1.2.2.3. Статевість як розважальна сфера

Кожна людина прагне любови і шукає її у своєму житті. Проте однією із помилок на цьому шляху пошуків є те, що вона має хибне уявлення про любов. Серед молоді побутує думка, що любов зводиться до сексу і що різноманітні та випадкові сексуальні зв’язки це нормально. За такого розуміння любови, звичайно, зміцнюється переконання, що любов не може бути тривалою, що це лише форма розваги і задоволення потреб людини.

У цьому контексті і статевість сприймають як розважальну сферу, тобто сферу, яка дає насолоду. Перебільшене зосередження на особистих відчуттях насолоди не дозволяє вчасно задуматися над результатами такої поведінки. Це природно, що людина прагне відчувати приємність і шукає її. Само прагнення приємности не має морального характеру, але місце, яке людина визначає приємності в єрархії цінностей і спосіб, яким її осягає, – це вже цілковито моральне питання. Проблемно, коли людина ставить приємність на вершині піраміди цінностей, нехтуючи для її досягнення власною гідністю та гідністю іншої людини, благами людської особи.

„Нема нічого нового під сонцем” (Проп. 1, 9), – писав Когелет. Гедонізм як теорія, що проголошує пріоритет приємности в людському житті, своїми коріннями сягає грецької античної філософії. Він з’являється в межах філософської течії, званої евдемонізмом, за якою щастя є найвищою метою життя. Гедоністичний тип евдемонізму віднайшов свій найповніший відбиток у вченні Арістіппа з Кирени. Цей грецький філософ не лише ствердив, що люди найбільше в житті прагнуть насолоди, тобто екстремальної приємности, а й визнав, що насолода – це те, до чого треба прямувати. Серед різного типу приємностей особливе місце в його поглядах відведено сексуальній насолоді. Згідно з Арістіппом, насолода і приємність є найбільшою цінністю.

Християнська мораль відкинула гедоністичну оцінку приємности. Однак аксіологічний гедонізм повертається час від часу в різних філософських роздумах над життям, а серйознішого значення набуває починаючи від половини ХVIII сторіччя в межах утилітарних теорій. Найпоширеніші гасла, які пропагують таку теорію, – це „любов”, „цілковита свобода”, „справжні почуття”.

1.2.2.4. Мітологізація сексу

В суспільстві, в якому живемо, побутує багато різних мітів, у тому числі на тему статевости і сексу. Брак належних знань і доброго статевого виховання є причиною того, що люди беззастережно приймають ці міти, а потім пожинають плоди фізичної, духовної та моральної руйнації свого життя.

Під впливом фройдизму вважають, що лібідо є основою усього психічного життя, а головною засадою життя є приємність. Це призводить до абсолютизації сексу. Таке явище називається „пансексуалізмом” – для підкреслення, що всі виміри людського життя зводяться до сексу.

Це відбито в гаслах „сексуального визволення”. Відкинення всіляких моральних норм в ділянці людської статевости – як нібито шлях до визволення – мало б підкреслити фундаментальне право свободи. Зі згаданим статевим визволенням пов’язується інший сучасний міт: вимога спонтанности в царині статевих дій. Дехто твердить, що введення будь-яких моральних принципів в царину людської статевости перешкоджає спонтанності і позбавляє справжньої радости. За тим криється виразно споживацька концепція статевости. Секс стає тоді засобом гри і дозвілля (як було сказано вище).

Добре відомі три великі сучасні обмани, що їх пропонують багато знаменитостей та ЗМІ, а саме що «секс безпечний», «секс цікавий» і що «всі цим займаються». ЗМІ творять фантастичну фікцію, в яку люди наївно вірять: дії, показані в ЗМІ, не мають жодних негативних наслідків (люди вживають алкоголь, але не п’яніють і не спричиняють автокатастроф; палять цигарки, але ніколи не хворіють на рак легенів; ведуть невпорядковане статеве життя, але не заражаються хворобами і не мають психологічних травм тощо). Ці міти використовують творці програм і фільмів, через що ЗМІ стають місцем насильства і сексуального використання, а також реклами неправильної, часто хворобливої поведінки²².

Поширюється також міт толерантности. Він полягає в такому розумінні толерантности: треба приймати людину і всіляку поведінку (також і погану) такою, як вона є. Отже, до гомосексуалістів (чи інших сексуальних викривлень) треба ставитися «толерантно», без дискримінації, гомосексуальним парам варто надати такі ж права, як і гетеросексуальним подружжям, бо цього вимагає толерантність. Але це далеко не так. Латинський термін «tolerantia» означає витривалість, зрозуміння, терпеливість у ставленні до іншого, рівне трактування осіб з іншими поглядами, переконаннями, релігійними віруваннями, поведінкою. Толерантність наказує погодитися з тими фактами попри рішуче їх несхвалення. Толерантність – це не компроміс, в якій хтось має зректися чогось суттєвого. Правдиве розуміння толерантности – це коли людина виразно відкидає помилку і не зрікається правди. Попри те особам, які інакше мислять й інакше поводяться, виявляє повагу і через діялог робить спробу показати їм шлях до повноти добра і правди.

Група абсурдних мітів пов’язана зі збереженням незайманости до шлюбу, контрацепцією чи абортами: нібито людина мусить „займатися сексом”, бо стриманість шкодить здоров’ю, контрацепція не має негативного впливу на стан здоров’я жінки чи на подружні взаємини або що аборт не є шкідливим і не є вбивством дитини тощо.