняється також культ корови на культ бика). [...]

На світанку людської цивілізації і культури релігія відіграла головну роль. Первісна людина все стояла перед загадкою сил природи.

Життєдайне сонце було в оріїв у найбільшій пошані, але магічна сила зосереджувалася також і в мертвій природі й у звірах − звідси ритуали.

Магія була тією силою, що держала рід і плем'я разом. Вслід за магією росла пошана до предків та релігійні вірування й обряди. Людиноподібність божеств виростала пізніше разом із зростанням людської свідомості. В цей час на наших землях висипано велетенські кургани, де спочивали патріархи-вожді. З ними ховали й атрибути їх влади, посуд, мистецькі вироби, усе те, що потрібне до життя, бо врили, що й по смерті людині те все буде потрібне. Мерців уже не палять, а ховають лежачи, щедро посипаючи охрою.

Племена, а опісля народи почали обмінюватися своїми здобутками, що дало початок торгівлі, з початку вимінної. згодом грошової.

Міграція і торгівля прискорились по прирученні вола, осла, а ще більше коня, коли придумано колесо, гарбу й віз, а на морі корабель і вітрило. [...]

Паїк В. Корінь безсмертної України. − Львів: «Червона калина», 1995. − 240 с. С. 25 − 28.