45.Визначити форму інформаційного протиборства за ситуативною моделлю інформаційної безпеки. Охарактеризувати проведення реальної спецоперації у сучасному світі.

Форма інформаційного протиборства за ситуативною моделлю інформаційної безпеки – спеціальні інформаційні операції.

Історія спеціальних інформаційних операцій налічує сторіччя. Класичним прикладом спеціальної інформаційної операції вважаються події навколо так званої Емської депеші, що відбулися у липні 1870 р. Канцлер Прусії О. Бісмарк, намагаючись створити привід для франко-пруської війни, викреслив кілька фраз з досить м`якого листа радника МЗС Прусії фон Абакена і передав цей текст до газет. Резонанс від публікації образливого для честі французького імператора Наполеона III документа змусив Францію розпочати воєнні дії у вигідний для Прусії час.

За останнє десятиріччя ХХ століття міжнародне співтовариство усвідомило на прикладі транснаціональних інформаційних операцій, в тому числі військових (в умовах збройних конфліктів "Буря в пустелі", 1991-1992 рр.; "Грім у пустелі", 1993 р.; "Лис у пустелі", 1998 р.; "Спільні зусилля", 1996 р.; "Союзницька сила", 1999 р.; "Відродження нації", 1992 р.; Об’єднаний щит, 1995 р.; "Морський ангел", 1991 р.), сутність реальних загроз інформаційного протиборства.

У сучасному світі пропагандистські технології є важливим інструментом спеціальних інформаційних операцій. Для організації спеціальних інформаційних операцій доцільно використовувати усі можливі канали інформаційного впливу - від традиційних до новітніх. Дуже важливою проблемою є встановлення рівноваги між цими каналами, їхнє правильне, найефективніше застосування. У реальному світі спеціальні інформаційні операції різних типів здійснюються за наступною схемою:

1. Попередній етап. Метою діяльності на цьому етапі є планування операції, зокрема визначення доцільності її проведення, цілей, завдань, сил і засобів, цільової аудиторії впливу, прийомів і методів впливу тощо.

2. Інформаційний привід. На цьому етапі спеціальної інформаційної операції необхідно вибрати і/або створити так званий інформаційний привід. Під інформаційним приводом тут і далі розуміємо подію (можливо і "псевдоподію"), що її можливо використати як привід для пропагандистської кампанії або інформаційної операції. Вибір інформаційного приводу становить окрему проблему, яку докладніше розглянуто нижче.

3. "Розкрутка" інформаційного приводу. Цей етап є основною частиною будь-якої інформаційної операції. Його сутність полягає у використанні інформаційного приводу задля досягнення цілей операції, тобто для посилення, формування або руйнування певних психічних стереотипів і настанов.

4. "Вихід із спеціальної інформаційної операції або етап закріплення". Найважливіше завдання цього етапу - забезпечення плавкого завершення пропагандистської кампанії або інформаційної операції після досягнення поставлених цілей або через форс-мажорні обставини.

46.Охарактеризувати стратегії боротьби з міжнародними інформаційним тероризмом. Проаналізувати відповідні міжнародні документи з проблем боротьби з інформаційним тероризмом.

Кіберзлочинність та інформаційний тероризм стали актуальною проблемою світової спільноти ХХІ століття. Стурбованість міжнародного співтовариства щодо розвитку кіберзлочинності знайшла відображення, зокрема у таких міждержавних угодах, як Резолюція Ради ЄС «Про законний моніторинг телекомунікацій» від 17 січня 1995 р. та Конвенція Ради Європи «Про кіберзлочинність» від 23 листопада 2001 р.

З розвитком глобальної інформаційної мережі Іnternet і формування нових економічних технологій (торгівля через «віртуальні» магазини, брокерські операції, кібербанки тощо) з’явилися нові види злочинів – «кіберзлочини». Кіберзлочинність і її наслідки являють собою нову форму антигромадської поведінки, що лише нещодавно одержала визнання як явище, яке представляє собою загальну загрозу безпеці і нормальному функціонуванню суспільства. За оцінками вітчизняних і зарубіжних фахівців, розв’язання проблем попередження і розслідування злочинів даного виду являє собою складне завдання для правоохоронних органів, тому що тільки 10% розкритих злочинів у сфері комп’ютерної інформації можуть бути виявлені своєчасно, тоді як 90% з них виявляються тільки випадково. Наведені дані красномовно свідчать про високий рівень латентності таких видів злочинів. Державні і комерційні структури, які зазнали нападу, не дуже схильні афішувати наслідки таких дій.

Прикладом суспільної небезпеки кіберзлочинів можуть слугувати події, коли була вчинена кібератака хакерів з різних частин світу на 13 провідних міжнародних серверів світової комп’ютерної мережі Інтернет, з яких залишилися цілими тільки чотири. На думку експертів, у результаті цієї акції було завдано економічних збитків у різних державах на суму, що перевищує 1 трлн дол. США. Під загрозу було поставлено існування всієї міжнародної системи комп’ютерної телекомунікації.

Звичайно до даної проблеми слід також віднести питання моралі, несанкціонованого доступу до приватних даних, можливість розкриття приватних даних за певних визначених законодавством умов.

Вагомим аспектом також є питання захисту інформації, шифрування даних. Гарним прикладом є нещодавній саміт в рамках ООН з приводу питання захисту приватної інформації в Інтернет. На нього були запрошені представники Mіcrosoft, Facebook, а також представники нової соціальної мережі Dіaspora. Ця соціальна мережа відрізняється від своїх аналогів тим, що має найбільш надійну систему захисту персональних даних користувачів, що значно надійніша за систему захисту Facebook. На саміті йшли обговорення стосовно включення цієї системи в інші Інтернет-проекти.

Основой обеспечения эффективной борьбы с кибертерроризмом является создание эффективной системы взаимосвязанных мер по выявлению, предупреждению и пресечению такого рода деятельности. Для борьбы с терроризмом во всех его проявлениях работают различные антитеррористические органы. Особое внимание борьбе с терроризмом уделяют развитые страны мира, считая его едва ли не главной опасностью для общества. Но полностью обезопасить общество от террористов невозможно, можно лишь снизить угрозу превентивным контролем за «интересными» для террористов местами и борьбой с непосредственными исполнителями террористических актов. Задача состоит в том, чтобы сузить варианты действий террористов и контролировать те, что останутся. Но тотальная слежка за всеми - это нарушение прав человека. Например, правоохранительные органы России основные надежды в борьбе с компьютерными преступниками возлагают на установку подслушивающих устройств в Интернете, с помощью которых можно просматривать сообщения, присылаемые по электронной почте, и отслеживать обращения пользователей к страничкам Интернета.