Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Макаренко_шпоры.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
1 Мб
Скачать
☆

68.Охарактеризувати типологію комунікативних технологій у зовнішньополітичній діяльності держави.

Забезпечення сучасної зовнішньої політики здійснюється традиційними зовнішньополітичними комунікативними технологіями:

І) інформаційно-аналітична робота територіальних і функціональних департаментів зовнішньо-політичного відомства держави, дипломатичні заходи диппломатичних представництв в інших державах);

ІІ) медіа та мережевими технологіями

ІІІ) технології державного брендінгу (репутаційно-іміджеві стратегії суб’єктів МВ, спрямовані на формування позитивного іміджу держави на світовій арені). Державний брендінг як складова зовнішньої політики зумовлюється міжнародною конкуренцією та забезпеченням геостратегічних, геополітичних та національних інтересів у сфері МВ.

Комунікативні технології у системі зовнішньої політики поділяються на:

Державний брендінг

Іміджева дипломатія- дипломатична діяльність держави, спрямована на створення за допомогою засобів масової комунікації іміджу національних інтересів та роз’яснення мети й основних завдань зовнішньої політики країни, а також формування бажаної світової громадської думки.(нове явище в зовнішній політиці XX-XXІ ст.)

Віртуальна або мережева дипломатія – використання глобальної інформаційної мережі в проведенні державами своєї зовнішньої політики в умовах «інформаційного суспільства», коли кордони між внутрішньою і зовнішньою політикою стають менш чіткими , ступінь відкритості інформаційних джерел зростає.

Медіа дипломатія – передбачає утвердження і проведення ЗП держави шляхом використання ЗМК та медіа впливу на світову громадську думку. Вперше використали МД у Великорибританії. (технології – офіційне повідомлення для ЗМІ, які містять офіційну позицію країни з тих чи інших міжнародних питань; роз’яснення інфо, яка містить спеціальні елементи впливу з метою переконання; інфо, яка містить у собі довільні коментарі журналістів; інфо, яка надається для ЗМІ для їх подальшої роботи)

Публічна дипломатія: Дж. Най виділяє три виміри публічної дипломатії. Перше - щоденне спрямоване освітлення американських зовнішньополітичних акцій. Друге-«стратегічне спілкування», під яким мається на увазі сфокусоване обговорення найбільш важливих для США політичних тем. Третє - розвиток прямих контактів з іноземною аудиторією за допомогою системи обмінів, програм наукових стипендій, які дозволяють зарубіжним громадянам особисто знайомитися зі Сполученими Штатами. Публічна дипломатія - це цілеспрямоване інформування міжнародної громадськості зі створення позитивної думки про США, а також підтримання контактів з іншими народами в сфері освіти і культури, націлене на створення привабливого образу своєї країни.

Громадська дипломатія є нині невід’ємною частиною європейської політичної культури. Налагодження горизонтальних комунікаційних зв’язків між лідерами громадськості, інтелектуалами, представниками експертного співтовариства, журналістами є необхідним елементом створення адекватного іміджу будь-якої країни в світі, тим більше такої, що претендує на приналежність до європейської системи цінностей та традицій. Держава не лише має не заважати таким комунікаціям (як це робиться авторитарними режимами), але й активно сприяти. ПРИКЛАД громадської дипломатії: «Громадські зв'язки» – це програма громадської дипломатії, яка фінансується Агентством США з міжнародного розвитку. Дана програма передбачає практичне групове стажування в США для підприємців, представників місцевого самоврядування, лідерів громадських організацій та спеціалістів інших професійних сфер з Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Грузії, Казахстану, Киргизької республіки, Молдови, Росії, Таджикистану, Туркменістану, та України.

Традиційна дипломатія – засіб здійснення зовнішньої політики держави, що являє собою сукупність невоєнних практичних заходів, прийомів і методів, застосовуваних з урахуванням конкретних умов і характеру розв'язуваних задач; офіційна діяльність глав держав і урядів, міністрів закордонних справ, відомств іноземних справ, дипломатичних представництв за кордоном, делегацій на міжнародних конференціях по здійсненню цілей і задач зовнішньої політики держави, захисту прав та інтересів держави, його установ і громадян за кордоном.

Лобістські технології: Лобізм– організований вплив різних суспільних груп на представників органів державної влади з метою домогтися від них прийняття вигідних для себе рішень. Технології лобіювання і тиску на політичну владу: Інформаційний вплив на громадську думку через ЗМІ; узгодження інтересів та участь у прийнятті урядових рішень (консультативні групи, ради і палати при уряді); вплив на вибори до владних органів шляхом фінансування та організації виборчої кампанії; різноманітні форми взаємодії з державними чиновниками та депутатами (участь у різного роду слуханнях, неформальні контакти); контроль за виконанням законів з боку зацікавлених груп; страйки; тероризм; хабари та інші незаконні способи винагородження державних чиновників.