41.Охарактеризувати провідні концепції і доктрини міжнародної інформаційної безпеки. Проаналізувати еволюцію концепцій згідно з розвитком високих технологій.

Концепції, доктрини. Суперечливі тенденції світових інтеграційних процесів, вибух етнічних, соціальних та інших конфліктів як міжнародних за¬гроз спричиняють проблеми у визначенні еволюції змісту і характеру глобаль¬ної безпеки, потребують перегляду підходів до засобів підтримання міжнарод¬ного миру. Політичні дискусії в рамках ООН (Рада Безпеки, ГА ООН, Пер¬ший комітет ГА ООН, Конференція із роззброєння) засвідчили посилену увагу міжнародного співтовариства до концепції стратегічної стабільності XXI століття, пов'язаної з викликами інформаційної революції і впливом інфор¬маційних чинників проблеми безпеки.

Об'єктивними передумовами таких дискусій були принципово нові по¬тенціальні загрози для міжнародного миру, обумовлені науково-техно¬логічним прогресом та глобальною взаємозалежністю всіх сфер життєдіяльності міжнародного співтовариства. Представники різних країн наголошува¬ли, що використання нових інформаційних технологій і засобів впливу високорозвинутих країн на менш технологічні країни світу призвело до зміни гло¬бального і регіонального балансів сили, обумовило нові сфери конфронтації між традиційними і новими центрами глобального протистояння, уможливи¬ло досягнення переваг в інформаційних технологіях і засобах маніпулювання суспільною свідомістю для широкомасштабної експансії із застосуванням не обмежених міжнародним правом видів озброєнь. Разом з тим, зазначалося на сесії, до нових інформаційних видів зброї проявляють інтерес як політичні угруповання, так і терористичні та кримінальні організації, що загрожує новим витком гонки озброєнь, втратою міжнародних ресурсів для вирішення гло¬бальних проблем бідності, стихійних лих, техногенних катастроф, голоду, епідемій тощо [27].

За останнє десятиріччя XX століття міжнародне співтовариство усвідо¬мило на прикладі спеціальних Інформаційних операцій, в тому числі військо¬вих (в умовах збройних конфліктів "Морський ангел", 1991 р.; "Буря в пус¬телі", 1991-1992 рр.; "Відродження нації", 1992 р.; "Грім у пустелі", 1993 р.; "Об'єднаний щит", 1995 р.; "Спільні зусилля", 1996 р.; "Лис у пустелі", 1998 р.; "Союзницька сила", 1999 р.; "Помста" 2001 р.; "Шок і тремтіння" 2003 р. тощо), сутність реальних загроз інформаційного протиборства, визначило підходи до розуміння концепції міжнародної інформаційної безпеки, до диле¬ми війни і миру в інформаційну добу. Свідченням цього розуміння став запро¬понований Генеральним секретарем ООН Б. Бутросом Галі у 1992 році "По¬рядок денний для миру" (нова система глобальної безпеки), який містив кон¬цепцію превентивної дипломатії, миротворчості, підтримання миру і миробудівництва в постконфліктний період як першоджерело міжнародної інфор¬маційної безпеки.

Доктрина превентивної дипломатії передбачає широкий спектр заходів, спрямованих на попередження і врегулювання конфліктів на основі інфор¬маційно-аналітичного забезпечення прийняття рішень з проведення перего¬ворного процесу, превентивного розгортання контингентів, створення демілітаризованих зон та відновлення демократичних інститутів. Інфор¬маційний фактор доктрини визначає можливість превентивних заходів ООН лише за умови забезпечення об'єктивної, наукової, аналітично достовірної інформації і врахування та детального вивчення політичних, економічних і соціальних тенденцій в світі та регіонах, що можуть призвести до кризових си¬туацій.

