6.5.2.1.3. Різниця між контрацепцією та мрп

Часто можна почути запитання: якщо метою є уникнути зачаття, то в чому полягає різниця між природними методами розпізнавання плідности і контрацепцією? Різниця у відмінному стилі життя і відмінній сексуальній поведінці особи.

У контрацепції відділено сексуальну поведінку від безпосередньої відповідальности, пов’язаної з тим, що ця поведінка може бути причиною появи нової людської особи. Застосовуючи засоби, вона маніпулює даром плідности. Відповідно до природних методів людина змінює свою сексуальну поведінку: через свобідне рішення стримується від здійснення акту (якщо для цього є серйозні підстави). Стриманість – це не лише негативний аспект, це також позитивний акт: людина вільно відмовляється від статевого акту з огляду на пов’язану з ним відповідальність. Тоді людина відповідально керує собою.

У вченні Церкви сказано про дозволене використання неплідних періодів і водночас відкинено використання протизаплідних засобів – це завжди недозволене. Насправді мова йде про два зовсім різні типи поведінки: відповідно до першого – подруги законно використовують природну можливість, в іншому випадку – вони перешкоджають природному перебігові природного процесу зачаття. Безперечно, в обох випадках подруги одностайні в тому, що вони з поважних підстав хочуть уникнути потомства²⁵⁶. Однак основою моральної оцінки контрацепції не є її “штучність”, так само, як позитивна моральна оцінка МРП не випливає лише з їхньої “природности”. Основою є правда про людську статевість, її значення та особовий вимір статевого акту. Йдеться про особову гідність любови, про розумну людську природу, про людину, яка є духовно-тілесною єдністю і в межах тієї єдности керується духовним виміром, а не інстинктами. Вступаючи в статеві стосунки в неплідні дні, подруги засвідчують взаємну любов і водночас не роблять жодної штучної перепони для життя. Вони не порушують об’єктивної правди статевого акту. Статеві стосунки подругів у період неплідності не є гріхом, натомість вчинення сексуального стосунку неплідним є виявом морального безладу²⁵⁷.

6.5.2.2. Стерилізація

Стерилізація – це всі техніки, застосування яких веде до неплідности, навіть якщо статевий акт відбувається в природний спосіб. Щоб дати належну моральну оцінку стерилізації, потрібно знати, чи це посередня чи безпосередня стерилізація. Посередня стерилізація не створює моральних проблем. Найчастіше йдеться про терапевтичну дію, де одним із незворотних небажаних наслідків є стерилізація, як у разі гістероктомії, що виконана із серйозної причини (наприклад, злоякісна пухлина). Головною метою операції є лікування патології, а не позбавлення плідности²⁵⁸.

Примусову стерилазацію, яку практикують у деяких країнах (Індія, Китай), однозначно засудила не лише Католицька Церква, а й громадська думка. Така стерилізація насамперед завдає шкоди фізичній цілосності людини, а також заперечує свободу людини. Будучи засобом навмисного знищення дітородної функції, стерилізація позбавляє людину відповідальности у сфері статевости і дітородження, а через те не може в повноті виявитися гідність людської особи. Хірургічна стерилізація, яка найчастіше є незворотною, може призвести до далекосяжних демографічних проблем²⁵⁹.

Усяку стерилізацію, яка сама по собі, тобто в силу своєї природи, однозначно спрямована на припинення дітородної функції, визначають як безпосередню стерилізацію. Таку стерилізацію слід відрізняти від двох згаданих вище видів – посередньої та примусової стерилізації – у ній моральна проблема постає ще з більшою гостротою. Згідно з наукою Церкви така стерилізація абсолютно заборонена без огляду на суб’єктивний намір виконавця. Вона не тільки заперечує одну з основних цілей подружжя, якою є дітородження, а й порушує фізичну цілість чоловіка чи жінки, позбавляє плідности, що становить невіддільну частину особи.

Уже Пій ХІ писав, що „людина не має іншої влади над членами власного тіла, як тільки ту, яка стосується їхнього вживання для природних цілей; вона не має права їх нищити, калічити або якимось іншим чином позбавляти здатности виконувати їхні природні функції, окрім випадків, коли таке втручання необхідне для добра усього тіла”²⁶⁰. У разі стерилізації людина піддається добровільному покаліченню, тобто позбавляє себе природної функції дітородження, і ця дія не виправдовується принципом цілости, оскільки жоден член тіла не загрожує добру цілого організму.

Люди, вдаючись до стерилізації, виправдовують ці дії небажанням мати більше дітей й одночасним бажанням продовжувати статеві стосунки. Отже, такі вчинки супроводжує явно контрацептивний намір. Однак це ще ганебніше і неморальніше явище, ніж контрацепція, оскільки вона майже завжди спричиняє незворотну неплідність особи, а не лише періодичне знепліднення чи неплідність окремих статевих актів, як у разі застосування контрацептивів²⁶¹. У цьому випадку треба широко розуміти Божу заповідь “Не вбивай!”, яку слід застосувати також і до турботи про власну цілість і здоров’я. Йоан Павло ІІ в енцикліці “Євангелія життя” поставив стерилізацію в одному ряді з котрацептивами, абортом та евтаназією, називаючи їх виявами “культури смерти” і плодом ментальности, ворожої життю²⁶².