7.2. Оцінка запасів

Важливим питанням в організації обліку виробничих запасів є їх оцінка за національними стандартами. Порядок оцінки запасів залежить від багатьох факторів, основним з яких є обрана підприємством система обліку запасів . Для послідовного обгрунтування методики оцінки необхідно розпочати з оцінки внаслідок придбання виробничих запасів. Отже, придбані чи виготовлені виробничі запаси зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю.

До первісної вартості запасів, придбаних за плату, відноситься суми наступних фактичних затрат:

• суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику;

• суми, що сплачуються за інформаційні, посередницькі та інші подібні послуги у зв”язку з пошуком і придбанням запасів;

• суми ввізного мита;

• суми непрямих податків у зв”язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству;

• затрати на заготівлю, вантажно-розвантажувальні роботи, транспортування запасів до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів;

• інші витрати, які безпосередньо пов”язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, у якому вони придатні для використання у запланованих цілях. До таких витрат, зокрема, належать прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати підприємства на доопрацювання і підвищення якісно технічних характеристик запасів.

Первісною вартістю запасів, виготовлених власними силами підприємства, визнається собівартість їх виробництва, яка визначається за П(с)БО 16 “Витрати”.

Первісною вартістю запасів, що внесені до статутного капіталу підприємства, визначається погоджена засновниками (учасниками) підприємства їх справедлива вартість.

Не включаються до первісної вартості запасів, а належать до витрат того періоду, у якому вони були здійснені:

• понаднормові втрати і нестачі запасів;

• проценти за користування позиками;

• витрати на збут;

• загальногосподарські та інші подібні витрати, які безпосередньо не пов”язані з придбанням і доставкою запасів та приведенням їх до стану, у якому вони придатні для використання у запланованих цілях.

Отже, первісна вартість запасів у бухгалтерському обліку не змінюється, проте за певних умов все ж можливими є такі зміни – псування, застаріння ,тобто втрата очікуваної економічної вигоди. В таких випадках запаси відображаються за чистою вартістю, яка визначається по кожній одиниці запасів вирахуванням з очікуваної ціни продажу очікуваних витрат за завершення виробництва і збут. Різниця між первісною та чистою вартістю таких запасів списується на витрати звітного періоду.

Таким чином, ціни придбання (виготовлення) однойменних запасів на протязі звітного періоду (місяця) , як правило, є різними, у зв»язку з чим виникає проблема їх оцінки при свисанні запасів з балансу.

Починаючи з 2000 р. оцінка запасів при їх списанні можлива за кількома методами, які регламентує П(с)БО 9 «Запаси»:

• ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

• середньозваженої собівартості;

• собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

• нормативних затрат;

• ціни продажу.

Слід зауважити, що для усіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів. Розглянемо суть та методику кожного з них.

Метод ідентифікованої собівартості не є поширеним, оскільки за своєю специфікою має вузьке застосування – для запасів, які відпускаються, та послуг, що виконуються для спеціальних замовлень і проектів, а також запасів, які не замінюють оджне одного. Отже, така методика не потребує більш глибокого обгрунтування, оскільки вартість списання визначається по обумовлених договором замовлень цінах.

Методику за наступними методами відпуску розглянемо на конкретному прикладі.

Оцінка за середньозваженою собівартістю проводиться по кожній одиниці запасів шляхом ділення сумарної вартості залишку таких запасів на початок звітного місяця і вартості одержаних у звітному місяці запасів на сумарну кількість запасів на початок звітного місяця і одержаних у звітному місяці. Тобто вартість списання за даним методом можна визначити за формулою:

Ссв = (С зап.нп + С зап.п) : (К зап.нп + К зап.п),

Де Ссв – середньозважена собівартість запасів;

С зап.нп - вартість запасів на початок звітного періоду;

С зап.п – вартість запасів, що поступили;

К зап.нп – кількість запасів на початок звітного періоду;

К зап.п – кількість запасів, що поступили.

Приклад

Аналітичні дані про рух сировини за період за 1.03.11по 31.03.11

Рух сировини	Один. Вим	К-сть	Ціна,грн	Сума,грн
Залишок на 1.03.	Ц	10	20	200
Надійшло 3.03.	-«-	20	25	500
Списано на виробництво 5.03.	-«-	15	?	?
Надійшло 10.03.	-«-	30	22	660
Надійшло 20.03.	-«-	10	30	300
Списано 25.03.	-«-	25	?	?
Залишок на 31.03.	-«-	30	?	?

За наведеним прикладом проведемо розрахунок ціни списання запасів за методом середньозваженої собівартості.

Таким чином станом на 5.03. середньозважена собівартість становитиме:

(200+500) : (10+20) = 23,33 грн на загальну суму 349,95 грн

Станом на 25.03 :

( 200+500+660+300) : ( 10+20+30+10) = 1660:70 = 23,71 на загальну суму 592,75 грн.

