5.2.2. Статевість – мова любови в подружжі

Конкретний спосіб, в який агапе, філія та ерос мають взаємопереплітатися в християнському житті, значно залежить від особистого покликання й отриманої харизми. На шляху подружнього життя всі ці види любови переплітаються і статевість відіграє тут важливу роль. Навіть з погляду біології неможливо звести сексуальність тільки до дітородного значення. Відкриваємо, що людська сексуальність – на відміну від тваринної – це не якийсь автоматизм, що спрацьовує лише в періоди плідности. Незалежно від того, в якому вимірі розглядаємо людську статевість (у біологічному, психологічному чи суспільному), – вона завжди має характер стосунків з іншою особою, з “ти”. Статевість, яка на біологічній площині є можливістю збереження роду через здатність до відтворення, водночас є привілейованим місцем і формою міжособового спілкування подружжя, суттю якого є любов. Це не є інша любов від тої, до якої Бог закликає всіх людей, обдаровуючи їх водночас даром любови – тобто залученням до одвічної любови Трьох Осіб.

Любов – це над усе особовий вибір, а там, де є вибір, там – свобода, а де свобода – там треба говорити про відповідальність. Як форма міжособових взаємин любов має охоплювати також потяг і афективну сферу людини. Любов є шляхом інтеграції всіх трьох площин статевости. Однак варто відразу зазначити, що в цьому процесі інтеграції виникають різні напруги. Кожна з описаних вище площин статевости має свій динамізм, прямує до автономії, і часто ці три площини стають конкурентними. Тому інтеграція можлива за умови, коли людина прийме певні обмеження, коли вона готова на жертву, посвяту в ім’я любови. У контексті гріха на цьому шляху необхідна допомога Божої благодаті. Тому людська здатність любити потребує доповнення в дарі Божої любови-агапе.

Відношення любови і статевости найкраще може виразити твердження, що статевість є (призначена для того, щоб бути) мовою любови в подружжі. Проте через людську схильність до гріха використовувати цю мову непросто і вона часто підлягає викривленню та фальшуванню. Йдеться про ситуації, коли багато людських жестів можуть стати двозначними і не мати нічого спільного з любов’ю. Можна провести певну аналогію до основної форми міжлюдського спілкування, якою є людська мова (слово). Суть спілкування у взаємному передаванні правди; слово має служити правді. Однак не завжди так є, і слово служить фальші та брехні. Людська статевість, на жаль, може бути також таким спотвореним словом і не виражати того, до чого призначена. Як, зрештою, і сама дійсність любови може зазнавати спотворення через невластиві уявлення про неї.

5.2.3. Хибні уявлення про любов

Слово “любов” багатозначне, й особливо тепер воно дуже знецінилося. Одна з основних помилок – приймати за любов те, що насправді любов’ю не є. Інша ­– брати частину за ціле. І так часто відбувається у любові – люди вважають за любов те, що є лише одним з її елементів.

Дехто називає любов’ю те, що є добре прихованим егоїзмом. Людина говорить, що любить, проте бачить лише своє “я”, свої прагнення і мрії. Інша людина стає лише об’єктом, який доставляє приємні пережиття. Для такої людини характерна настанова: “ти є для мене”, “мене не цікавить, чого хочеш ти, але важливо, щоб ти враховува(-ла), чого бажаю я”.

Інколи любов’ю називають пристрасть, яка виникає, як реакція на особу протилежної статі, на її сексуальні цінності. Тоді з’являється бажання здобути “об’єкт” пожадання і заволодіти ним. Пристрасть сама в собі не є чимось злим, проте не вона має керувати людиною, а людина мусить керувати нею за допомогою духовних важелів.

Інколи тілесне віддання (статевий акт) називають любов’ю (навіть існує технічна назва “займатися любов’ю”). Статевий акт справді має бути виявом цілковитого віддання в любові однієї особи іншій, і в межах подружжя він має такий сенс. Проте сам по собі статевий акт ще не є любов’ю. Не кожне тілесне віддання є насправді знаком любови (наприклад, дошлюбні статеві стосунки, проституція, перелюб). Навіть у подружньому житті є такі миті, коли виявом любови буде відмова від статевого акту заради блага іншої людини (хвороба, останні тижні вагітности, період після народження дитини).

Інколи захоплення іншою людиною приймають за любов. Ці стани емоційного захоплення виразно спотворюють образ другої особи. Засліплена емоціями людина не може прийняти повної правди про себе, про іншу людину і про їхні стосунки. Закоханість ­– це інтенсивні почуття до іншої особи, що можуть бути початком любови, яка в майбутньому завершиться одруженням, проте сам стан закоханости ще не є любов’ю.

Чуттєвість і емоційність – це складові елементи любови. Їх можна назвати “матеріялом” любови, але не можна ідентифікувати з об’єктивною любов’ю, яка існує тоді, коли є відкритість на цінність особи. Така любов формується згідно з етичними вимогами любови, зокрема принципу відповідальности.