6.1.1. Реалізація покликання до любови в подружжі

Автором подружжя є Бог Творець. Це Він створив людину як чоловіка і жінку й покликав до створення особливої єдности між ними, яка охоплює цілу їхню духовно-тілесну природу (пор.: Бут 1, 26 та Бут 2, 7). Подружжя є, отже, первинним покликанням людини. Енцикліка “Humanae vitae” виражає це так: «подружня любов проявляє свою природу і шляхетність особливо тоді, коли ми зрозуміємо, що вона бере свій початок з найвищого джерела – від Бога, “який є любов’ю” (1 Йо 4, 8), – від Отця, “від якого бере ім’я все отцівство на небі й на землі” (Еф 3, 15). Ні в якому разі подружжя не є простим продуктом випадку або результатом еволюції несвідомих природних сил, воно насправді так створене Богом Творцем у мудрому передбаченні, що здійснює серед людей Його план любови. Тому чоловік і жінка у взаємному самовідданні, яке є для них в подружжі властивим і винятковим, прагнуть витворити особову спільноту, у якій вони взаємно вдосконалюють себе, щоб співдіяти з Богом у зачинанні та вихованні нового людського життя»¹⁹⁵.

На фундаменті любови базуються інші аспекти подружжя: біологічний інстинкт, людське рішення, правова і суспільна інституція. Подружня спільнота встановлена завдяки свобідній згоді обох сторін.

6.1.2. Особливості подружньої любови

Правильне розуміння подружньої любови надзвичайно важливе. Подружня любов має кілька характерних ознак. Вона є (на основі “Humanae vitae” 9):

1) передовсім людська: чуттєва і духовна водночас. Тому вона випливає не лише з інстинкту та пристрасти, а з рішення свобідної волі, яке спонукує до того, щоб перебувати в радості й смутку повсякденного життя, навіть зміцнитися від того: таким чином подруги стають одним серцем й однією душею і разом досягають свого людського сповнення;

2) цілісна, тобто дуже особлива форма особистої приязні, у якій подруги великодушно ділять все без застережень і егоїстичних розрахунків. Хто насправді любить свого подруга, – любить його не заради того, що від нього отримує, а радше заради нього самого і щасливий від можливости збагатити його, подарувавши йому себе самого.

3) вірна і виключена аж до смерти; саме так чоловік і жінка розуміли її в той день, коли, усвідомлюючи свій вчинок, пов’язали себе у шлюбі. Хоча вірність чоловіка і жінки іноді важка, ніхто не має права стверджувати, що вона неможлива. Навпаки. У всі часи вона завжди була чимось шляхетним і достойним. Приклади багатьох подружніх пар упродовж століть доводять, що вірність не лише відповідає природі подружжя, а також є джерелом глибокого, тривалого щастя.

4) плідна, оскільки не зводиться виключно до любовних взаємин чоловіка і жінки, а прагне тривати поза ними й зачинати нове життя. Завдання подружжя виражає Книга Буття (Бут 1, 28) словами «будьте плідні і множтеся і наповняйте землю і підпорядковуйте її собі». “Подружжя і подружня любов по своїй суті є спрямовані на зачаття і виховання нащадків. Діти, справді, є найціннішим даром для подружжя та надзвичайно сприяють благу самих батьків»¹⁹⁶.

Подружня любов ще не є подружжям, хоча в ній наявна змістовна передумова його суті. «Подружжя – це реалія об’єктивного порядку, встановлена лише урочистим актом, і передбачає формальний акт волі: двоє осіб явно віддають себе одне одному, повністю підтверджуючи це віддання на ціле своє життя. Подружжя вповні реалізоване, коли обидва партнери внаслідок цього акту завершують віддання одне одному в тілесному єднанні»¹⁹⁷.