Отже, залишок на кінець місяця у кількості 30 ц становитиме:

717,30 грн по середньозваженій собівартості 23,91 грн.

Слід зауважити, що даний метод оцінки на сьогоднішній день найбільш прийнятний для великої кількості підприємств, оскільки кожне наступне списання проводиться за середньою собівартістю, що в свою чергу не має різкого впливу на коливання собівартості готової продукції.

ФІФО ( “Перший вхід, перший вихід”)

Суть методу полягає в тому, що матеріали мають списуватися за цінами придбання відповідних партій у хронологічному порядку їх надходження. Цей метод має два варіанти. Перший ( передбачає ведення обліку залишків партій товарів після кожного їх відпуску – постійна система обліку). Цінності обліковують за ціною партії придбаних товарів до повного їх списання.

Після списання товарів першої партії облік списання ведуть за ціною кінцевого залишку матеріалів – періодична система. Вартість списаних протягом місяця цінностей визначають так: вартість на початок місяця плюс вартість надходження мінус вартість на кінець місяця. Вартість кінцевого залишку вимірюється у цінах останнього по часу надходження.

Тут слід зауважити, що в залежності від обраної системи обліку виробничих запасів ( постійної чи періодичної) ціна списання запасів відрізнятиметься, хоча методика визначення ціни, подана вище є однаковою для двох систем . Справа у тому , що за постійною системою матеріали мають списуватися за цінами придбання відповідних партій у хронологічному порядку їх надходження, тому залишки запасів у цьому випадку визначаються після кожного списання запасів впродовж місяця і оцінюються за ціною останнього надходження. За періодичною системою залишки запасів визначаються лише наприкінці періоду (місяця), тому в цьому випадку ціна списання запасів впродовж цілого місяця буде однаковою.

Проведемо оцінку списання сировини за методом ФІФО:

А) за періодичною системою обліку:

Оцінюємо кінцевий залишок сировини 30 ц по ціні останнього надходження 30 грн на суму 900 грн ( 30х30 = 900);

Отже, вартість списаної сировини становитиме:

((200+500+660+300) – 900) = 760 грн;

При цьому ціна списання становитиме : 760 : 40 = 19 грн.

Примітка: щоб перевірити, чи вірно здійснено списання, необхідно співставити суму початкового залишку та усіх надходжень із сумарною сумою списання та сумою залишку на кінець місяця. В нашому випадку:

(200+500+660+300) = ( 900+760), тобто 1660=1660

Б) За постійною системою обліку:

Станом на 5.03 :

Залишок - 15 ц : ( (10+20)-15)) оцінюємо за ціною останнього надходження 25 грн: (15х25=375 грн);

Вартість списання в такому випадку становитиме:

(200+500) – 375 = 325 грн;

Таким чином ціна списання сировини станом на 5.03 буде:

325:15=21,66 грн.

Станом на 25.03:

Залишок – 30 ц : ((10+20-15+30+10)-25 ) оцінюємо за ціною останнього (до дати списання) надходження 30 грн: (30х30 =900 грн);

Вартість списання у цьому випадку становитиме:

(200+500-325+660+300) – 900 = 435 грн;

Ціна списання сировини станом на 25.03 буде:

435:25 = 17,40 грн.

Отже перевіримо:

(200+500+660+300)= (325+435+900), тобто 1660=1660

Метод нормативних затрат:

Оцінка за нормативними затратами полягає у застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), які встановлені підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін. Для забезпечення максимального наближення нормативних затрат до фактичних норм затрат і ціни повинні регулярно у нормативній базі перевірятися і переглядатися.

Отже, суть цього методу у тому, що на підприємстві встановлюються нормативні облікові ціни, якими впродовж місяця користуються для оцінки списання запасів. Наприкінці місяця обчислюють ціну, виходячи з фактичних витрат, встановлюють розмір відхилень і проводять корегуючі записи.

Якщо у нашому прикладі встановити постійну ціну 25 грн., то списана сировина за місяць буде оцінена у сумі 1000 грн (40х25). Фактична ж собівартість сировини наприкінці місяця становитиме:

(200+500+660+300) : ( 10+20+30+10) = 22,73 грн.

Отже, наприкінці місяця потрібно зменшити ціну списаної сировини на 2,27 грн, а всього на суму : 2,27х40 =90,80 грн. Цей запис робиться червоним сторно. Якщо ж фактична собівартість сировини вийде вищою, то на суму цього перевищення здійснюють додаткових запис.

Слід зауважити, що цей метод зручний у користуванні, бо дає можливість здійснювати оцінку матеріалів під час їх руху, проте за постійної системи обліку запасів, це неприйнятно. Окрім цього, якщо облікова політика підприємства передбачає постійний контроль за формуванням собівартості готової продукції, то цей метод тут не є прийнятним та виправданим.

Оцінка за методом ціни продажу.

Оцінка за цінами продажу використовується підприємствами роздрібної торгівлі. Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною (роздрібною) вартістю реалізованих товарів і сумою торгівельної націнки на реалізовані товари.