4.1.7. Людська особа та її гідність у перспективі спасіння через Христа

Христос налагоджує перерваний через первородний гріх діялог любови з Богом. Його Кров відновлює також надприродну єдність людей між собою та їхнє ставлення до Бога і світу¹³¹. Богословська антропологія базується на глибокому переконанні про єдність двох порядків – створіння і спасіння. З любови Бог створив людину і з любови Христос помер на хресті. Людина, яка вже в пер­спективі створіння має велику вартість, набирає ще більшої вартости в контексті спасенного діла Христа – Втілення та Відкуплення, яке приносить дар „нової людськости”.

Згідно з ученням св.Томи Аквінського, особа – це те, що найдосконаліше в цілій розумній природі (STh I, q. 29 a. 3). Гідність людської особи виникає з розумної природи та свободи вибору. Всіляке людське співіснування, якщо хочемо, аби воно було добре організоване та добре розвивалося, мусить базуватися на основному принципі: кожна людина – це особа, тобто істота, обдарована розумом та свободою вибору, внаслідок чого має права і обов’язки, які випливають безпосередньо і водночас з її природи¹³². Розумність природи і свобода волі у християнстві збагачується введенням людини в надприродний світ. Про це багатство, яке ошляхетнює цінність людської особи і підносить її гідність, засвідчує ціна, яку заплатив Христос (пор. 1 Кор 7, 23). Завдяки цій гідності людина через благодать піднесена до участи в житті самого Бога, в житті Пресвятої Тройці.

Христос дарує “нове життя”. Християнин передусім мусить відповісти на заклик Христа зректися себе, взяти свій хрест і йти за Ним, тобто “погубити” своє життя, аби наново віднайти його в Христі, бо “яка користь людині, як світ цілий здобуде, а занапастить власну душу?” (Мт 16, 25-56). Треба повністю відновитися, відійти від старого способу існування і прийняти новий дар життя. Християнин має наслідувати Христа в повному відданні Богові та любові до людей. Як “нова людина” в Христі християнин мусить об’явити цю “новизну” у всіх сферах свого життя. Поведінка “нової людини” має виникати з дару нового життя. Це нове існування виражає порядок дару: досконалість і зрілість у моральному житті є не лише результатом зусиль людини, а й результатом поєднання з Христом у Святому Дусі, наслідком участи в Божому житті¹³³. Тільки в дусі такої богословсько-антропологічної інтерпретації концепції людини, пов’язаної із христологією, можливе розуміння статевої та подружньої етики.

4.1.8. Християнська концепція статевости

Треба підкреслити, що християнське бачення статевости є водночас глибоко богословське і персоналістичне, а водночас етичне: показує статевість як Божий дар, який людина має прийняти і розвинути в дусі відповідальности за покликання усього життя. У християнському покликанні завжди йдеться про людину, позначену статевістю, – про жінку і чоловіка. Саме тому статевість вважають невіддільним складником людської особи. Іншими словами: людська особа є одна і неподільна, бо не може бути піддана якій-небудь формі дуалізму. Статевість є властивістю особи, належить до буття особи, а не лише щось зовнішньо додане до її буття. Про цю правду дуже часто забувають, особливо під впливом новітнього розвитку раціоналізму. Автор вислову “Cogito ergo sum” започаткував сучасний спосіб мислення про людину, яке має дуалістичний характер¹³⁴. Новітній раціоналізм радикально протиставляє дух і тіло в людині, проте людина є особою завдяки своїй душі і тілу разом¹³⁵.

Християнська концепція статевости приймає інтегральне бачення людини. Тільки в контексті відповідної антропології можливе повне розуміння статевости людини. Ця антропологія завжди має моральний вимір: йдеться про те, якою людина мусить бути, а не лише про те, якою вона є. Цей антропологічний фундамент необхідно брати до уваги, оскільки для сьогодення характерна така тенденція: брати ситуацію у світі, яка є, і до неї “доробляти” моральні засади. Факти, однак, не є критерієм моральної оцінки людських вчинків¹³⁶.

На необхідність цього відношення концепції людської статевости до антропологічного фундаменту вказав Іван Павло ІІ: у контексті культури, яка серйозно деформує чи безпосередньо втрачає справжнє значення людської статевости, бо руйнує її принципове звернення до особи, Церква вважає своєю місією означувати статевість як цінність і завдання цілої людської особи – чоловіка і жінки, створених на Божу подобу¹³⁷.

Підхід до проблеми людської статевости залежить від самої концепції людини та від місця, яке в ній відведено тілесності. Саме тому в наступному пункті проаналізовано головні штрихи богословського погляду на тілесність.

4.2. Тілесність людини і святість людського життя

Головні аспекти богослов’я тіла

Богословська думка приймає правду про те, що тіло створене Богом і що його оживляє безсмертна душа. Тіло є, отже, образом Бога і знаком Його присутности у світі, вершиною якої є Втілення Божого Сина.