4.2.2.2. Статевість: чотири аспекти людської тілесности

Богословський погляд на людське тіло особливо важливий в добу згаданої “десакралізації” людської статевости. Документ Священної Конгрегації Католицького Виховання “Виховні дороговкази в людській любові. Напрямні для статевого виховання” (Рим 1983) стверджує, що “християнська візія чоловіка і жінки визнає особливу функцію тіла, тому що воно чинить свій внесок в одкровення сенсу життя та покликання людини. Тілесність є насправді специфічним способом існування та діяння, який властивий людському духові”¹⁵⁵. Документ вказує на чотири значення тіла: 1) антропологічне; 2) богословське; 3) тіло як знак любови; 4) тіло як знак плідности, плодотворности (див. номери 22–24).

4.2.2.2.1. Антропологічне значення тіла

“Тіло об’являє людину”, “виражає особу” і є в такий спосіб переданням інформації Бога до людини –хоче сказати людині про її суть і покликання. Тому тіло можна назвати “першим таїнством”, знаком, який людина отримує від Бога для того, аби краще зрозуміти Божий план стосовно самої себе. Тіло виражає дух, чинить видимим те, що невидиме¹⁵⁶. Іван Павло ІІ додає, що тільки через участь у святості Бога і її виражанні людське тіло може бути насправді „таїнством”¹⁵⁷.

Правда про те, що тіло виражає особу, має суттєве антропологічне значення, оскільки означає, що людина є суб’єктом не лише через самосвідомість і самовирішення, а й через своє тіло. Тіло дозволяє людині бути суб’єктом специфічно людської дії. Цей антропологічний вимір людської тілесности має велике значення для концепції людської статевости: лише у світлі правди про те, що тіло виражає особу, можна до кінця зрозуміти персоналістичний вимір статевости.

4.2.2.2.2. Богословське значення тіла

Цей аспект вказує на фундаментальне відношення тіла до Бога як Творця і Спасителя. Саме цей аспект підкреслено вище: Бог є Творцем цілої людини. Іван Павло ІІ показує тісний зв’язок між тими двома вимірами – антропологічним і богословським, бо повний сенс людського тіла відчитуємо тільки в перспективі створіння. Мало того, богослов’я тіла, від початку пов’язане зі створенням людини на Божу подобу, стає таким чином богослов’ям статі – або “богослов’ям жіночости і чоловічости”¹⁵⁸.

4.2.2.2.3. Тіло – знак любови

Третій аспект – тіло людини виражає покликання людини до любови. Іван Павло ІІ говорить про це значення тіла в контексті таких тем, як communio personarum, питання інтерперсонального спілкування, подружній сенс тіла і питання т.зв. „пізнання”. У „Виховних дороговказах” читаємо: „Тіло, оскільки воно статеве, виражає покликання чоловіка і жінки до взаємности, тобто до любови і взаємного самодарування”¹⁵⁹. Спільнота осіб – це два взаємодоповнювальні способи “буття тілом” і водночас буття людиною, два комплементарні виміри самосвідомости і самовирішення. Причому – як це показує вже Бут 2, 23 – жіночість віднаходить себе перед чоловічістю, а чоловічість підтверджується через жіночість. Ця неначе “особотворча” функція статі вказує, як глибоко людина за всієї своєї духовної самотности, єдиности і неповторности, що характерно для особи, уконституйована через тіло як “він” або “вона”¹⁶⁰.

Такий погляд на сенс людського тіла в контексті спільноти осіб дозволяє зрозуміти глибший сенс статевости: виражати любов, дарувати себе і приймати дар іншої особи. Тіло виконує незамінну роль, якщо йдеться про сферу людського спілкування. Воно виражає особу в цілому її онтичному та екзистенційному контексті, дозволяє виразити назовні те, що діється у внутрішньому житті особи. Іван Павло ІІ звертається з цього приводу до питання наготи тіла і відсутности сорому. Цей спосіб бачення власної і чужої наготи свідчить про особливу повноту міжособового спілкування, яка виникає в самому серці спільноти осіб¹⁶¹. Таке сприймання наготи вказує на внутрішню повноту бачення людини в Бозі, тобто згідно з мірою “Божого образу”, – водночас в цьому погляді наявна глибина чоловічости і жіночости, яка дає можливість створити “особову інтимність” взаємного спілкування в простоті і чистоті¹⁶².

Одним із найглибших способів визначення тіла як дару любови є поглиблення подружнього аспекту тіла. Треба постійно пам’ятати, що дар (здатність до самодарування і прийняття дару іншої особи) вказує на один із найважливіших аспектів особової екзистенції – бути з кимось і бути для когось. Тут ще раз підтверджується нероздільність теми “особа” з темою “тіло-стать”. Спільнота осіб народжується з цього взаємного дарування. Не йдеться про конкретні дари, а про фундаментальне розуміння особи, яка сама в собі хоче бути дарунком для іншої особи. Отже, тіло виражає, що жіночість є для чоловічости, а чоловічість для жіночости. У тілі вже від самого початку виражена подружня ознака, тобто здатність до вияву любови – такої любови, в якій людина-особа стає даром¹⁶³.