За змістом і характером заходи превентивної дипломатії поділяють на політичні, економічні, дипломатичні, воєнні, гуманітарні. Серед політичних заходів інформаційної безпеки — з'ясування односторонніх та багатосто¬ронніх інтересів шляхом обміну інформацією та проведення переговорів; об'єктивне висвітлення сутності конфліктів та кризових проблем засобами масової комунікації; створення умов для професійної діяльності ЗМК у зонах напруженості для забезпечення достовірною інформацією міжнародного співтовариства і формування відповідної світової думки; інформаційне супро¬водження політичних (референдумів) та виборчих процесів, проведення аналітичних моніторингів за дотриманням основних прав і свобод людини; інформаційні контакти з опозиційними групами, неурядовими організаціями з метою ефективності досягнення консенсусу між сторонами протиборства.

Інформаційні чинники економічних заходів передбачають надання ма¬теріальної та фінансової допомоги вільним і незалежним (опозиційним) засо¬бам масової комунікації, забезпечення інформаційної безпеки національних інституціональних мереж та систем, виявлення економічних факторів впливу на перебіг кризових процесів. Специфіка дипломатичних заходів полягає у вивченні інформації про ситуацію в зоні конфлікту, в інформаційному супро¬водженні переговорів, в тому числі обмін інформацією дипломатичного ха¬рактеру, поширення позиційних матеріалів у міжнародних інформаційних по¬токах та проведення інформаційних кампаній в країнах перебування з метою інформування дипломатичного корпусу інших країн та міжнародної спільноти про врегулювання конфлікту.

Військовий аспект превентивної дипломатії включає такі інформаційні аспекти, як обмін інформацією військового призначення, створення за¬побіжних систем від несанкціонованого втручання в автоматизовані (комп'ютерні) системи управління військами та військовою технікою, прове¬дення навчань з інформаційних операцій; забезпечення відновлення демокра¬тичних прав і свободу постконфліктний період.

Суто інформаційними факторами превентивної дипломатії вважаються аналіз багатоаспектних даних про потенційні або триваючі конфлікти, підго¬товка рекомендацій для прийняття рішень на рівні Ради Безпеки ООН, ре¬алізація прийнятих рішень у формі міжнародних механізмів врегулювання конфліктів, впровадження ідеї толерантності і культури миру в міжнародних відносинах.

Практика діяльності ООН у напрямку застосування заходів превентив¬ної дипломатії виявила необхідність з'ясування як теоретичних, так і приклад¬них підходів до встановлення глобальної безпеки і сталого миру, обумовила розгляд проблеми інформаційної безпеки на рівні міжнародних універсальних, міжурядових регіональних організацій та національних інститутів [28].

Зважаючи на глобальність проблеми інформаційної безпеки, розвинуті країни розпочали реалізацію довгострокових державних програм, спрямова¬них на забезпечення захисту критично важливих інформаційних структур, а з 1996 року проблему міжнародної інформаційної безпеки було винесено на політичний та міжнародно-правовий рівень:

а) концепцію міжнародної інформаційної безпеки було обговорено на міжнародній конференції з проблем становлення інформаційного суспільства та глобальної цивілізації (ПАР, 1996 р.);

б) у спільному комюніке зустрічі на найвищому рівні США — Російська Федерація було підкреслено загрозу створення інформаційної зброї і визнано наявність воєнної складової глобального процесу інформати¬зації;

в) на 53-ій сесії ГА ООН було консенсусом прийнято резолюцію 53/70 від 4 грудня 1998 р., в якій зазначалося, що міжнародне співтовариство виз¬нає проблему інформаційної безпеки як багатоаспектний стратегічний напрям взаємодії держав у глобальному світі. Зокрема, в Резолюції 53/70 пропонувалося державам-членам ООН розглянути конкретну ти¬пологію інформаційних загроз, визначити критерії проблеми, включаю¬чи розробку міжнародних принципів безпеки глобальних інформаційних систем, внести пропозиції до комплексної доповіді Генерального секрета¬ря ООН для створення міжнародного механізму протидії використанню інформаційних озброєнь та розпалюванню інформаційних війн.