Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Хрестоматія з історії української культури_ Улі...doc
Скачиваний:
6
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
3 Мб
Скачать
☆

Доба українізації 20-х років. Концепція мовно-культурної політики Миколи Скрипника

[...] Сьогодні, з відстані часу, цілком очевидно, що політика коренізації, яку ввели партійні вожді в 20-х роках, була тимчасовим заходом. Вона переслідувала мету світоглядної уніфікації суспільства на ґрунті поширення єдиної комуністичної ідеології, що ефективніше можна було зробити, провадячи пропаганду національними мовами народів колишньої Російської імперії. Підтвердження такої мотивації політики підтримки національних мов знаходимо і в тогочасних партійних документах. Так, 15 лютого 1921 р. Політбюро ЦК КПУ прийняло рішення «Про українську мову». Члени Політбюро Раковський, Мануїльський, Молотов і Чубар та кандидати Лебедь і Шумський ухвалили: «Поручить тов. тов. Чубарю и Шумскому написать циркуляр к членам организации об использовании украинского языка как средства распространения коммунистических идей среди трудящихся масс Украины».

Не слід забувати також, що в той час позиції комуністів були ще хисткими в багатонаціональній країні. Загроза її розпаду внаслідок національних рухів за незалежність була цілком реальною − і це змушувало більшовиків вдаватися до гнучкої національної політики. [...]

Активне адміністративне впровадження української мови, що відбувалось одночасно з індустріалізацією, швидким зростанням промислових центрів, куди масово стікалося сільське населення, відкривало перспективу швидкої українізації зросійщених міст.

З'явилися реальні можливості подолання мовно-культурного відчуження українського міста від села.

Проте українізація тривала надто короткий час, вона не встигла набути розмаху й дійти до свого логічного завершення − охопити весь територіальний обшир України і сформувати соціокультурно цілісну, сконсолідовану націю. Зрештою, сприяти національному розвиткові українців аж ніяк не входило до політичних завдань більшовиків, які кінцевою метою побудови «світлого майбутнього» проголошували безкласову інтернаціональну єдність «трудящих» усього світу.

Українізацію було припинено за наказом Сталіна в 1933 році. На зміну їй прийшла перевірена імперська практика мовно-культурної асиміляції, що її уже остаточно сформований на той час тоталітарний режим запровадив шляхом нечуваного терору. Однією з перших жертв нового партійного курсу став Скрипник. Його самогубство було трагічним, але закономірним завершенням кар'єри українського більшовика, який повірив у сумісність комуністичної ідеї з національною.

Масенко Л. Мова і суспільство. Постколоніальний вимір. − К.: Видавничий дім «КМ Академія», 2004. − 163 с. − С. 20 −30.

З резолюції Пленуму цк кп(б)у про підсумки українізації

(2−6 червня 1926 р.)

[...] 6. За останній рік, з часу як поставили питання про українізацію на квітневому пленумі 1925 року, ми маємо величезні досягнення в галузі українізації. В державному апараті процент діловодства, що провадиться українською мовою, доходить 65, тоді як на початку того року він становив 20. Держапарат у районах та округах працює вже переважно українською мовою. Початкову школу українізовано на 80% (решта обслуговує нацменшості). Систематично йде вперед українізація середньої та вищої школи. Незважаючи на всі труднощі, пресу українізовано на 60%. Поточного року переведено на українську мову більше як половину шкіл політграмоти на селі. Розгортається українізація шкіл політграмоти в місті. Процент українців у партії з 37 підвищився до 47, а в комсомолі − з 50 до 61.

Культурне будівництво в Українській РСР: Важливі рішення КП і Радянського уряду. 1917−1959 pp.: Зб. документів. − К.: Держполітвидав, 1959. − Т. 1, − С. 312.