7.2. Покликання до чистоти

7.2.1. Біблійне розуміння чистоти

Під поняттям чистоти в біблійній мові дуже часто можна розуміти свободу від гріха, чистоту душі, святість. У цьому значенні в Нагірній проповіді сказано про “чистоту серця” (пор. Мт 15, 18-19: “Із серця бо походять лихі думки, убивства, перелюби, розпуста, крадежі, лживе свідчення, богохульства”). Цар Давид просив у Бога чисте серце, тобто вільне від гріха (пор. Пс 51, 12: „Серце чисте створи мені, о Боже, і дух потужний віднови в нутрі моїм”). У Старому Завіті можна також зустрітися з легальною чистотою, тобто вірністю всім вказівкам Мойсейового закону.

Наказ зберігати чистоту часто знаходимо у вченні апостолів:

Ді 15, 29 – наказ стримуватися від розпусти;

Кол 3, 5: “Умертвляйте, отже, ваші земні члени: розпусту, нечистоту, пристрасті, лиху пожадливість, зажерливість – що є ідолопоклонство. За все це падає гнів Божий на неслухняних”;

Гал 5, 16: “Духом ходіте, і тіла пожадливостей не будете чинити”;

Еф 5, 3-5: “Розпуста й усяка нечистота та захланність щоб і не згадувалися між вами, як це й личить святим. Так само безсоромність чи балачки безглузді й порожні жарти, – воно бо непристойне; а радше – дякуйте Богові. Бо знайте, що жадний розпусник чи нечистий, чи захланний, що є ідолослужитель – не матимуть спадщини у Христовім і Божім царстві”;

Рим 13, 12-14: “Відкиньмо вчинки темряви й одягнімося у зброю світла. Як день, поводьмося чесно: не в ненажерстві та пияцтві, не в перелюбі та розпусті, не у сварні та заздрощах”;

1 Пет 2, 11: “Молю за вас, любі, ..., щоб ви стримувалися від пожадливостей тіла, які проти душі воюють”.

Обґрунтуванням для чистоти, яке подає св. Павло, є те, що „тіло є для Господа” (1 Кор 6, 14) і що тіло християнина разом з душею є храмом Святого Духа (пор. Кол 3, 6; Рим 1, 18; 1 Сол 4, 6). У цьому контексті можна дійти до висновку, що нечистота вилучає з Божого Царства, є перешкодою до спасіння. Отже, чистота (цнотливість) – це необхідний засіб до спасіння і неоднозначний Божий наказ (виражений уже в Старому Завіті, пор. Вих 20, 14. 17; Лев 18, 30).

7.2.2. Чеснота чистоти (цнотливости)

Етичне впорядкування статевого життя християнська мораль традиційно називає чеснотою чистоти (цнотливости). Поняття “сексуальна чистота” означає насамперед звільнення, свободу від того, що “забруднює” сексуальну сферу (у моральному сенсі), тобто стриманість і самоопанування. Латинська назва цієї чесноти – “castitas” (від дієслова castigare = стримувати, опановувати силою). Св. Тома підкреслював, що так, як батьки картають непослушну дитину, так чистота у своїй негативній функції мусить картати і панувати над невідповідальними силами тілесних пожадань²⁷⁹.

Стриманість як чеснота не полягає в простому запереченні сексуального пожадання ані витіснення його в підсвідомість. Таке ставлення до сексуальної сфери грозить “відплатою” придушеного потягу і може призвести до негативних наслідків. Психологія доводить, що пригнічення прагнень та емоцій завжди завдає шкоди для психічного здоров’я людини, може бути причиною закомплексованости, неврозних станів, навіть депресії.

Стриманість і самоопанування необхідні, однак не йдеться про те, щоб це було у формі “негативного гальмування”, яке продиктоване страхом перед статевим потягом, негативним ставленням до статевого потягу і приниженням самого себе. Йдеться тут про позитивну дію, тобто опанування статевого потягу, відмову від його реалізації, але в ім’я якоїсь цінности. Важливу роль виконує мотивація. Така відмова від актуалізації статевого потягу з огляду на вищу цінність не є шкідливою ні для фізичного, ні для психічного здоров’я. Вона не деформує нормального психофізичного розвитку, не породжує неврозних станів, а також не залишає почуття жалю і кривди. Навпаки: опанування стає джерелом творчої енергії, стабільности і психічної рівноваги. Чистота прагне гармонізувати різні компоненти людської особи й подолати слабкість людської природи, ураженої гріхом²⁸⁰. А це вже позитивний аспект цнотливости.

Цнотливість – це впорядкування сексуальної сфери та й взагалі сфери міжособових стосунків відповідно до вимог моралі. Чистота надає відповідного напряму діям у сексуальній царині. Завдяки чистоті людина опановує пожадливість та сліпі інстинкти, щоб інтегрувати їх з особовим життям та жити відповідно до свого покликання. Отож, чистота – це здатність людини приймати себе як чоловіка чи жінку, розуміти особисту й суспільну цінність статевости і залучати її в повноту особового життя. Це означатиме, що “особа навчилася приймати інших людей, входити в стосунки з ними, поважаючи гідність кожного з його відмінностями. Чиста особа не є егоцентричною і не вступає в егоїстичні стосунки з іншими людьми. Чистота робить особистість гармонійною. Вона робить її зрілою і наповнює внутрішнім миром. Ця чистота тіла і духу допомагає розвинути справжню самоповагу і водночас розвиває здатність поважати до інших, тому що дозволяє побачити в них осіб, яких треба шанувати, оскільки вони створені на образ Божий (...)”²⁸¹. Отже, чистоту треба бачити в контексті захисту гідности людини на площині статевого життя. Вона є плодом Божого дару і людської співпраці з ним.

У вченні Йоана Павла ІІ знаходимо виразний наголос на позитивному баченні чистоти. Важливо пригадати фрагмент Familiaris consortio: “Із християнського погляду чистота аж ніяк не означає відкидання людської сексуальности чи погорди до неї: вона радше означає духовну енергію, здатну захищати любов від небезпек егоїзму й агресивности та спрямовувати любов до її повного здійснення”²⁸². Як бачимо, стриманість, якої чистота вимагає в певних обставинах або станах життя, не є її суттю, а лише наслідком належного розуміння любови в рамках свого життєвого покликання. Таке бачення чистоти глибоко персоналістичне, воно несумісне з будь-якими маніхейськими тенденціями.

Чистота – це обов’язок для всіх, хоча немає однакового способу її реалізації. Виховання для любови і виховання для чистоти мусить брати до уваги різні стани й обставини життя. Існує багато різних життєвих ситуацій, у яких чистота виявляється в різних конкретних формах, залишаючись незмінною у своїй суті (дошлюбна, подружня чи богопосвячена чистота (целібат)).